Залучення православної шляхти й решток української магнатерії до будівництва козацької держави.

В останні роки гетьманування Б.Хмельницького тенденції до консолідації усіх станів українського суспільства отримали своє найбільш яскраве втілення. Під час походу корпусу Ждановича на захід козацький полковник одержав чіткі директиви гетьмана поводитись у західноукраїнських містах з місцевими станами, "як з власними нашими ". Аналогічні накази були дані козацьким воєначальникам, які прилучали до козацької держави Волинь, Полісся й Білорусію. Вони мали першорядне політичне значення для позицій православної шляхти у цих регіонах, яка внаслідок неоднозначних воєнно-політичних поворотів визвольної війни переживала драматичну ситуацію відчуження від обох політичних систем, його подоланню сприяло зміцнення держави Війська Запорізького, неухильне поширення її влади на всі українські землі.

Почалися активні контакти Хмельницького як з окремими визначними представниками української шляхти, так і з шляхтою цілих повітів. Близькі стосунки були встановлені гетьманом з князем Степаном Четвертинським — репрезентантом волинської шляхти, опікуном Києво-Могилянського колегіуму, одним з останніх представників старої української аристократії. На початку 1657 р. при гетьманському дворі у Чигирині з’явився український магнат, староста овруцький і кременецький Юрій Немирич. Це була непересічна подія у внутрішньополітичному житті молодої української держави. Важко собі уявити, що вона могла статися на початку повстання, однак у цьому, здавалось, нерозсудливому кроці магната була своя логіка. Юрій Немирич був блискучим представником тієї частини української шляхти, яка в нових історичних умовах взяла активну участь у державотворчій праці гетьмана Богдана Хмельницького.

Своєю творчою індивідуальністю Юрій Немирич ніби уособлював аристократичні засади західноєвропейської культури, які зусиллями козацького гетьмана прищеплювались новій правлячій еліті України. Вище вже йшлося про знайомство Немирича. з видатними представниками європейської науки, її новіші досягнення викликають величезний інтерес у молодого українського шляхтича. Особливе враження справляють на нього праці Г.Гроція, який заснував нову школу природного права і створив першу систему міжнародного права. Його погляди на державу як на союз вільних людей, що створюється для охорони права і заради спільної корисності і для якого загальне благо є вищим законом, безперечно вплинули на державницькі ідеали Немирича, майбутнього кодифікатора Гадяцької угоди. За кордоном вийшов цілий ряд його праць, серед яких найбільш відомою була видана у Парижі /1634/ "Discursus de bello moscovitio anni 1632" присвячена польсько-російський війні.

Повернувшись додому, Ю.Немирич активно пропагує социніанство. В той час як у коронних землях воно все більше занепадає під урядовим натиском і загальною зміною релігійних стосунків у Речі Посполитій, в Україні нововірці завойовують нові позиції. Цьому сприяє віддалення від центру і терпимість з боку православного духовенства.

У 1638 р., незважаючи на протести впливових социніан на чолі з Немиричем, а також православних на чолі з князем Ст.Четвертинським відповідною сеймовою постановою було ліквідовано цитадель социніанства Раківську Академію, а його адептів зобов’язують перейти на дозволені обряди. Однак вже через місяць найвидатніші представники социніан з всієї Речі Посполитої збираються у Киселині на Волині, серед яких бачимо українських адептів Ю.Немирича, Ю.Чаплича, Гулевича-Воютинського та ін., які докладають зусиль для відновлення втрачених позицій у новому середовищі. Їх зусиллями було реорганізовано існуючу у Киселині школу в Академію на зразок Раківської, активізовано діяльність всезростаючих в Україні громад. У листопаді 1655 р. Ю.Немирич разом з частиною української шляхти пориває з королем Яном-Казимиром і активно сприяє встановленню тісних взаємин між Хмельницьким та протестантськими монархами Карлом X Густавом і Юрієм ІІ Ракочі.

Свою єдність з козацькою державою виявила вся шляхта Пінського повіту — як римо-католицька, так і православна, присягнувши на вічну вірність гетьману і Війську Запорізькому. Під козацьку владу йшла шляхта і з інших районів Волині та Поділля, яка віддавала перевагу козацьким залогам перед шведськими чи польськими. Зацікавленість у гетьманському протектораті виявляють згаданий волинський магнат князь Степан Святополк-Четвертинський і навіть Радзивілли, що свідчило про надзвичайне піднесення престижу козацької державності. Хмельницький намагався максимально розширити її межі на захід і північ, повернути давні північно-західні українські землі до їх історичного центру, забезпечити комунікаційні лінії із своїми новими союзниками.