мыкроеконом

конкурента. Ціна, яку фірми сприймуть, залежить від сумарного обсягу їх виробництва. Припускається також, що фірми виробляють однорідну продукцію та займають однакові позиції на ринку.

Припустимо, що відомо ринковий попит і витрати кожної фірми (А і В). Оптимальне рішення фірми А буде залежати від можливих рішень фірми В. Проаналізувавши можливі варіанти, можна побудувати криву реагування фірми А на можливі рішення фірми В. Фірма В проводить аналогічний аналіз та будує свою криву реагування (рис. 14.1). Таким чином, крива реагування дає можливість визначити оптимальний обсяг випуску, якщо заданий обсяг випуску іншої фірми. Припустимо, спочатку на ринок вийшла фірми А, у цій ситуації вона як монополіст обере обсяг QА1. Фірма В буде виходити з фіксованого обсягу QА1 і, згідно зі своєю кривою реагування RВ, визначить свій оптимальний обсяг QВ1. Тоді фірма А, виходячи з цього обсягу та своєї кривої реагування RА, визначить свій обсяг QА2. Фірма В відповідає обсягом QВ2. Цей процес буде продовжуватися, доки фірми не зійдуться на однаковому обсязі

випуску: QАЕ=QВЕ.

Перетин цих кривих визначає рівноважні обсяги для двох фірм QАЕ, QВЕ.

Точка перетину (точка Е) – це точка рівноваги Курно.

Рис. 14.1. Криві реагування та рівновага Курно

Конкуренція за обсягами в моделі Курно не приводить ринок до стану конкурентної рівноваги. Кожна фірма буде випускати лише третину конкурентного обсягу, але це більше, ніж на ринку монополії.

Стан рівноваги у моделі Курно наближатиметься за галузевим обсягом до стану конкурентної рівноваги, якщо кількість фірм у галузі буде збільшуватись.

На олігополістичних ринках ціни часто залишаються стабільними. Для пояснення такого ціноутворення було розроблено кілька різних моделей. Найпростішою моделлю ціноутворення, яка відображає стабільність цін, є

модель «ламаної кривої попиту».

Ця модель пояснює стабільність цін, але не пояснює механізму їх встановлення. Вона підходить для тих фірм, які не вступають у змову.

Основне припущення цієї моделі полягає в різній реакції конкурентів на зміну ціни окремою фірмою.

151

Нехай у однієї з фірм-олігополістів у певний проміжок часу склалася ціна Р0, якій відповідає обсяг продажу Q0 – точка А (рис. 14.2). Реакція інших фірм на зміну ціни даною фірмою буде такою:

1)якщо фірма вирішить знизити ціну, то конкуренти можуть наслідувати приклад і теж знизити ціни, в результаті цих подій обсяг продажу даної фірми залишиться незмінним. Крива попиту залишиться без змін – ділянка АD;

2)якщо фірма вирішить підвищити ціну, то інші не будуть слідувати за нею. В результаті дана фірма втратить своїх споживачів і обсяги продажу скоротяться набагато більше, ніж вона розраховувала. В цьому випадку попит

змінить і стане більш еластичним – ділянка АD1. У результаті крива попиту в точці А буде мати надлом, оскільки різна еластичність відображається різним кутом нахилу лінії попиту – лінія D1AD.

Р, МС,МR

C

MR

D

Рис. 14.2. Модель ламаної кривої попиту

Надлом кривої попиту означає, що лінія граничної виручки МR буде мати розрив – ділянка ВС, який відповідає оптимальному обсягу виробництва Q0. Фірма ж, яка максимізує свої прибутки, буде дотримуватись правила: MR = MC. Отже, на ділянці ВС може існувати велика кількість функцій граничних витрат (МС1 МС2 МС3…). Це означає, що виробник може змінювати свої витрати, не змінюючи при цьому ні ціну, ні обсяги виробництва.

Отже, олігополісти не мають бажання змінювати ціну, так як будь яка зміна може привести до небажаної реакції конкурентів. Збільшення ціни може бути виправданим лише при значному збільшенні витрат на одиницю продукції.

Модель домінуючої фірми заснована на тому, що одна з фірм, яка має більш низькі витрати виробництва, встановлює ринкову ціну й забезпечує значну частину галузевого випуску. Інші фірми сприймають цю ціну як зовнішній заданий параметр і забезпечують незначну частину галузевого випуску.

152

За допомогою графічної моделі можна показати, як відбувається встановлення цін та обсягів (рис. 14.3).

Перший графік відображає криву ринкового попиту D та криву пропозиції з боку малих фірм Sf, які представляють собою оточення домінуючої фірми. Точка перетину цих кривих показує, що ринковий попит, за відсутності фірмилідера, може бути задоволеним лише за високої ціни Р1.

Другий графік відображає криву попиту D0, з якою зустрічається домінуюча фірма та відповідну їй криву граничних витрат МR, а також криву її граничних витрат МС. Крива попиту D0 починається з рівня ціни Р0, за якого фірма нічого не продає, бо за рахунок нижчих витрат вона може продавати дешевше.

Рис. 14.3. Модель домінуючої фірми

Домінуюча фірма за правилом MR = МС визначає свій оптимальний обсяг випуску QЕ та встановлює ціну на рівні РЕ. Інші фірми приймають цю ціну і за своєю кривою пропозиції Sf визначають той обсяг, який вони в змозі виробляти

– QА. Сукупний же ринковий попит за ціною РЕ складе QВ. Він задовольняється сумарним пропонуванням домінуючої фірми та фірм-аутсайдерів: QВ = QE + QA.

Отже, домінуюча фірма встановлює ціни та визначає свій оптимальний обсяг випуску, а всі інші фірми, які приймають цю ціну, встановлюють лише обсяги. І, якщо фірми-аутсайдери не зможуть забезпечити собі прибуток в довгостроковому періоді, вони змушені будуть покинути галузь. І, навпаки, якщо вони будуть отримувати високі прибутки, в галузь будуть намагатись увійти нові фірми. Щоб убезпечити себе від нових конкурентів, ціновий лідер може різко занижувати ціну в короткому періоді. Але цей метод застосовується рідко, оскільки при входженні на цей ринок існують значні бар’єри, які унеможливлюють проникнення нових фірм.

Ще одна модель ціноутворення виникає, коли фірми вступають у таємну змову. Вона має назву модель таємної змови й передбачає, що фірми таємно йдуть на певні домовленості стосовно цін та обсягів виробництва. Ці угоди не оформлюються офіційно й тому їх важко виявити, хоча вони й порушують

153

законодавство. В результаті олігополія стає подібною до монополії. Але такі змови нестабільні, бо будь-кому з учасників вигідно їх порушувати, щоб збільшити обсяги свого виробництва та прибутки.

14.3. Позитивні та негативні сторони ринку олігополії

Олігополія є більш ефективною, ніж монополія, але вона також має негативні сторони. Основними недоліками ринку олігополії є такі:

1)можливість змови, яка стосується встановлення цін та обсягів виробництва, що веде до монополізації ринку;

2)обсяги продажу менші, ніж на ринку досконалої конкуренції, але вони є більшими, ніж на ринку монополії; теж саме стосується і цін, які більші, ніж на ринку досконалої конкуренції, але менші, ніж на ринку монополії, отже споживач платить більше, а отримує менше;

3)олігополіст, так як і монополіст, витрачає великі суми коштів неефективно з метою недопущення конкурентів на ринок.

До переваг олігополії відносять:

1)стабільність цін, але за умови відсутності змови;

2)постійне впровадження досягнень НТП та покращення якості продукції (у цьому олігополія зацікавлена набагато більше, ніж монополія);

3)можливість економії на масштабах виробництва.

Питання для перевірки знань:

1.Які основні риси характеризують ринок олігополії? В чому особливість цього ринку? Порівняйте його з ринком монополії.

2.Проаналізуйте модель конкуренції за обсягами.

3.З чим пов’язана стабільність цін на ринку олігополії.

4.Яким чином відбувається ціноутворення за лідером на ринку олігополії?

5.Чому таємні змови на ринку олігополії є нестабільними?

Практичні завдання Тести

1.Олігополія – це ринкова структура, де діє:

1)велика кількість конкуруючих фірм, які виробляють однорідний продукт;

2)велика кількість фірм, які виробляють диференційований продукт;

3)декілька конкуруючих фірм, які виробляють однорідний або диференційований продукт;

4)лише одна велика фірма.

2.Модель «ламаної кривої попиту» обов'язково передбачає:

1)розрив в кривій граничного доходу;

2)розрив в кривій граничних витрат;

3)що ціна товару не повинна бути вище граничного доходу;

4)таємну угода з фірмами-конкурентами для підтримки узгодженої ціни.

154

3.Якщо фірма застосовує нецінову конкуренцію, то вона діє на ринку:

1)олігополії;

2)монополістичної конкуренції;

3)досконалої конкуренції;

4)вірними є 1) та 2).

4.Найбільш ймовірно, що учасник картелю міг би збільшити свої доходи:

1)продаючи свої товари по більш низькій ціні, ніж у інших учасників картелю;

2)встановлюючи більш високу ціну, ніж у інших учасників картелю;

3)проводячи активну нецінову конкуренцію;

4)наполягаючи на тому, щоб картель постійно підвищував узгоджену ціну.

5.«Ламана крива попиту» обґрунтовує такі закономірності:

1)прибутковість монополістично конкурентних фірм залежить від нецінових факторів;

2)монопольна влада завжди сприяє підвищенню прибутковості;

3)на олігопольних ринках недоцільна активна цінова конкуренція;

4)на олігопольних ринках недоцільна активна нецінова конкуренція.

6.Олігополія - це ринкова структура, де оперує:

1)велика кількість фірм, що виробляють однорідний продукт;

2)невелика кількість конкуруючих фірм;

3)одна велика фірма-виробник і невелика кількість великих покупців;

4)велика кількість фірм-виробників і один великий покупець;

7.Якщо вартість продукції однієї з фірм, що працює на ринку мобільного зв’язку, знизиться на 15%, й інші фірми в цій сфері зроблять те саме, то дана фірми працює на ринку:

1)монополістичної конкуренції;

2)монополії;

3)ідеальної конкуренції;

4)олігополії.

8.Що з наведеного нижче характеризує олігополію і суперечить умовам монополістичної конкуренції?

1)багато покупців;

2)встановлюючи ціни, продавці не враховують реакцію конкурентів;

3)фірма змушена враховувати дії своїх конкурентів;

4)фірми максимізують прибуток.

9.При організації картелю фірми повинні:

1)узгодити спільну ціну і галузевий обсяг випуску;

2)встановити квоти кожного учасника;

3)виробити механізм запровадження угоди і контролю за її виконанням;

4)всі відповіді є вірними.

10.Цінова війна на ринку олігополії призводить до:

1)встановлення конкурентної рівноваги;

2)втрати фірмами-олігополістами прибутків;

3)збільшення прибутків фірм-олігополістів;

4)програшу споживачів.

155

11.Олігополістичний ринок схожий з ринком монополістичної конкуренції в тому, що:

1)продукція може бути і стандартизованою, і диференційованою;

2)виробники діють стратегічно, тобто враховують поведінку конкурентів;

3)діє незначна кількість продавців;

4)фірми можуть впливати на ціни цінами.

12.Картельна угода виявляється нестабільною, якщо:

1)фірми, які входять в картель, в достатній мірі «терплячі»;

2)фірми не в змозі виявити порушника;

3)члени картелю мають однакові витрати;

4)картель регулює виробництво однорідної продукції.

13.Перший економіст, який намагався створити теорію олігополії, був:

1)Е. Чемберлін;

2)О. Курно;

3)К. Маркс;

4)Д. Робінсон.

14.Модель домінуючої фірми передбачає:

1)найбільша фірма встановлює ціну та обсяг випуску, а всі інші фірми встановлюють лише обсяги;

2)спочатку найбільша фірма встановлює обсяг випуску, а потім всі інші фірми встановлюють свої обсяги;

3)найбільша фірма встановлює ціну на продукцію, а всі інші фірми вимушені прийняти її;

4)крива попиту стає абсолютно еластичною.

Задачі для розв’язання

Задача №1. Діяльність фірми-олігополіста характеризується такою

зменшаться до 3,5 грн., то як зміниться обсяг продажу? 3) на якій ділянці обсягів виробництва олігополіст стикається з власною кривою попиту, а на якій

– з кривою ринкового попиту?

156

Задача №2. На ринку дуополії галузевий попит представлено функцією P= 80 –

Визначити ціну рівноваги, обсяг пропозиції кожного виробника та його прибуток, якщо вони поводять себе відповідно передумов: а) моделі дуополії Курно; б) модулі дуополії Штакельберга; в) учасників картелю.

Задача №3. Галузева функція попиту має такий вигляд P= Q–hQ. В галузі працюють дві фірми з рівними витратами виробництва

TC m nQ2 .

Довести, що у випадку, коли фірми поводять себе відповідно до передумов модеді Штакельберга, ринкова ціна буде нижчою, ніж у ситуації, коли дуополісти поводять себе відповідно передумов моделі Курно.

Задача №4. Попит на процесори задається формулою Q= 100 – P, де Q – кількість проданих процесорів, а P – ціна на процесори. У двох фірм однакові

функції витрат TCi 10Qi 0,5Qi2 . Якими будуть прибутки фірм, якщо вони дотримуються моделі Курно?

157

Розділ 5. Ринок факторів виробництва

Підприємства та домогосподарства зустрічаються не лише на ринку товарів, а й на ринку ресурсів або факторів виробництва, де виробники вже є покупцями, а домашні господарства та фірми – продавцями.

Аналіз ринків факторів виробництва багато в чому подібний до аналізу ринку готової продукції. Але досліджувати механізм функціонування ринків ресурсів значно складніше. Ускладнює цей аналіз похідний характер попиту на фактори виробництва (залежність його від попиту на готову продукцію), а також те, що ціни на ресурси є основним фактором, який формує доходи різних верств населення. Нерівномірність особистих доходів і як результат соціальноекономічні проблеми зумовлюють необхідність державного втручання та захист інтересів найманих робітників.

Процес ціноутворення на ринках різних ресурсів має свою специфіку. Він залежить від особливостей самого ресурсу, типу ринку, міри державного втручання у механізм саморегулювання.

Завдання цієї теми полягає у з’ясуванні факторів, що визначають попит на економічні ресурси та механізму встановлення цін на основні фактори виробництва.

Тема 15

Утворення похідного попиту

15.1. Ринок факторів виробництва та його особливості

Під факторами виробництва розуміють всі види ресурсів, які використовуються у процесі виробництва.

До основних відносять такі: праця, земля або інші природні ресурси, капітал, підприємницькі здібності. Цінами факторів виробництва є відповідно: заробітна плата; рента; відсоток; підприємницький дохід. Ціна фактору виробництва – це доход його власника.

На ринку ресурси (фактори виробництва) пропонують домашні господарства, а споживачами виступають фірми, які виробляють товари за допомогою цих ресурсів.

Ринки факторів виробництва – це специфічні ринки, на яких попит забезпечують фірми, а пропозицію – домашні господарства. Вони є вторинними по відношенню до ринків готової продукції.

Важливою особливістю таких ринків є те, що попит на ресурси є похідним від попиту на готові товари, для виробництва яких використовуються дані ресурси. Через цю особливість досліджувати механізм функціонування ринків ресурсів значно складніше. Вивчаючи будь-які зміни на ринку ресурсів, необхідно враховувати ефект зворотного зв’язку між ринком ресурсів і ринком готової продукції.

158

Додатково ускладнює ситуацію і те, що ціни ресурсів є основним фактором, який формує доходи різних верств населення. Дія ринкового механізму породжує нерівномірність особистих доходів домогосподарств. Внаслідок цього виникають соціально-економічні проблеми, які потребують зовнішнього втручання. Саме тому ринок ресурсів зазнає значного впливу з боку таких інституцій як держава, профспілки, спілки роботодавців тощо.

Важливість об’єктивної грошової оцінки основних факторів виробництва обумовлена такими причинами:

1)ціни факторів виробництва у вигляді заробітної плати, ренти тощо повністю визначають доходи населення;

2)ціни факторів виробництва визначають ефективність їх розподілу між галузями;

3)ціни факторів виробництва визначають вибір найбільш ефективної технології;

4)ціни факторів виробництва визначають соціальну політику держави. Вивчення ринків ресурсів базується на ряді припущень:

–кожен фактор виробництва має свою продуктивність, яку враховує фірма купуючи ресурс;

–у короткостроковому періоді діє закон спадної продуктивності факторів виробництва з самої першої одиниці змінного фактору, а не з певного моменту;

–у довгостроковому періоді існує взаємозамінність основних факторів виробництва.

Попит на всі фактори виробництва має спільні риси для всіх видів ресурсів. Пропозиція кожного з ресурсів має свою специфічну особливість, тому ринки ресурсів поділені на: ринок капіталів, ринок робочої сили, ринок землі та природних ресурсів.

15.2. Попит фірми на фактори виробництва та правило оптимального вибору ресурсів

Ринки ресурсів (факторів виробництва), як було зазначено вище, також регулюються силами попиту та пропозиції. Закон попиту діє тут аналогічно до товарного ринку.

Проте формування попиту на ресурси зазнає впливу багатьох факторів.

Зокрема, попит на ресурси та його стійкість залежить від:

–ціни та продуктивності ресурсу при створенні товару;

–ціни та попиту на товар, вироблений за допомогою певного ресурсу. Найбільшим попит є на ті ресурси, які є найбільш продуктивними при

виготовленні найдорожчих товарів.

Плануючи свою діяльність, кожна фірма вирішує яку кількість ресурсів необхідно придбати, щоб забезпечити максимальний прибуток. Це завдання постає в зв’язку з тим, що продуктивність кожного додатково придбаного ресурсу буде спадати.

159

Для дослідження поведінки фірми в короткостроковому періоді, коли змінним є лише один ресурс вводять поняття гранична доходність ресурсу (або граничний продукт у грошовому вираженні).

Гранична доходність ресурсу (MRPi) – це приріст загального доходу фірми в результаті збільшення використання і-го ресурсу на одиницю.

Для конкурентної фірми, у якої граничний виручка співпадає з ціною, він

Значення MRPi буде зменшуватись зі збільшенням обсягу застосування і- го ресурсу.

Якщо розглядається конкурентний ринок ресурсів, де ціна є незмінною і співпадає з граничними витратами МСі = Рі, то виходять з того, що підприємство буде розширювати попит на ресурси до тих пір, доки гранична доходність (виручка) ресурсу буде більшою за граничні видатки – ціну ресурса. Тобто доки гранична доходність ресурсу не зрівняється з граничним видаткам на ресурс або його ціною:

Ця рівність описує правило оптимального використання ресурсу для максимізації прибутку фірми. Зазначене правило є аналогічним правилу MR=MC, тільки в даному випадку акцент робиться на витратах на ресурс, а не на випуску продукції.

Наведений приклад демонструє роль продуктивності ресурсу і ціни продукції у визначенні попиту фірми на даний ресурс. Припустимо, що фірма діє на досконало конкурентному ринку, ціна його продукції є незмінною і складає Р=3 грн. У таблиці 15.1 представлено результати залежності між кількістю використаного ресурсу L та випуском TP.

160