Розділ 11

Судно відчалило від берега й рушило у відкрите море. Йому не довелось боротися ні з хвилями, ні з вітром, тому що розбійники пливли без певного напрямку і будь-який вітер був для них по­путний, аби тільки дув з корми. Ферон підбадьорював Каллірою, намагаючись задурити їй голову всілякими вигадками. Але вона усвідомлювала своє становище і розуміла, що її врятували для полону. Дівчина удавала, що нічого не розуміє і вірить його неби­лицям: вона боялась, щоб її не вбили, якщо буде суперечити розбій­никам. Сказавши, що боїться морської хитавиці, вона накрилася з головою хустиною і говорила до себе з плачем: "Мій батечку, на цьому морі в битві ти розтрощив триста афінських кораблів, про­те не можеш допомогти своїй дочці, яку везе у полон благеньке судно. Мене вивозять у чужу країну, і мені, дівчині високого по­ходження, доведеться стати рабинею. Гермократова дочка може попасти в руки якогось афінського рабовласника. Краще було б для мене лежати в гробниці. Тоді мене відвідував би мій коханий Херей, а тепер ми розлучені і в житті і в смерті". Отак виливала вона свій жаль, а тим часом розбійники пливли далі, минаючи малі острови і невеликі міста. Бо здобич їхня була призначена не для бідняків: пірати шукали багатих купців. Нарешті вони до-сягли Аттіки і кинули якір біля піщаної коси. Неподалік від того місця дзюрчало джерело чистої води і пишалася зелена лука. Сю­ди розбійники привели Каллірою І, бажаючи зберегти ЇЇ красу, дозволили їй помитись і відпочити після морської подорожі. Самі почали радитися, куди їм прямувати далі.

— Звідси недалеко до Афін, великого й багатого міста, — сказав один з розбійників. — Там знайдемо вдосталь купців, безліч багатіїв. Скільки людей на ринку, стільки міст можна побачити в Афінах³².

Всі, звичайно, були за те, щоб пливти до Афін, але Ферону не до смаку була допитливість мешканців цього міста.

— Невже ви не чули, які у афінян довгі язики. Народ там бала­кучий і сутяжницький, а в порту до нас причепиться цілий на­товп донощиків. Вони почнуть випитувати, хто ми такі й звідки веземо свій товар. У негідників виникнуть підозри. За нас візь­меться афінський Ареопаг³³ і архонти, а вони гірші від тиранів. Афінян нам треба боятись дужче, ніж сіракузян. Іонія³⁴ — ось найкраще для нас місце: туди плинуть казкові багатства з Вели­кої Азії³⁵, там люди живуть у розкоші й дозвіллі.

Отож пірати запаслись водою і закупили харчі на суднах, які стояли поблизу, а потім попливли до Мілета³⁶ і на четвертий день увійшли в затоку, віддалену від міста на вісімдесят стадій³⁷.

Розділ 12

Тут Ферон наказав винести з корабля весла й дати Каллірої відпочити, влаштувавши все, щоб їй було зручно. Зробив він це не з людяності, а з користолюбства, скоріше як купець ніж розбійник. Сам же подався в місто, забравши з собою двох своїх помічників. Не хотів він відкрито шукати купця, щоб усі про це чули, а нама­гався продати дівчину тишком-нишком, з рук у руки. Проте здійс­нити такий задум було нелегко, бо товар був призначений не для першого-ліпшого, а на винятково багату людину, що володіє цар­ськими скарбами, а підходити до таких осіб він просто боявся. Справа затягувалась, і Ферону вже уривався терпець. Настала ніч, він ніяк не міг заснути і казав сам собі: "Ти, Фероне, несосві­тенний дурень. Стільки днів тримаєш срібло й золото в безлюд­ному місці немовби, крім тебе, немає на світі інших розбійників. Невже ти не знаєш, що по морю вештаються інші пірати? Навіть моїм спільникам і то не можна вірити, бо вони здатні покинути мене тут на березі і попливти. Ти вибрав собі не найчесніших людей і не таких, що зберігають вірність, а явно нікчемних про­йдисвітів. Раз так, то присилуй себе заснути, а на світанку рушай до корабля, скинь у море зайву і непотрібну жінку, і не вози з со­бою вантаж, якого не можна збути".

Коли Ферон нарешті заснув, йому приснився сон: перед ним :іачинені двері. Тим-то він вирішив почекати ще один день. Сум­ний та невеселий сидів він у корчмі. В цей час вулицею прохо­дила юрба вільних людей і рабів, серед якої вирізнявся один чо­ловік — уже не молодий, у чорному одязі й очевидно засмучений.

ШЇЇ1 83 ІЇШТФерон підвівся, вийшов на вулицю (цікавість — риса, властива всім людям) і запитав одного з супроводжувачів:

— Хто це?

— Еге! Видно, ти чужинець і прибув здалеку, — відповів той, — коли не знаєш Діонісія, який багатством, походженням і освітою перевершує всіх іоніян і є улюбленцем перського царя.

— А чому він у жалобі?

— Недавно померла його дружина, яку він палко любив.

Переконавшися, що йому пощастило надибати небайдужого до жінок чоловіка, Ферон підбадьорився і почав розпитувати свого співрозмовника з подвоєною цікавістю:

— Яку ж посаду ти у нього займаєш?

— Я управитель усіх його маєтків, а також опікун його дочки, маленької дівчинки, яка залишилася сиротою після смерті матері.

— А як тебе звати?

— Леона.

— Як своєчасно зустрівся я з тобою, Леоно! — вигукнув Фе­рон. — Я купець і прибув сюди на кораблі з Італії, через те нікого в Іонії не знаю. Одна громадянка Сибариса³⁸, перша багачка в місті, в приступі ревнощів продала свою служницю, дівчину невимов­ної краси, а я її купив. Сам поміркуй, чи захочеш узяти ЇЇ за нянь­ку для дитини (освіту вона має достатню), чи, може, визнаєш за доцільне віддати хазяїну. Тобі, мабуть, вигідніше, щоб він купив її як рабиню, а не взяв як мачуху для твоєї вихованки.

З великим задоволенням Леона слухав ці слова.

— Якийсь бог прислав мені тебе на поміч, — сказав він.— Те, про що я мріяв уві сні, ти мені пропонуєш наяву. Отже, ходімо до мене додому, будеш моїм гостем і другом. Що стосується жінки, то від її зовнішності залежить: чи це товар для мене, чи для хазяїна.