4.Гострий ларинготрахеїт у дітей. Етіологія, патогенез, клініка.

Етіологія. Первинним етіологічним чинником є респіраторні віруси, а бактеріальна флора часто приєднується, при цьому видозмінюється перебіг, що визначає наслідок захворювання.

Патогенез. Синдром гострого ларинготрахеїту характеризується трьома провідними симптомами: зміною голосу, грубим кашлем, стенотичним диханням. Стенозування просвіту гортані і трахеї зумовлене такими компонентами: набряком та інфільтрацією слизової оболонки; спазмом м'язів гортані і трахеї; гіперсекрецією залоз слизової оболонки трахеї та бронхів, скупченням густого слизо-гнійного виділення.

На початку розвитку синдрому гострого ларинготрахеїту виникає запалення слизової оболонки гортані і трахеї, найбільш яскравим проявом якого в гортані є набряк підскладкового простору, а в трахеї – гіперсекреція залоз. Звуження підскладкового простору веде до порушення дренажної функції дихальних шляхів, скупчення трахеобронхіального вмісту. Це, у свою чергу, посилює кашель, котрий веде до спазму м'язів гортані. Унаслідок цього наростає гіпоксія. На цьому етапі запальний процес у гортані і трахеї носить катаральний або катарально-гнійний характер. Неефективність консервативної терапії викликає необхідність вдаватися до туалету трахеобронхіального дерева, тривалої інтубації, трахеостомії.

Клінічна класифікація гострого ларинготрахеїту в дітей:

• Вид ГРВІ:

  • грип, парагрип, аденовірусна інфекція, респіраторно-синцитіальна інфекція

  • ГРВІ – вказується в разі неможливості клінічної розшифровки та за відсутності експрес-діагностики

• Форма та клінічний варіант. Первинна та рецидивуюча форма.

  • 1-й варіант – раптовий початок за відсутності інших симптомів ГРВІ.

  • 2-й варіант – раптовий початок на тлі ГРВІ.

  • 3-й варіант – поступове наростання симптомів на тлі ГРВІ.

• Перебіг:

  • безперервний

  • хвилеподібний

• Стадія стенозу гортані:

  • компенсована

  • неповна компенсація

  • декомпенсована

  • термінальна

Білет 18

1. Консервативне лікування хронічного гнійного середнього отиту.

2. Методи дослідження носа.

3. Паратонзиліт і паратонзилярний абсцеси. Латерофарингіальний абсцес.

4. Гострий катаральний ларингіт.

1.Консервативне лікування хронічного гнійного середнього отиту.

Запорукою успішного лікування хворих на хронічний гнійний отит є чітке виконання рекомендацій: берегти вухо, щоб до нього не потрапляла вода. Під час купання та миття голови хворий повинен затуляти вухо ватою, просоченою будь-якою олією.

Антибактеріальне лікування показано тільки в період загострення процесу.

В період ремісії виключно важливе значення має санація носової порожнини, приносових пазух та горла.

Місцева санація в період загострення складається з двох етапів: механічного видалення гною з вуха (туалет вуха); уведення в барабанну порожнину лікарських речовин.

Туалет вуха проводять за допомогою зонда та вати, або аспірують вміст зовнішнього слухового ходу за допомогою електровідсмоктувача. Для вимивання гною з барабанної порожнини широко застосовують дезінфікуючі розчини. Це проводять за допомогою шприца Жане. Для промивання надбарабанного простору використовують канюлю Гартмана. Загнутий кінець канюлі через перфорацію барабанної перетинки уводять у надбарабанний простір і рідиною, що уводиться під тиском за допомогою шприца, вимивається патологічний вміст – гній та холестеатомні маси. Розчини мають бути підігрітими до температури 37-38 °С, тобто близької до температури тіла. У разі недотримання даного правила та використання непідігрітого розчину можна спричинити подразнення рецепторів вестибулярного аналізатора та пов'язані з цим вестибулярні розлади. Якщо ця маніпуляція спричиняє біль, необхідно провести поверхневу анестезію барабанної порожнини. Для цього частіше використовують 10% розчин лідокаїну дикаїну, котрий на турунді уводять у зовнішній слуховий хід та барабанну порожнину. Після промивання вухо слід висушити за допомогою вушного зонда з ватою або шляхом аспірації рідини за допомогою канюлі, що підключається до електровідсмоктувача.

Після туалету вуха призначають протизапальні вушні краплі, в інструкції до яких вказано, що вони дозволені для використанні при наявності перфорації барабанної перетинки. Доцільно зробити бактеріологічне дослідження виділень. Гнійний середній отит грибкової природи (отомікоз) лікують антимікотичними препаратами. Великі грануляції або поліп видаляють за допомогою конхотома, кюретки або петлі. Лікарські речовини необхідно міняти кожні 2-3 тиж, щоб до них не звикла мікрофлора. Тривале використання спиртових розчинів веде до утворення рубців і спайок у барабанній порожнині, до фіброзного переродження слизової оболонки барабанної порожнини, що створює несприятливі у мови для наступної реконструктивної операції на вусі.

Зазначене лікування проводять, як правило, у хворих на мезотимпаніт. Лікування хворих на епітимпаніт можна почати з консервативного лікування, але головним методом його лікування є хірургічний.