2.2. Порядок державної реєстрації повного товариства

Згідно ст. 89 ЦК [2]юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, – з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Проблеми державної реєстрації господарського товариства окреслені ст. 6 Закону України "Про господарські товариства" [5]: "Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації".

Згідно ст. 83 ГК [2]державна реєстрація господарського товариства здійснюється в порядку, передбаченому статтею 58 ГК [2].

Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Господарське товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив реєстрацію, про зміни в установчих документах товариства.

Таким чином, державна реєстрація господарського товариства здійснюється в загальному порядку, основні засади якого визначаються статтею 58 ГК, а детальна регламентація дається у Законі України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" [8] (набуває чинності з 1 липня 2004 р.) або в спеціальному порядку, що зумовлено специфікою правового становища господарських товариств, основним або виключним предметом діяльності яких є: 1) види підприємництва, пов'язані із залученням коштів (майна) численних осіб (вкладників, інвесторів, страхувальників); 2) некомерційна господарська діяльність на ринку цінних паперів (фондові біржі) чи 3) виконання окремих повноважень щодо регулювання ринку цінних паперів (Національний депозитарій) [18, 149].

Спеціальні порядки державної реєстрації передбачені щодо господарських товариств, які здійснюють такі види діяльності: банківську (ст. 22 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), страхування (п. 1 ст. 36 Закону "Про страхування"), спільне інвестування (ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)") та біржову діяльність на ринку цінних паперів (ч. 3 ст. 33 Закону "Про цінні папери і фондову біржу"). Корпоративні інвестиційні фонди та страхові компанії реєструються і в загальному, і в спеціальному порядку.

Факт державної реєстрації господарського товариства в загальному або спеціальному (як виключному) порядку свідчить про набуття ним статусу юридичної особи з дня внесення визначених законом відомостей до відповідного державного реєстру. У разі якщо закон передбачає дві реєстрації (у загальному і спеціальному порядку), то друга є підставою для здійснення того виду діяльності, до реєстру суб'єктів якого внесено товариство.

Порушення встановлених цією статтею ГК та законом вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства може спричинити небажані наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації товариства (ч. 11 ст. 58 ГК, ч. 1 ст. 27 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" [8]). Порушення спеціальних вимог може спричинити такі самі наслідки (відмова в реєстрації), якщо спеціальний порядок державної реєстрації є основним (ст. 18 Закону "Про банки і банківську діяльність"), або санкцій у формі зупинення відповідних видів діяльності та застосування інших передбачених законом санкцій, якщо спеціальний порядок державної реєстрації є додатковим (п. 5, 7,14-16 ст. 8 Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні").

Принцип публічності відомостей державної реєстрації, закріплений у частинах 9 і 10 статті 58 ГК [2], вимагає вчасного (у п'ятиденний строк) повідомлення органу, що здійснив реєстрацію господарського товариства, про зміни в його діяльності і відповідно – у змісті його установчих документів з метою внесення необхідних змін до державного реєстру за правилами, що встановлені для державної реєстрації суб'єктів господарювання зі статусом юридичної особи товариства (ст. 29 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" [8]). У разі порушення товариством зазначеного обов'язку воно може зазнати негативних наслідків, зокрема, такі зміни (якщо вони мають бути внесені до Єдиного державного реєстру) не можуть бути використані в спорі з третьою особою (ч. 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" [8]).

У Цивільному кодексі України передбачається обов'язковість державної реєстрації юридичних осіб (ч. 1 ст. 89), однією з організаційно-правових форм яких є товариства (ч. 1,2 ст. 83), в тому числі їх різновид – господарські товариства (ст. 84). Стаття 89 ЦК закріплює також публічність державної реєстрації, підстави для відмови в державній реєстрації (у тому числі – невідповідність установчих документів юридичної особи закону), підстави для набуття чинності змінами до установчих документів для третіх осіб – їх державна реєстрація, а у встановлених законом випадках – повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни [4].

Відповідно до ст. 58 ГК [2] суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених ГК.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи:

• рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;

• установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

• рішення Антимонопольногокомітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

• документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

• реєстраційна картка встановленого зразка;

• документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію [2].

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина – платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається.

Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку.

Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.

Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання.

Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання затверджується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, усі суб'єкти господарювання (в тому числі і повні товариства) незалежно від їх організаційно-правової форми та правового режиму майна підлягають обов'язковій державній реєстрації, крім випадків, що прямо встановлюються положеннями ГК.