Сцена 6
Федрій. Антіфонт. Гетаї
ФЕДРІЙ
(про себе)
Що ж робити?
Де для нього гроші зразу я знайду?
535 Безталанний?
Я ж не маю.
О, якби ще хоч три дні
Він пождав! Як обіцяв нам.
АНТІФОНТ
(до Гети)
Гето, чи залишимо
Безталанного в біді, він, бач мені допомагав?
Ні, ми спробуймо від себе рівним відплатить йому!
ГЕТА
Зовсім слушно.
АНТІФОНТ
Тож дивися! Можеш сам його спасти!
ГЕТА
540 Що ж зробити?
АНТІФОНТ
Ти знайди десь гроші.
ГЕТА
Хочу.
Де? Скажи!
АНТІФОНТ
Тут мій батько.
ГЕТА
Знаю. Що ж це.
АНТІФОНТ
Досить слово мудрому.
ГЕТА (робить рух викрадання)
Так, гадаєш?
АНТІФОНТ
Так.
ГЕТА
їй-богу, гарно радиш: ти ж не йдеш?
Хочеш, щоб тепер за нього я в найбільшу впав біду?
АНТІФОНТ
(до Фєдрія)
Правду каже.
ФЕДРІЙ
Що?
Невже ж я,
Гето, вам чужий?
ГЕТА
Та ні.
Дід розсердився сьогодні на вас всіх, а це не жарт!
Ми ж його дразнити маєм, щоб не можна ублагать?
Чи ж з очей моїх хтось інший візьме в край чужий її?
Горе! Поки можна, поки я тут, з нами говори,
Глянь на мене!
АНТІФОНТ
Це для чого?
Що задумуєш зробить?
ФЕДРІЙ
Я рішив за нею їхать, де б її не повезли,
Чи загинуть!
ГЕТА
Помагай-біг! Тільки дуже не спішись!
АНТІФОНТ
(до Гети)
Чи йому поможеш в чомусь?...
ГЕТА
В чому? Як?
АНТІФОНТ
Старайсь, мо;м
Щоб чогось він не накоїв, потім будемо жаліть.
ГЕТА
(по короткій паузі)
Я шукаю. –
Врятувався, та боюся я біди.
АНТІФОНТ
Ну, не бійся!
Щастя й горе ми з тобою витерпим.
ГЕТА
(до Федрія)
Ти скажи: багато грошей треба?
ФЕДРІЙ
Тільки тридцять мін.
ГЕТА
Тридцять?
Дорога ж бо, Федрій!
ФЕДРІЙ
Ні, це дуже дешево!
ГЕТА
Добре!
Я знайду.
Дам.
ФЕДРІЙ
(обіймає його)
Любий!
ГЕТА
Геть!
ФЕДРІЙ
Вже треба.
ГЕТА
Матимеш.
Форміона ж тут потрібно, щоб мені допомагав.
АНТІФОНТ
Ось він. Накладай на нього, що захочеш, понесе.
Це ж єдиний друг над друга.
ГЕТА
Хутко ми до нього йдім!
АНТІФОНТ
Може вам я ще потрібний?
ГЕТА
Ні, додому вже іди;
Потішай там безталанну, що завмерла зі страху.
(Антіфопт стоїть хвилину в задумі)
Швидко йди!
АНТІФОНТ
А я б нічого краще в світі не робив.
(відходить)
ФЕДРІЙ
(до Гети)
Яїс це зробиш?
ДОРЮН
Розкажу це по дорозі.
Геть звідсіль
Сцена 7
Деміфонт. Хребет
ДЕМІФОНТ
А що, Хремете?
Чи привіз свою дочку
По що на Лемнос їздив?
ХРЕМЕТ
Ні.
ДЕМІФОНТ
Чому ж це так?
ХРЕМЕТ
Як мати лиш побачила, що я за довго тут,
До того ж вік дівиці довше не терпів
Задержки, тож сама з сім'єю цілою Пішла, як кажуть.
ДЕМІФОНТ
Ти ж чого барився там?
ХРЕМЕТ
Хвороба задержала мене.
ДЕМІФОНТ
Яка?
ХРЕМЕТ
Питай!
Вже старість - неміч, та я чув від моряка,
Який привіз їх, що вернулись її гаразді.
ДЕМІФОНТ
Ти чув, що втяв мій син в моїй відсутності?
ХРЕМЕТ
Так.
Вчинок цей мої всі плани помішав.
Якби з чужим старавсь я одружить її,
Я б мусив все сказати, звідки я дитину взяв.
Ти тайну збережи, так само, як і я.
Якщо чужинець схоче зятем стать моїм,
Мовчатиме, як довго в дружбі будем жить.
Знехтує нас, більш знатиме, ніж треба.
Я Боюсь, щоб не дізналась жінка про те все.
Тоді збирай манатки й з дому утікай!
Бо в мені у самому все моє майно.
ДЕМІФОНТ
Я знаю це і дуже тим тривожуся.
Але я не епічну, доложу всіх зусиль,
Щоб виконать те все, що обіцяв тоді.