Династичні плани козацького гетьмана.

Важливе державотворче значення мала зміна характеру гетьманської влади за часів Б.Хмельницького. Після 1654 р. він не лише фактично, але й правно був визнаний як єдиний володар, або "государ" України навіть у сфері церковних справ. Ще в ході повстання Українська церква визнала за ним право патронату, тепер він здійснює й право інвеститури. Так у червні 1655 р. гетьман видає підтверджувальний універсал на намісника Київського Золотоверхо-Михайлівського монастиря Теодосія Сафоновича.

Шляхта, яка прагнула зберегти свої привілеї, зробила спробу здійснити це в обхід гетьманської влади, звернувшись безпосередньо до Бутурліна в ході Переяславських переговорів. І гетьман найрішучіше паралізує ці спроби. Ця проблема боротьби гетьмана єдинодержця з новою козацькою аристократією була актуальною для тогочасної Європи. Досить згадати опозицію французької аристократії в ході т.зв. Фронди. Боротьба, яка загострилась в останні місяці його гетьманування стала ферментом українського суспільно-політичного процесу аж до полтавської катастрофи, яка привела до паралічу гетьманської влади і утвердження старшинської олігархії.

У квітні 1657 р. в Чигирині генеральна рада старшин визначила наступником Б.Хмельницького на гетьманстві його сина Юрія.

Спроба Хмельницького зробити гетьманство спадковим у своєму роді, про що були сповіщені Москва, Польща, Туреччина, Швеція, Семиграддя, Крим, Молдавія, Волощина, фактично вела до встановлення монархічної форми правління в Україні. Без сумніву, цей крок міг зміцнити внутрішнє становище держави, об’єднати навколо гетьмана усі стани тогочасного суспільства, які значною мірою діяли розрізнено, нерідко ставлячи понад усе корпоративні інтереси. Однак ще за життя Хмельницького цьому протидіяла група старшини на чолі з Виговським, яка боялась сильної гетьманської влади. За свідченням польського письменника ХVII ст. І.Коховського, дізнавшись, що Виговський з частиною старшини агітує за вільну елекцію гетьмана, Хмельницький наказав прикувати його ланцюгами перед собою до землі й так тримати "мало не цілий день доти, доки згризота його, Богдана Хмельницького не одійшла".

Характерно, що у своєму листі до пруського курфюрста Фрідріха Вільгельма від 21 червня 1657 р. Богдан Хмельницький у своєму підписі застосовує термін "dux", який відповідав княжій титулатурі, а не чисто військовий — generalissimus. Разом з тим опущення ним слів "царської величності", застосовуваних, як правило, до гетьманського титулу, мало підкреслювати суверенність України в очах європейських володарів і його монархічно-державницькі наміри.

Аналіз політичного розвитку України та Англії під час революцій дозволяє виявити спільну тенденцію — зміцнення особистої влади їх вождів — Хмельницького і Кромвеля, а також еволюцію республіканської форми правління в монархічну. В Україні утверджується спадкове гетьманство, в Англії — протексторат Кромвеля. Обидва явища сприяли консолідації еліти й суспільства навколо державної ідеї, запобіганню міжусобній боротьбі.

Запитання і завдання:

1. Які події в Європі співпали у часі з початком визвольної боротьби українського народу під проводом Б.Хмельницького.

2. Проаналізуйте як відбувалася рецепція визвольної війни у різни державах Європи. Чим визначались симпатії і вороже ставлення європейського світу до українського козацтва.

3. Як здійснювалась консолідація класів–станів України в добу Хмельниччини.

4. У чому полягала спільність вимог селянських рухів в Україні і країнах Західної Європи XVI-XVII ст.

5. Як вплинула козацька революція на політичний процес в Центральній Європі.

6. Що спільного ви можете визначити у діяльності О.Кромвеля і Б.Хмельницького.

7. Розкрийте основний зміст західного вектору політичних орієнтацій гетьмана Б.Хмельницького в останні роки його гетьманування.

8. В чому полягала зміна характеру гетьманської влади за часів Б.Хмельницького.

Рекомендована література:

1. История Европы. – Т.4. – М., 1994.

2. Н.Дейвіс. Європа. Історія. – К., 2001.

3. Г.Вейс. История цивилизации . Новое время. XIV-XIXвв. – Т.3. – М., 1998.

4. Д.Наливайко. Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI-XVIIIст. – К., 1998.

5. Д.Наливайко. Козацька християнська республіка (Запорізька Січ у західноєвропейських пам’ятках). – К., 1992.

6. Д.Дворнік. Слов’яни в європейській історії та цивілізації. – К., 2000.

7. Європейське відродження та українська література. – К., 1993.

8. Г.Нудьга. Українська дума і пісня в світі. – Кн.2. – Львів, 1998.

9. В.Голобуцький. Запорозьке козацтво. – К., 1993.

10.В.Степанков. Українська революція 1648-1676 рр. у контексті європейського революційного руху XVI-XVII ст. //Український історичний журнал. – 1997. - № 1.

11.I Sevcenko. Ukraine between East and West. – Edmonton, 1996. – Toronto.

12.Я.Федорук. Міжнародна дипломатія і політика України. – 1654-1657. – Львів, 1996.

13.В.Голобуцький. Дипломатическая история освободительной войныукраинского народа. 1648-1654 гг. – К., 1962.

14.В.Смолій, В.Степанков. Богдан Хмельницький. – К., 1995.

15.І.Крип’якевич. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990.

16.Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історії XI-XVIII століть. – К., 2000.