§ 2. Українська державність і європейський світ. Богдан Хмельницький — організатор співробітництва українських станів-класів.

Одним з важливих завдань державного будівництва було намагання надати українському суспільству органічності, привернути до нього консервативні елементи, без яких неможливо було побудувати українську державу. На це, зокрема, були спрямовані охоронні універсали Б.Хмельницького, які забезпечували певні права православній шляхті, що почала вертатися на Україну після першого вибуху селянської війни. Метою внутрішньої політики гетьмана була консолідація всіх станів в Україні, які в умовах тривалого перебування у чужій державі виявилися роз’єднаними і котрих треба було залучити до спільних зусиль у розбудові української державності.

Козак реєстровий і козак "виписчик" (який не входив до реєстру), міщанин і селянин, православний шляхтич і священик — всі вони залізною волею гетьмана спрямовувались на боротьбу за незалежність і утвердження нового устрою.

Соціальний зріз найближчого оточення Хмельницького, генеральної старшини, полковників, козацької полкової і сотенної старшини на місцях, які творили нову еліту українського суспільства, переконливо демонстрував намагання налагодити класове співробітництво різних його верств. Природно, що на початку війни серед близьких співробітників гетьмана переважали представники старого реєстрового і січового козацтва, котрі дали повсталим організаційні форми і керівництво. Серед них давні реєстровці і запорожці Філон Джеджалій, Максим Нестеренко, Марко Топіга, Федір Вешняк-Якубович, Лук’ян Мозира, Іван Чарнота, Тиміш Носач, Яків Сомко та ін.

Однак вже з перших днів повстання до Хмельницького приєдналася значна частина православної української шляхти. Вирішивши розірвати з Річчю Посполитою, українська шляхта усвідомлювала, що вона ні за яких обставин не зможе повернути свій попередній статус у Польській державі, і одразу зайняла різко радикальну, непримиренну позицію до польського панування в Україні. Надзвичайно спостережливий російський дипломат Г.Кунаков доповідав у Москву в 1649 р., що "шляхта паче всіх Богдана Хмельницького до війни на Польщу намовляє: такої пори, як зараз більше, не буде". Те саме підкреслюють і польські джерела.

Зі шляхетського середовища вийшло багато видатних учасників визвольної війни, котрі суттєво вплинули на внутрішню і зовнішню політику козацької держави. Серед них п’ятеро братів і батько Виговські на чолі з генеральним писарем Війська Запорізького — Іваном Виговським, який посів цю важливу посаду в козацькій адміністрації від самого початку повстання; чотири брати Нечаї, старший з яких, Данило Нечай — уславлений в козацьких піснях, лідер найбільш радикальної козацької старшини, "полковник воєводства брацлавського". Зі старовинного шляхетського роду походив досвідчений реєстровець Станіслав-Михайло Кричевський — полковник київський, близький товариш Хмельницького, "другий після нього принципал", згідно польських джерел. Видатним представником української шляхти в середовищі повстанців був улюбленець гетьмана Іван Богун. Він втілював собою ту частину нової еліти, котра, за словами польського політика Андрія Потоцького, намагалася "щоб не бути ані під королем польським, ані під царем московським", "аби могли учинитись вільними".

Чимало представників шляхти виступали організаторами повстань в різних регіонах України. Галицький шляхтич Семен Височан організував у Галичині 15-тисячну повстанську армію. Таким самим організатором селянського повстання у Східній Брацлавщині був шляхтич Семен Байбуза. У 1648 р, повстання на Поділлі очолив Станіслав Мрозовецький — шляхтич, за деякою версією колишній королівський паж. Надзвичайно популярний у козацькому середовищі, оспіваний кобзарями у широко відомій думі про Морозенка, він героїчно загинув у 1649 р. під Збаражем. До шляхти належали також відомі козацькі полковники Остап Гоголь, Антін Жданович, Григорій Гуляницький, генеральні старшини, видатні козацькі дипломати — Іван Креховецький, Іван Ковалевський. 3 середовища міщанства вийшли два визначні діячі, полковники Іван і Василь Золотаренки, які командували згодом козацькими корпусами у Білорусії; Мартин Небаба, за словами шведського дипломатичного агента, "один з найкращих полковників Хмельницького"; полковник Донець та ін.

Між різними групами нової козацької старшини були досить суттєві протиріччя. Однак Хмельницький рішуче припиняв всі спроби протидії своїй політиці, не допускав міжгрупової боротьби, спрямовував всю енергію соціально-неоднорідної правлячої верстви на розбудову нової Української держави. Гетьман розумів, що повернути повсталих селян до "звиклого послушенства", тобто примусити їх відбувати повинності у колишньому обсязі для нової еліти, означало б порушення єдності між селянством і козацтвом, що склалася під час повстання, а також різке звуження соціальної бази визвольної боротьби. Ось чому хоч Хмельницький і видавав деяким українським шляхтичам охоронні універсали, надавав козацькій старшині маєтності, він не допускав появи великого феодального землеволодіння, протидіяв надмірному зростанню станових привілеїв окремих соціальних груп.