Здобуття Україною політичної незалежності.

На шостому році надзвичайно виснажливої боротьби українського народу проти Польщі стало ясно, що остаточно звільнитися від польсько-шляхетського ярма тільки власними силами Україна не в змозі. Молода козацька держава, що налічувала трохи більше 1 млн. жителів, не могла завдати вирішального удару Польщі з її 6-мільйонним населенням і далеко не вичерпаним військовим потенціалом.

Кримський союзник не був зацікавлений у зміцненні України і щоразу фактично зводив нанівець результати її воєнних перемог. Вихід з становища полягав в одержанні Україною надійної військової допомоги, яка могла б забезпечити перелом у воєнних діях і остаточний розрив з Польщею. Такою силою, на думку Хмельницького, могла стати Московська держава. Мілітарний союз з Москвою означав офіційний і остаточний розрив з Річчю Посполитою і кінець політики автономізму, яка довгий час переважала у взаєминах з Польщею. У відповідності до Переяславської угоди (1654 р.) Україна приймала протекторат царя, залишаючись окремим державним організмом, зберігаючи свій соціально-політичний, і, що дуже важливо, церковний устрій, власну адміністрацію, армію, фінанси, дипломатію, права й привілеї окремих станів.

Чисельність козацької армії визначалась у 60 тис. чоловік. Гетьман як глава держави й головнокомандувач обирався вільними голосами за старою традицією, лише з наступним повідомленням Москви про вибори. Україна вступила в договірні відносини з Москвою, як вільна й незалежна сторона. Природно, в очах українських політиків того часу видавалося неймовірним, що "брутальна і самодержавна Москва", зможе коли-небудь зайняти місце блискучої європейською культурою, привабливої своїм шляхетським демократизмом Польщі. Хмельницький намагався використати перш за все мілітарну допомогу Російської держави для остаточного розгрому Польщі й реального зміцнення державної незалежності України.

Другою важливою стороною Переяславської угоди була її відкритість і офіційність, на відміну від подібного договору з Туреччиною. Гетьман сам вимагав від царя негайного надіслання до Києва царського воєводи, що мав переважно представницькі функції, з тим, "щоб всі сусідні володарі знали про їх підданство під високу руку Царської Величності". Ця дипломатична фраза означала практично повідомлення всіх сусідніх держав про припинення підданства польському королю і добуту Україною відносно до Польщі суверенність. Абсолютна й легальна емансипація від Речі Посполитої, як в очах самих українців, так і сусідніх держав, складала найважливіший компонент Переяславської угоди.

Гетьман Пилип Орлик, зокрема, вважав Переяславську раду "найсильнішим і найпереможнішим аргументом і доказом суверенності України". Це було урочистим визнанням міжнародного характеру, визнання влади Війська Запорізького в Україні і гетьмана як єдиного її володаря і репрезентанта держави. Вона стала повним і остаточним визнанням Української революції, утворення козацької держави, нового устрою та гетьманської влади як головної ознаки суверенності українського народу.