Розділі

Напередодні того дня, коли цар мав вирішити, чиєю жінкою повинна бути Калліроя — Херея чи Діонісія, весь Вавілон пере­бував у стані небувалого збудження. І вдома, в родинному колі, і, зустрічаючись на вулиці, вавілоняни розмовляли тільки про одне: "Завтра шлюб Каллірої. Кому з цих двох усміхнеться щастя?" В думках городян не було одностайності. Прихильники Херея доводили: "Херей був її першим чоловіком, він узяв її за дру­жину, коли вона була дівчиною, їхня любов була взаємною. Бать­ко віддав її Херею за жінку, рідне місто влаштувало їй похорон. Він не розірвав шлюбу, та й вона його не покинула. А Діонісій просто купив її — не одружився з нею. Продали йому Каллірою розбійники, а вільну жінку купувати не дозволяється".

Ті, що співчували Діонісію, відстоювали зовсім протилежну точку зору: "Діонісій звільнив Каллірою з пазурів піратів — її, яку чекала загибель; за її визволення він заплатив талант. Спо­чатку він її врятував, потім одружився, а Херей після одруження вбив бідолашну. Калліроя повинна цінувати такого чоловіка. На користь Діонісія говорить і те, що в них є спільна дитина".

Такі розмови вели чоловіки, а жінки не тільки балакали між со­бою, а й давали Каллірої поради, немовби вона була поруч: "Каллі­роє! Не кидай чоловіка, за якого ти вийшла дівчиною! Вибери того, кого ти вперше покохала, вибери свого земляка, щоб ти знову по­бачила батька. А то будеш жити на чужині як вигнанка". Проте інші повчали її інакше: "Вибери за чоловіка свого благодійника, свого рятівника, а не того, хто тебе замордував. А що буде, якщо Херей знову знавісніє від люті? Знову тоді могила? Не кидай сина! Шануй батька своєї дитини". Такі-то розмови можна було почути, весь Ва­вілон перетворився, так би мовити, в судилище.

Настала остання ніч перед процесом, і цар із царицею спо­чивали на своїх ложах, кожен думаючи про своє. Цариця бажалаякнайскорішої появи дня, щоб зняти з себе, немов вантаж, ца­реве доручення; її гнітило порівняння краси Каллірої з власною. Підозрілими цариці видавались часті відвідини і надмірна увага царя до Каллірої. Раніше він заходив у жіночу частину палацу досить рідко, а відтоді, коли там оселилася Калліроя, почав уча­щати туди щодня. Не оминуло її уваги й те, що цар під час розмов крадькома зиркав на Каллірою, як він відводив очі від неї, а вони самохіть до неї повертались. З радістю чекала Статіра ранку, а тим часом в душі царя вирували зовсім інші почуття. Він не склепив очей усю ніч.

Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово Перевертаючись⁹²,

так розмірковував сам із собою:

"Наближається суд. Даремно я відклав його на такий корот­кий термін. Як мені повестися завтра? Калліроя поїде назавжди в Мілет або в Сіракузи. Бідні мої очі! Ще одну-єдину годину ви зможете насолоджуватись такою красою, а потім щасливішим за мене буде мій раб. Подумай, душе моя, що тобі далі робити. Будь відвертою. Не маєш-бо ніякого порадника. Не приховуй нічого: для закоханого порадником є сама любов. Перш за все дай від­повідь самому собі: хто ти такий? Чи ти чоловік, закоханий в Ка­ллірою, чи її суддя? Не обманюй себе. Хоч як би ти заперечував — ти закохався. А коли перестанеш її бачити, то це відразу вия­виться. Так що ж? Навіщо ти хочеш собі самому заподіяти шкоду? Сонце⁹³, твій пращур, вибрало для тебе оце створіння, найпре-красніше з усіх, яких воно споглядає, а ти ухиляєшся від цього божественного подарунка? Що мені врешті-решт Херей чи Діо-нісій! Це ж просто нікчемні раби! Хіба годиться, щоб я, великий цар, влаштовував їхній шлюб, тобто брав на себе обов'язки свахи? Що говорити, я поквапився взяти на себе вирішення судової спра­ви, і всім це відомо. Особливо соромно мені перед Статірою. Та­ким чином, не виявляй прилюдно своєї любові й не доводь до кінця розгляд справи. Досить з тебе дивитись на Каллірою. Від­клади засідання суду. Таке право має навіть звичайний суддя".