10. Зразки відповідей на питання екзаменаційних білетів

Навчальна дисципліна Історія української культури

Екзаменаційний білет № 6

1. Розкажіть про формування ренесансно-гуманістичного світогляду в Україні. Охарактеризуйте діяльність видатних українських гуманістів.

2. Розкажіть про особливості розвитку освіти в Україні ХІХ ст. У чому полягає її становий характер.

3. Тестові завдання (додається).

Відповіді на питання (розширений варіант).

1. В європейській культурі розрізняють ранній та пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній гуманізм пов'язаний з Італією XIV – середини XV ст. й ознаменований інтересом до античної епохи: моральної філософії, класичних мов, історії, риторики, граматики, поезії, скульптури та живопису. В його середовищі формувалися ідеї громадянського гуманізму – патріотизм, свобода особистості, гідність людини, громадянське служіння, спільне благо. В останній третині XV ст. в Італії та південній Франції спостерігається зміщення гуманістичних інтересів до природничих наук, натурфілософії, теології – це період пізнього гуманізму.

Гуманізм – світсько-раціоналістичний за своєю головною спрямованістю світогляд, який лише частково відбивав інтереси та настрої соціальної верхівки. Він є демократичним світоглядом, антифеодальним, тому й звільняв свідомість людини від класових, корпоративних, церковно-схоластичних кайданів, сприяв виробленню активної життєвої позиції. У межах цього світогляду відбувалася поступова переорієнтація від теоцентризму Середньовіччя до антропоцентризму доби Відродження, становлення ідеї єдності небесного й земного, духовного й тілесного начал. У центрі гуманістичного світогляду стояла ідея людини, її самоцінності – тому ідеалом доби Відродження стала людина-універсал. Гуманісти доводили, що людина в своїх почуттях, думках, віруваннях не підлягає ніякій опіці, над нею не повинно бути сили, що заважає їй вільно мислити й відчувати.

В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV – XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених і літераторів – вихідців з українських земель: Юрій Дрогобич (Котермак), Павло Русин (Процелер), Лукаш з Нового Міста, Григорій Чуй-Русин, Станіслав Оріховський-Роксолян, Йосип Верещинський, Іван Туробінський-Рутенець, Шимон Шимонович (Симон Симоніл), провідний діяч XVII ст. Петро Могила. Вони здобували вищу освіту в університетах Європи, мали змогу долучитися не тільки до фахових знань, а й до нових прогресивних поглядів та мистецьких течій. Тодішні передові уми були захоплені ідеями Ренесансу та вченням гуманізму, який став основою ренесансної культури. Своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, свій рід і батьківщину, вони збагатили ренесансну культуру.

Ученим європейського масштабу, провідником гуманістичних ідей і нових наукових підходів був Юрій Котермак (~ 1450 – 1494), відомий як Юрій Дрогобич ( або Георгій Дрогобич де Русія). Він навчався у Краківському та Болонському університетах, де вивчав філософію, математику, астрономію, медицину, теорію мистецтва, здобув ступінь доктора наук. Викладацьку діяльність поєднував з науковою та практикував як лікар й патологоанатом. Він є автором першої друкованої наукової книги, виданої українцем за кордоном – це латино мовна "Прогностична оцінка року Божого 1483" (Рим). У ній подано наукові відомості з географії, астрономії, філософії, зокрема вперше визначено точні географічні координати міст – Дрогобича, Львова, Феодосії, Вільно, Москви. Його наукові трактати присвячено сонячним затемненням, він першим довів залежність погоди від географічної широти й можливість передбачення погодних катаклізмів. Серед його студентів на лекціях у Краківському університеті були майбутній німецький поет-гуманіст Конрад Цельтіс та польський астроном Миколай Коперник.

2. Розвиток української освіти впродовж ХІХ ст. позначений недостатньою кількістю освітніх закладів усіх рівнів та дуже незначним відсотком грамотного населення. У різні роки на різних територіях України абсолютно не писемних було 75 – 85 %. Владні структури Російської та Австрійської імперій не піклувалися про нормальний розвиток української освіти. На українських теренах до 1917 року не було жодного закладу освіти з українською мовою викладання. Ще наприкінці XVIII ст. російський уряд фактично знищив національну систему освіти, що функціонувала в козацькій Україні (закриття початкових, полкових, братських шкіл, перепони на шляху розвитку Києво-Могилянської академії, відмова у відкриті університету в Батурині, перетворення колегіумів на семінарії, скорочення кількості учнів).

1803 р. Міністерство освіти Росії затвердило чотири типи освітніх закладів: парафіяльні, повітові, губернські школи та університети. У початкових – парафіяльних школах вчили читати, писати, рахувати, головним завданням було навчання основам православної віри та виховання в дусі російського патріотизму й відданості царю. Для міщан працювали повітові училища 2-х або 4-х класні, в яких вивчали церковнослов'янську та російську мови, арифметику, історію, географію, закон Божий. Учнями таких шкіл були діти чиновників, купців, заможних ремісників, священиків.

У губернських містах працювали школи для дітей заможних верств населення, в яких надавали ґрунтовну середню освіту. Такими школами були прогімназії (неповні 4-х класні гімназії), гімназії (7-річні), ліцеї, реальні училища (гімназії з поглибленим вивченням точних наук). Закінчення класичної гімназії давало право на вступ до університету без іспитів, а реальної – до вищих технічних навчальних закладів. Існували навчальні заклади лише для дітей дворян: кадетські корпуси для юнаків (Київ, Полтава, Єлисаветград) та інститути шляхетних дівчат (Київ, Полтава, Одеса, Харків). Працювали спеціальні заклади освіти для підготовки духовенства: училища, семінарії, Духовна академія в Києві (1819). У першій половині ХІХ ст. діяло 1320 парафіяльних, повітових шкіл та училищ, 19 гімназій, у яких навчалося 4 тис учнів. Також були відкриті Одеська комерційна гімназія (1804), Волинський ліцей (1805), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), Кременецький ліцей (1819), колегія Ґалаґанів у Києві (1820 р., приватний ліцей), Ніжинський ліцей вищих наук (1828 р., з ініціативи й на кошти графа Безбородька), 1850 р. у Києві запрацювала Перша жіноча гімназія. Професійна освіта ще не була розгалуженою – працювали землеробська школа біля Харкова, медична школа в Єлисаветграді, фельдшерське училище в Києві, артилерійське і штурманське в Миколаєві, морська школа в Севастополі.

Розподіл навчальних закладів за соціальною та становою приналежністю населення вказує на чітко означений становий характер освіти в Російській імперії. Реформа освіти 1864 р. не знищила її станового характеру, проте збільшила кількість початкових шкіл та ввела єдині навчальні програми. На 1900 рік діяло 8 високих шкіл, 50 гімназій, 20 реальних училищ, 10 духовних семінарій.

Нагальні потреби часу (економічне зростання, поява капіталістичних відносин, брак власних освічених кадрів) змусили уряд Росії розширити мережу вищих навчальних закладів. На під російських землях України діяли три університети: Харківський (1805), Святого Володимира в Києві (1834), Новоросійський в Одесі (1865) та низка інститутів.

Харків: 1873 – Ветеринарний, 1885 – Технологічний, 1907 – Вищі жіночі курси. Київ: 1878 – Вищі жіночі курси, 1898 – Політехнічний, 1908 – Комерційний, 1913 – Консерваторія. Глухів – Вчительський (1874), Ніжин – Історико-філологічний (1875), Одеса – Вищі жіночі курси (1910), Катеринослав – Вище гірниче училище в 1899 році (1912 – перейменоване в Гірничий інститут).

Стан освіти на західноукраїнських землях значно відставав від інших територій Європи – давалася в знаки колонізаторська політика Австро-Угорської імперії. Викладання в Закарпатті велося угорською мовою, на Галичині – німецькою і польською, на Буковині – німецькою і румунською. 1869 було введено обов'язкове навчання всіх дітей віком від 6 до 14 років, проте це була чиста формальність, оскільки понад 75% українського населення було не писемними.

Центром освіти був Львів: 1661 відкрито університет на базі єзуїтської колегії (1784 розширено й реорганізовано), 1783 – духовна семінарія для українців, 1784 – шестикласна академічна гімназія, 1817 – торгівельна академія, 1844 – технічна академія (у 90-х роках реорганізована на Політехнічний інститут), 1894 – медичний факультет університету, 1897 – ветеринарна академія. На Галичині працювало 8 гімназій, на Закарпатті – 9, на Буковині лише одна. Також у Чернівцях діяли ліцей (1826) та університет (1875).

3. Тестові завдання.

1. До якого історичного періоду належить Трипільська археологічна культура:

1. епоха бронзи;

2. палеоліт;

3. мезоліт;

4. неоліт та енеоліт;

5. енеоліт.

2. Яка з давньогрецьких колоній у Північному Причорномор'ї була заснована першою й називалася "щасливою": Тіра, Ольвія, Пантікапей, Феодосія, Херсонес.

3. Ким було здійснено першу спробу хрещення Русі:

1. Святославом;

2. Ярославом Мудрим;

3. Володимиром Великим;

4. Аскольдом;

5. княгинею Ольгою.

4. Хто з перерахованих вчених найдовше очолював Академію Наук України:

а) О.Богомолець;

b) В.Вернадський;

c) Б.Патон;

d) Д.Заболотний

5. Який з кінофільмів О.П.Довженка включено до почесного списку кращих фільмів світу всіх часів і народів:

1. "Арсенал";

2. "Звенигора";

3. "Україна в огні";

4. "Земля";

5. "Поема про море".