Книга по МПЗ

Другий шлях - це допомога через служби цивільної оборони. Вперше в історії міжнародного гуманітарного права цивільна оборона згадується у Додатковому протоколі 1. На неї покладається "виконання... гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки та на допомогу усуненню безпосередніх наслідків воєнних дій або лиха, а також на створення умов, необхідних для виживання". Ці завдання включають оповіщення, евакуацію, збирання поранених та померлих, першу допомогу, боротьбу з пожежами, терміновий ремонт систем водо - та енергопостачання та інші заходи, що дозволяють цивільному населенню пережити лиха війни.

Організації цивільної оборони мають суто цивільний характер і тому користуються повним захистом. До персоналу цивільної оборони відносяться особи, які призначені виключно для виконання завдань цивільної оборони та управління закладами і транспортом цивільної оборони. Персонал закладу та транспортні засоби повинні бути організовані і мати відповідні дозволи від компетентної влади воюючої сторони. Для вирішення завдань цивільної оборони можуть використовуватися на постійній основі військові формування. В цьому випадку вони повинні носити розпізнавальний значок цивільної оборони, а їх діяльність повинна обмежуватися виконанням завдань цивільної оборони. Однак правовий статус цих військових формувань не змінюється. Зокрема, організації цивільної оборони повинні мати можливість продовжувати свою діяльність у випадку військової окупації, і окупаційна держава повинна всіляко допомагати їм. При будь-яких обставинах персонал цивільної оборони не може бути залучений до дій, які перешкоджають виконанню їх безпосередніх завдань. Він може бути озброєний особистою стрілецькою зброєю для самооборони та підтримання порядку. Тому військовослужбовець повинен завжди пам’ятати наступні правила:

–не нападай на цивільне населення;

–не примушуй цивільне населення до участі в бойових діях;

–забороняється залучати до участі в бойових діях дітей молодше 15 років;

–забороняється примушувати осіб супротивної сторони приймати участь в бойових діях, спрямованих проти їх країни;

211

–шануй права дітей, жінок та осіб похилого віку, надавай допомогу їм;

–завжди поважай основні права людини;

–в ході бойових дій приймай всі можливі заходи, щоб запобігти або знизити до мінімуму втрати серед цивільного населення, та пошкодження цивільного майна;

–пам’ятай, що цивільні особи, які знаходяться на військовому об’єкті піддаються такій же небезпеці, як і військовослужбовці;

–військовослужбовець повинен відрізняти себе від цивільного населення;

–не слід переміщувати цивільне населення з місць його постійного проживання;

–якщо дозволяє обстановка перед початком нападу, слід попередити цивільне населення, щоб воно покинуло район нападу;

–завойовуй прихильність місцевого населення;

–під час збройного конфлікту цивільному населенню повинна бути надана можливість вести образ життя по можливості наближений до нормального.

Персонал цивільної оборони, її споруди та матеріальна частина позначаються спеціальною емблемою – синім трикутником на оранжевому фоні.

Таким чином, слід пам’ятати, що вищерозглянуті положення про захист цивільного населення під час збройних конфліктів є частиною загального міжнародного права про захист прав людини і повинні забезпечити всебічний правовий захист гідності людини в екстремальних умовах війни.

3.Питання міжнародної безпеки і міжнародні миротворчі операції.

У сучасному міжнародному праві в ролі загальноприйнятого принципу міжнародного права, який має характер yus cogens, закріпився принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Згідно з пунктом 3 статті 2 Статуту ООН «всі Члени ООН вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку та справедливість». Статут ООН надає сторонам, які є учасниками спору, вільний вибір за-

212

собів, які вони вважають найбільш прийнятними для вирішення даного спору.

Проте, міжнародному співтовариству все ще не вдалося уникнути збройних конфліктів, які приносять горе і страждання людям. Незважаючи на заборону звертатися до збройної сили у міжнародних відносинах, держави досить часто звертаються до неї для вирішення спорів і конфліктних ситуацій, які виникають між ними. Це стосується новітньої історії, коли закінчився тривалий період «холодної» війни, глобальне протистояння двох супердержав. Біполярна система трансформувалася в багатополюс-ний світ. За надзвичайно короткий історичний термін відбулися події, які за своїми політичними наслідками можна порівняти хіба що з двома минулими світовими війнами. Ми стали свідками розпаду світової системи соціалізму, розпаду Організації Варшавського Договору як однієї із світових центрів сили. Відбулися великомасштабні геополітичні зрушення, перегрупування сил, коаліцій і союзів, зміна політичних режимів. Хоча новий світовий перерозподіл ; практично виключив ризик глобального воєнного конфлікту, проте різко зросла загроза локальних конфліктів, які здебільшого мають національні та релігійні відтінки. Парадоксально, але кінець епохи «холодної» війни не став початком епохи миру і стабільності. З початку 90-х років спостерігається різкий ріст кількості внутрішніх і міжнародних конфліктів, які суттєво дестабілізують мир і загрожують міжнародній безпеці. Особливістю зазначених конфліктів є і те, що їх учасниками стали або молоді країни, які, як правило, не мають сильних структур державного управління, або відповідні сили в середині держави, що ще не мають міцних організаційних структур.

Саме за таких складних соціально-політичних і економічних умов на початку 90-х років почала створюватися нова система міжнародної безпеки. її характерною особливістю є розуміння того, що в умовах багатопланової інтеграції держав у сучасному світі не може йти мова лише про безпеку окремих країн. Тільки в забезпеченні колективної безпеки лежить шлях до створення умов мирного розвитку кожного суб'єкта міжнародного права.

В умовах, що склалися, Організація Об'єднаних Націй. Рада Безпеки ООН, ОБСЄ вживають рішучих заходів щодо підтримки або встановлення миру, захисту населення від наслідків воєнних дій, в тому числі із застосуванням військових засобів.

213

Досвід проведення миротворчих операцій свідчить, що цим операціям притаманні три риси: безпристрасність, справедливість і багатонаціональність. Ці якості завжди необхідні для того, щоб миротворча операція змогла досягти певного успіху.

Тож, абсолютно логічно тут постає питання про роль і місце міжнародного гуманітарного права, що застосовується до учасників збройного конфлікту при втіленні миротворчих операцій ООН, ОБСЄ чи іншої регіональної організації, яка несе відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно зі статутом ООН.

Передбачається, що відповідь на це питання полягає у характері миротворчих операцій, еволюції їх розвитку. Вважається, що ці операції у своєму розвитку пройшли кілька етапів, тісно пов'язаних між собою.

Першим етапом є традиційні операції по підтримці миру Розробляючи і впроваждуючи операції по підтримці миру,

ООН робила акцент на: а) згоду і співробітництво сторін; б) незастосування сили, за винятком випадків самооборони.

Метою таких операцій було здійснення спостереження за дотриманням угод про припинення вогню і про_ перемир'я, спостереження за дотриманням кордонів, відігравати роль буфера між ворогуючими сторонами, спостереження за виведенням військ, контроль за проведенням виборів і навіть організація їх.

Другим етапом є розширені операції з підтримки і встановлення миру.

Даний етап характеризується більш масштабним характером миротворчих операцій, більш активними діями сил ООН у зв'язку з цілим рядом неміжнародних збройних конфліктів, у тому числі по національно-політичному відродженню державних структур, що зруйнувалися. Крім традиційних операцій по підтримці миру, сили ООН виконують більш широкі функції по встановленню миру. При цьому, у ситуації збройного конфлікту вони зіткнулися з такими проблемами, як засоби та методи ведення бою, утримання полонених під вартою та захист цивільного населення. Питання про застосування міжнародного гуманітарного права до сил по підтриманню миру набуло надзвичайної актуальності. Це змусило МКЧХ та Секретаріат ООН з урахуванням думки командуючих силами ООН розробити керівні принципи діяльності військових місій ООН.

214

Характерним для даного етапу є те, що політичні цілі врегулювання того чи іншого збройного конфлікту та їх впровадження здійснюється в умовах збройного конфлікту, що відбувається, це, безумовно, не може не впливати на чітку визначеність мандату миротворчих сил. У даній ситуації існує небезпека політизації миротворчої діяльності, переходу миротворчих підрозділів, персоналу на бік тієї чи іншої ворогуючої сторони.

Для миротворчих операцій сьогодення характерними є ряд особливостей. При збереженні вирішальної ролі ООН у забезпеченні дотримання міжнародного права, збереження чи відновлення миру, спостерігається більш активна роль у вирішенні цих проблем відповідних регіональних організацій, в першу чергу НАТО, а також окремих держав. Визначена тенденція заміни необхідних рішучих політичних акцій по збереженню миру або недопустимості ескалації насильства наданням гуманітарної допомоги, часто з застосуванням для цього миротворчих військових контингентів. Це призводить до звуження діяльності міжнародних гуманітарних організацій, деякою мірою і МКЧХ, посилення небезпеки у їх діяльності. Підтвердженням цього є вбивство трьох делегатів МКЧХ у Бурунді!, вбивство сплячими одного делегата і п'яти медпрацівників у госпіталі МКЧХ у Нових Агатах (Чечня), вбивство у Руанді медичних працівників організації «Лікарі світу» і спостерігачів ООН, які спостерігали за станом справ щодо прав людини.

Все це ставить на порядок денний питання про необхідність залучення збройної охорони для здійснення діяльності гуманітарними організаціями. Однак, у зв'язку з цим виникає питання про збереження нейтрального і неупередженого характеру діяльності даних гуманітарних організацій, які потребують можливості подавати допомогу усім жертвам збройних конфліктів.

На сьогодні не існує загальновизнаної класифікації типів миротворчих операцій. На нашу думку, враховуючи характер завдань, які вирішують миротворчі сили, можна виділити такі основні типи операцій: операції за сприяння миру; операції за підтримання миру; операції за встановлення миру; операції за побудову миру.

Операції за сприяння миру здійснюються відповідно до вимог положень глави VI Статуту ООН. Основним змістом їх є те, що вони проводяться за згодою конфліктуючих сторін, вирішення конфліктів здійснюється шляхом мирного урегулювання спорів та

215

превентивного розгортання миротворчих підрозділів з метою недопущення збройного конфлікту.

Операції за підтримання миру проводяться також на підставі глави VI Статуту ООН. Цей тип операцій містить роз'єднання ворогуючих сторін, контроль за дотриманням перемир'я або припинення вогню. Це найбільш поширений тип миротворчих операцій.

Операції за встановлення миру проводяться на підставі глави Vil Статуту ООН. Під час проведення даних операцій можуть вживатися найрішучіші заходи з використанням військової сили. Подібні операції частіше проводяться задля припинення конфліктів, що відбуваються переважно у вигляді громадянських або міжетнічних війн. Саме такий вид миротворчої операції був проведений в Сомалі і колишній Югославії.

Операції за побудову миру включають заходи, спрямовані на відновлення життєдіяльності найважливіших елементів інфраструктури та цивільних інститутів країни в післяконфліктний період із використанням як військових, так і не військових засобів.

Залежно від рівня залучення країн до участі у миротворчих операціях, ролі і місця Ради Безпеки ООН щодо керівництва миротворчими підрозділами, на наш погляд, миротворчі операції можна поділити на чотири види.

Перший вид — так звані класичні миротворчі операції, що проводяться під керівництвом безпосередньо ООН із залученням багатьох країн. Планування операції покладається на Департамент миротворчих операцій ООН.

Другий вид — операції сил швидкого розгортання. Керівництво таким видом операції теж здійснюється Організацією Об'єднаних Націй, а до участі в ній залучаються країни, які спроможні за порівняно короткий термін виділити в розпорядження ООН необхідний військовий контингент і потрібні матеріальні ресурси.

Третій вид — операції, що проводяться під егідою ООН при головній ролі однієї країни із залученням інших. Прикладом подібної операції є операція, яка проводилася Італією в Албанії.

Четвертий вид — операції, що проводяться за рішенням ООН відповідними регіональними організаціями. ^Прикладом можуть бути миротворчі операції в колишній СФРЮ за участю НАТО.

216

Тож, абсолютно логічно постає питання про роль і місце міжнародного гуманітарного права, що застосовується до учасників збройного конфлікту при втіленні миротворчих операцій ООН.

4.Участь України в міжнародних миротворчих операціях.

Згідно зі статтею 1, загальною для всіх чотирьох Женевських конвенцій, держави і Україна в їх числі за будь-яких обставин повинні не лише дотримуватися, але і змушувати дотримуватися міжнародного гуманітарного права, діючи у цьому напрямі як індивідуально, так і колективно у тому числі і в рамках ООН.

Будучи членом ООН, Україна бере активну участь у міжнародних миротворчих операціях. Участь персоналу і підрозділів Збройних Сил України здійснюється на запрошення ООН, відповідно до Конституції України та Законів України. Статтею 85 Конституції України передбачено, що «схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави» належить до повноважень Верховної Ради України. При цьому, відповідно до ст. 92 Конституції України, «порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» встановлюється відповідним законом України.

Таким чином, одним із завдань Збройних Сил України, поряд з обороною країни, захистом її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, є, на підставі відповідних рішень Президента України, Верховної Ради України, безпосередня участь у вирішенні проблем запобігання збройних конфліктів,, роззброєнні сторін, що протистоять одна одній, участь у контролі за виконанням домовленості про зупинення вогню тощо.

Правові, організаційні та фінансові засади щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях, а також порядок направлення Україною військового та цивільного персоналу, організації його підготовки та забезпечення для участі в діяльності по підтриманню чи відновленню міжнародного миру і безпеки визначаються Законом України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях». Згідно зі статтею 2 цього Закону, Україна виключно на умовах, зазначених у рішенні Президента України, що схвалюється

217

Верховною Радою України у випадках, передбачених Конституцією та Законами України, та у порядку, встановленому цим Законом, бере участь у міжнародних миротворчих операціях: Організації Об'єднаних Націй, рішення на проведення яких прийнято Радою Безпеки ООН; Організації з безпеки і співробітництва в Європі чи інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно зі Статутом ООН; багатонаціональних сил, що створюються за згодою Ради Безпеки ООН, дії та заходи яких здійснюються під загальним контролем Ради Безпеки ООН. Участь України в міжнародних миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів та послуг у розпорядження відповідних органів, які визначаються рішенням про проведення такої операції.

Аналіз досвіду участі України у миротворчих операціях на території колишньої Югославії, в Анголі, Гватемалі, Таджикистані та інших регіонах планети дозволяє зробити висновок про те, що успіх цих операцій неможливий без чіткого виконання учасниками цих операцій норм і принципів міжнародного гуманітарного права.

Контрольні питання для закріплення учбового матеріалу:

1.Розкрийте поняття «міжнародне гуманітарне право». Які його джерела?

2.Які цілі міжнародного гуманітарного права.

3.Які є основні міжнародні правові принципи захисту цивільного населення?

4.Яким чином міжнародне товариство захищає цивільне населення?

5.Яка мета за особливості миротворчих операцій?

6.Участь України в миротворчих операціях.

218

Список умовних скорочень

1.ВМС – військово-морські сили

2.ВПС – військово-повітряні сили

3.ГЗ – групове заняття

4.ЗС – Збройні Сили

5.ЗСУ – Збройні Сили України

6.КДУ – Київський державний університет

7.МO – міністерство(міністр) оборони

8.МПЗ – морально-психологічне забезпечення

9.НАУ – Національний авіаційний університет

10.СВ – спеціальні війська

219

Література

1.Алещенко В.І. Морально – психологічне забезпечення застосування військ(сил) історія та сучасність. Навчально – методичний посібник. «Харків:ХВУ,2000 – 87р.

2.Бiла книга 2008. Оборонна полiтика України.

3.Морально – психологічне забезпечення діяльності військ (сил). Навчальнометодичний посібник . – К. НАОУ, - 2007. 168с.

4.Воєнна доктрина України . Указ Президента України №648/2004 – 23 червня.

5.Концепція гуманітарного та соціалістичного розвитку у Збройних Силах України від 12 січня 2004 року.№ 28/2004/ Народна Аармія -2004- 4 лютого.

6.Концепція виховної роботи Збройних Сил України та інших військових формуваннях. Указ Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998/ Збірних указів Презпидента України – к. і Політвидав.,1998.

7.Концепція морально – психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил

України. Затверджена наказом Міністра Оборони України від 05.05.1999 № 142.

8. Директиква Міністра Оборони України Д-з від 13.02.2006. «Про організацію гуманітарної підготовки,суспільнополітичного складу Збройних Сил України на 2006 – 2011р. У-к., 2006р.

9.Наказ Міністра оборони України № 224 від 06.06.08р. «Про введення посад та структурних піжрозділів з виховної та соціально – психологічної роботи « у Збройних Силах України – К.2008.

10.Директива Міністра оборони України Д-22 від 17.04.2006р. «Про вдосконалення системи військовопа- тріотичного виховання у Збройних Силах України»- К.

2006.

11.Пічугін С.М. «розвиток духовних орієнтирів особового складу в процесі реформування Збройних Сил України

.Збірник матеріалів науково – практичної конферен-

220