мыкроеконом

МІНІСТЕСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет технологій та дизайну

КОЗАЧЕНКО В.М., КУЗЬМІНА С.А., ПАЛИВОДА О.М., НИШПАЛ С.О.

МІКРОЕКОНОМІКА

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

для студентів всіх форм навчання

КИЇВ – 2009

Мікроекономіка: навчальний посібник для студентів всіх форм навчання / Козаченко В.М., Паливода О.М., Кузьміна С.А., Нишпал С.О. – К.: КНУТД, 2009. – с. 187.– Укр. мовою

Автори: Козаченко В.М., к. е. н., доцент, Паливода О.М., к. е. н., ст. викладач, Кузьміна С.А., ст. викладач, Нишпал С.О., асистент

Відповідальний за випуск завідувач кафедри менеджменту сфери послуг І. А. Ігнатьєва, д. е. н., професор

Розглянуто та затверджено на засіданні кафедри менеджменту сфери послуг Протокол № 3 від 27 жовтня 2009 р.

Структура посібника, його сутнісне наповнення та послідовність відповідають діючій нормативній програмі дисципліни «Мікроекономіка» для рівня «бакалавр». Зміст тем розкрито на основі сучасних теоретичних підходів мікроекономічної науки.

Автори намагалися складний теоретичний матеріал викласти у доступній формі, з поясненнями та за допомогою графічних прикладів. Кожна глава супроводжується контрольними питаннями для самоперевірки засвоєних знань.

Навчальний посібник адресований студентам, аспірантам, викладачам, всім, хто цікавиться мікроекономічною наукою.

2

Зміст

Передмова ……………………………………………………………………. 6

Вступ до мікроекономіки ……………………………………….…. 7

1.2.Предмет, суб’єкти та об’єкти мікроекономіки …………………….…….. 9

1.3.Основні поняття та припущення. Крива виробничих можливостей ........ 12

1.4.Методи мікроекономічних досліджень …………………………….…….. 15

Практичні завдання …………………………………………………………….. 17

3

6.3. Цінова еластичність пропозиції …………………………………………… 59 6.4. Застосування теорії еластичності ………………………………………… 60

Практичні завдання …………………………………………………………….. 62

Тема 7. Часткова ринкова рівновага ………………….……………………. 67

7.1.Встановлення ринкової рівноваги ……………………………………….. 67

7.2.Зміна стану рівноваги ……………………………………………………… 69

7.3.Надлишки споживачів та виробників …………………………………….. 70

7.4.Державне регулювання та зміна стану рівноваги ……………………….. 71

Практичні завдання …………………………………………………………….. 75

Розділ 3. Теорія поведінки виробника …………………………… 80

8.2.Особливості функціонування підприємства в ринкових умовах ……….. 82

8.3.Особливості організаційно-правових форм підприємств в Україні ……. 84

Практичні завдання …………………………………………………………….. 86

Тема 9. Варіації факторів виробництва та оптимум виробника ……….. 89

9.1.Виробнича функція та її властивості ……………………………………... 89

9.2.Продуктивність факторів виробництва …………………………………... 91

10.1.Поняття витрат виробництва …………………………………………….. 104

10.2.Доход та прибуток підприємства ………………………………………... 107

Практичні завдання …………………………………………………………….. 110

4

12.2.Попит та виручка фірми монополіста …………………………………... 130

12.3.Максимізація прибутку на ринку монополії, короткострокова

рівновага ………………………………………………………………………… 131

12.4.Максимізація прибутку монополіста в довгостроковому періоді …….. 134

12.5.Цінова дискримінація ……………………………………………………. 135

Тема 13. Ринок монополістичної конкуренції …………………………….. 142

13.1.Загальна характеристика ринку монополістичної конкуренції ……….. 142

13.2.Встановлення рівноваги та максимізація прибутку на ринку монополістичної конкуренції ………………………………………………….. 143

13.3.Нецінова конкуренція ……………………………………………………. 145 Практичні завдання …………………………………………………………….. 147

Тема 14. Ринок олігополії …………………………………………………….. 150

14.1.Загальна характеристика ринку олігополії ……………………………... 150

14.2.Моделі олігополії …………………………………………………………. 150

14.3.Позитивні та негативні сторони ринку олігополії ……………………... 154

Практичні завдання …………………………………………………………….. 154

Розділ 5. Ринок факторів виробництва ………………………….. 158

Тема 15. Утворення похідного попиту ……………………………………… 158

15.1.Ринок факторів виробництва та його особливості ……………………... 158

15.2.Попит фірми на фактори виробництва та правило оптимального

вибору ресурсів …………………………………………………………………. 159 Практичні завдання …………………………………………………………….. 162

Тема 16. Ціноутворення на ринку факторів виробництва ………………. 165

16.1.Пропозиція праці на досконало конкурентному ринку ………………... 165

16.2.Рівновага фірми та галузі на конкурентному ринку праці …………….. 166

16.3.Пропозиція на ринку землі та встановлення рівноваги ………………... 167

16.4.Пропозиція та рівновага на ринку капіталу …………………………….. 168

Практичні завдання …………………………………………………………….. 170

5

Передмова

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної фундаментальної економічної науки, яка поряд з такими дисциплінами як політична економія, економічна теорія та макроекономіка спрямована на вивчення та пояснення природи й суперечностей економічних процесів на основі об’єктивного підходу до оцінки економічних взаємозв’язків.

Мікроекономіка, підґрунтям якої є неокласична економічна теорія, віддає перевагу граничному аналізу й суб’єктивно-психологічному підходу до вивчення ринкових взаємовідносин. Вона узагальнює поведінку учасників ринкових відносин, враховуючи їх психологію, бажання, смаки, очікування. Явища та процеси вивчаються на рівні первинних елементів господарської системи, таких як споживач та виробник, які працюють у різних ринкових структурах.

Слід зазначити, що мікроекономіка значною мірою абстрактна наука, котра досліджує основні риси функціонування мікросистем, використовуючи при цьому різні спрощені передумови та моделі, економічні закономірності інтерпретуються за допомогою графічних та математичних засобів. Проте це не стає завадою для формулювання об’єктивних практичних висновків.

Головне завдання вивчення мікроекономіки полягає у формуванні розуміння того, що успіх будь-якого підприємництва залежить не лише від наявності стартового капіталу, підприємницьких здібностей, але й від знання закономірностей функціонування економічних мікросистем у різних ринкових ситуаціях та вміння їх ефективно використовувати на практиці.

Отже, спираючись на знання, які дають економічні дисципліни, зокрема, політична економія, економічна теорія, макроекономіка, ми розпочинаємо курс вивчення мікроекономіки, який повинен сформувати не лише теоретичні знання, але й допомогти у прийнятті правильних практичних рішень у сучасних економічних умовах.

6

Вступ до мікроекономіки

Мікроекономіка досліджує поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами, зокрема такими як підприємства, домогосподарства, держава та на підставі економічних моделей пояснює, як поводять себе споживачі й виробники, а також вивчає яким чином встановлюється ринкова рівновага.

Головне завдання розділу: визначення місця мікроекономіки в системі економічних наук, з’ясування базових понять, розкриття предмету та методів дослідження.

Тема 1

Предмет і метод мікроекономіки

1.1. Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає поведінку окремих економічних суб’єктів та їх взаємодію на однотоварних та галузевих ринках.

Як самостійна наука, мікроекономіка виникла не відразу, її історія становлення достатньо тривала й зумовлена потребами розвитку ринкової економіки.

У другій половині XIX ст. завершилося становлення економіки з ринковим механізмом регулювання. В нових економічних умовах актуальною стала розробка практичних проблем, що були пов’язані з цінами, попитом, пропозицією товарів тощо. Саме тому акцент змістився з дослідження загальних політекономічних проблем на вирішення завдань господарської практики.

Становлення мікроекономічної науки відбувалося на засадах класичної політекономії. Зокрема, широко використовуваний у мікроекономіці функціональний аналіз, був започаткований А. Смітом. У період пізнього класицизму була створена теорія факторів виробництва (Ж-Б. Сей) та закон спадної доходності (Т. Мальтус), що використовуються й у сучасних дослідженнях на мікрорівні. Однак, найбільш вклад у розвиток мікроекономіки внесли представники неокласичної наукової школи.

Мікроекономіка як самостійна наука у процесі еволюційного розвитку пройшла два етапи і нині перебуває на третьому :

I етап (70–80-ті. рр. XIX ст). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є Г. Госсен, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Дж. Б. Кларк. Основні досягнення першого етапу полягають у такому:

а) використання психологічного фактору в аналізі економічної поведінки суб’єктів та формулювання законів насичення потреб людини;

7

б) збагачення економічної науки відкриттям принципу граничної корисності й розробка кількісного (кардиналістського) підходу до її визначення; розвиток теорії про взаємовигідність, а не еквівалентність обміну;

в) створення порядкового (ординалістського) підходу до вимірювання корисності економічних благ;

г) обґрунтування теорії альтернативних витрат, згідно якої витрати виробництва залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати, щоб виробити певне благо;

д) розроблення проблем визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, модифікація теорії граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

II етап (90-ті рр. XIX ст. – поч. 30-х рр. XX ст.). У цей час мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації й узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла «Принципи економіки» (в оригіналі «Principals of Economics», 1890) наука дістала свою першу назву – «Economics». Представниками другого етапу є А. Маршалл, У.- С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето, А. Пігу. Їх науковий внесок полягає в таких досягненнях:

а) визначення ринкової ціни – граничною користю та витратами виробництва; формулювання законів попиту та пропозиції; вивчення мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) формування математичної школи, вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстоких кількісних взаємозалежностей; обґрунтовано теорію загальної економічної рівноваги;

г) розмежування позитивної та нормативної економічної теорії; д) введення до економічного аналізу фактору часу;

е) обґрунтування поняття «економічний добробут», визначення його найважливіших чинників; дослідження узгодженості інтересів індивідів, фірм та суспільства в аспекті відносин розподілу благ.

III етап (30-ті рр. XX ст. – до сьогодення ). Мікроекономіка розвивається на власній основі й поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман), теорія невизначеності та інформації (Дж. Стігліц).

Таким чином на межі XIX – XX століть, з’явився великий самостійний мікроекономічний напрям досліджень, який вивчає закономірності функціонування домогосподарств, фірм, ринків з метою надання рекомендацій щодо прийняття оптимальних управлінських рішень.

Сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, слід усвідомлювати, що поділ на мікрота макроекономіку є умовним. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікрота макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому

8

досліджується в мікроекономіці. Разом з тим ринок праці – це важливий напрям досліджень у макроекономіці, оскільки він пов'язаний з безробіттям та соціальною стабiльнiстю суспільства в цiлому.

Досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства, адже обидві науки вивчають механізм прийняття рішень підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Проте слід підкреслити, що кожна з них має окремий предмет дослідження. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит i ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання безпосередньо організаційно-управлінського механізму прийняття рішень на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вивчаються у курсі економіки підприємства.

Мікроекономіка, як наукова дисципліна, реалізує такі функції:

1)IIояснення явищ які спостерігаються. Будь-яка наука має свої теоретичні постулати як вихідні позиції, які взято за аксіоми. Наприклад, для математики це поняття точки, відштовхнувшись від якої можна визначити, що таке лiнiя, площина, фiгура тощо. Для мiкроекономiки такою «точкою» є теза, що при виборi варіантів поведiнки економiчнi суб'єкти мають на меті максимiзацiю своєї корисності. Звичайно, у реальному життя ми зустрічаємося також з iррацiональною поведінкою суб’єктів. Однак, її розглядають як вiдхилення вiд норми, вважаючи що для бiльшостi господарюючих об’єктів властива рацiональна поведiнка.

2)Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результат реалiзацiї цiєї функцiї мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ці положення формулюються пiд час дослiджень економiчних залежностей. Використовуючи їх для прогнозування поведінки економiчних cyб'єктів, потрiбно пам'ятати, що вони дiють як тенденції i не обов’язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.

1.2. Предмет, суб’єкти та об’єкти мікроекономіки

Мікроекономіка (префікс «мікро» – у перекладі з грецької мови означає «малий», проте більшість з економічних одиниць «малі» лише порiвняно з економiкою в цiлому. Наприклад, щорiчний обсяг збуту «Дженерал Моторс», «Ай-Бi-Ем» перевищує нацiональний валовий продукт багатьох країн cвіту). Мікроекономіка вивчає поведінку окремих економічних одиниць. Ці одиниці включають споживачів, інвесторів, працiвникiв, землевласників, окремі компанії – по суті, будь-яку особу чи органiзацiю, що вiдiграє певну роль у функцiонуваннi економіки.

Мікроекономіка пояснює, як i чому вищевказані господарські суб’єкти, приймають економiчнi рішення. Наприклад, як споживачі приймають рішення про покупку та як зміни в цінах i доходах впливають на їх вибір, як підприємства приймають рішення про найм працівників та обсяг виробництва тощо.

9

Таким чином, предметом мікроекономіки є поведінка окремих суб’єктів господарювання (підприємств, домогосподарств, держави), а також механізм прийняття суб’єктами господарювання управлінських рішень для досягнення поставленої мети та одержання якомога більшої вигоди.

Об’єктом дослідження у мікроекономіці є мікрорівень господарської системи. Він складається з економічних одиниць або суб’єктів, крім того об’єктом дослідження можуть бути також ринкові структури та умови часткової й загальної рівноваги.

Мікроекономічний суб'єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економiчнi функцiї. Суб'єкти ринкової економiки численні, але до центральних суб’єктів відносять споживачів, виробників та державу:

Споживач (домогосподарство) – це самостійна економiчна одиниця, яка складається з однiєї або бiльше осiб, постачає виробничi ресурси на ринок (землю, працю, капiтал, пiдприємницьку дiяльнiсть) i використовує отриманi грошi для придбання товарів i послуг, що задовольняють її потреби.

Як правило, під домогосподарством розуміють сім’ю, члени якої мають спільну власність, отримують доход та спільно його витрачають, а також приймають інші узгоджені рішення щодо своєї економічної поведінки. Проте під домогосподарством можна розуміти й окремого індивіда, якщо він самостійно веде господарство, продає ресурси, отримує доход та приймає рішення.

Виробник (пiдприємство) – економiчна одиниця, яка використовує фактори виробництва i виготовляє продукцiю для задоволення потреб споживачів з метою отримання прибутку.

Так називають i велику корпорацiю, i дрiбне фермерське господарство. Підприємство може бути одночасно виробником товарів, їx продавцем, споживачем pecypcів, їх покупцем, власником, інвестором.

Держава – сукупність органів влади, що координують та регулюють відносини між суб’єктами економіки.

Поза увагою мікроекономічних досліджень залишається той факт, що держава є власником значної частини природних ресурсів, підприємств, що виготовляють суспільні блага тощо.

Слід звернути увагу на той факт, що об’єкти й суб’єкти можуть мінятися місцями. Наприклад, якщо на домогосподарство чи підприємство здійснюється урядовий вплив, то вони перетворюються на об’єкти. У свою чергу держава теж може виступати об’єктом, коли мова йде про вплив міжнародних інституцій на її діяльність.

Вci суб'єкти мiкроекономiчної системи беруть участь у безперервному кругообороті товарів та pecypciв (рис. 1.1).

Найпростiша модель економiчного кругообiгу закритої економiки, тобто без участi держави i без мiжнародних зв'язкiв, мiстить тiльки два сектори – домогосподарства й підприємства та два види ринкiв – ринок товарів i ринок pecypcів.

10