Розділ 6

У той час, як на суші відбувалися ці події, на морі блискучу перемогу здобув Херей. Завдяки йому ворожий флот був роз­битий ущент. Перські кораблі боягузливо ухилялися від бою з єги­петськими трієрами — одні з них зразу ж рушили навтьоки, інші викинулися на суходіл і разом з людьми потрапили в полон. Про­те ні Артаксеркс не знав про поразку свого флоту, ні Херею не відомо було про розгром єгиптян на суші: кожен з них був пере­конаний, що перемогу здобуто тут і там. Того самого дня після головної морської битви Херей, захопивши острів Арад, наказав своїм трієрам оточити його і пильнувати, щоб ніхто не втік, бо інакше доведеться відповідати перед самим царем.

Солдати зігнали на міський ринок (а він був вельми простор­ий) євнухів, служниць та інших бранців невисокого походження. Народу скупчилося стільки, що люди ночували не лише в гале­реях, а й просто неба. Вельможних осіб було замкнуто в будинку місцевого намісника. Жінки сиділи долі, вони не розпалювали вогню і відмовлялись від їжі. Персіянки були впевнені, що цар попав у полон, надії персів зазнали краху, а єгиптяни всюди до­моглись перемоги.

Ніч, яка настала на Араді, була для одних радісною, для інших гнітючою. Єгиптяни не тямились від радощів, певні, що війна скінчилася і вони здобули свободу, а полонені перси чекали, що їх закують у кайдани, катуватимуть, можливо, поріжуть або, в кра­щому разі, продадуть у рабство. Статіра плакала, поклавши го­лову на коліна Каллірої. Добре вихована грекиня, що сама за­знала чимало горя, втішала царицю краще за інших.

А далі сталося таке. Один єгипетський воїн, якому доручено було стерегти людей, зібраних у будинку, дізнавшися, що серед них є перська цариця, хоч і не зважився під впливом властивої варварам шанобливості до царського імені наблизитись до неї, та все ж озвався, стоячи при зачинених дверях:

— Заспокойся, царице! Наварх ще не знає, що разом з ін­шими полонянками ув'язнена і ти, а, дізнавшись про це, обій­деться з тобою якнайлюдяніше. Бо він не тільки відважний, а й доб­росердий...

Потім, звертаючись до Каллірої, сказав таке:

— І ти, красуне, не журись. Твоя краса покорить наварха. Він зробить тебе своєю дружиною, бо він ^ нас влюбливий.

Калліроя на ці слова гірко заридала і почала рвати коси, ви­гукуючи:

— Тепер-то я справді бранка! Краще зарубай мене на місці, ніж я маю таке слухати! Ні з ким я не стану до шлюбу: умерти —

ось моя мрія. Нехай мене ріжуть, нехай печуть розжареним за­лізом, я звідси не рушу. Це місце стане моєю могилою. Якщо ти кажеш, що твій наварх людяний, то нехай він зробить мені ласку й ось тут позбавить мене життя.

Воїн намагався заспокоїти Каллірою, але вона так і не піднялась, лежала на підлозі, вкутавши голову хустиною. Збентежився єгип­тянин, не знаючи, що далі робити. Він не насмілювався підвести її силою, а переконати був не в змозі. Тому з похнюпленою головою подався до Херея.

— Що там сталося? — запитав його той. — Може, комусь за­кортіло присвоїти спільну здобич ? Це йому так не минеться!

— Ні, там усе гаразд, — відповів єгиптянин. — Тільки одна полонянка впала на підлогу і просить меча, щоб покінчити з життям. Херей засміявся.

— Не будь недотепою! — вигукнув він. — Невже ти не знаєш, як поводитися з жінками, їхню прихильність треба завойовувати солодкими словами, похвалами, обіцянками. А особливо подат­ливими вони стають, коли їм здасться, ніби в них закохались. А ти, признайся, хотів, мабуть, узяти її силою або грубіянив?

— Аж ніяк, пане,— відповів воїн. — Я все робив, як ти кажеш. Я навіть набрехав, що ти з нею одружишся, і саме це її вкрай обурило.

— Видно, я аж надто бридкий, якщо викликаю відразу у жінки ще до того, як вона мене побачить, — глузливо зауважив Херей. — Проте гордість цієї жінки, здається, свідчить про її шляхетну вда­чу. Нехай ніхто її навіть пальцем не займе ! Не примушуйте її ні до чого. Мені належить шанувати чеснотливість. Хто знає, може, й вона тужить за своїм чоловіком.