10.Китай у період династії хань.

Династія Хань — династія, що правила Китаєм після падіння династії Цінь, до розпаду імперії на три царства. Ця династія керувалася імператорами з роду Лю. Її правління тривало понад 400 років. Династія Хань прийшла до влади в результаті народних повстань. Одним із вождів був сільський староста Лю Ван. У 207 р. до н.е. він скинув останнього представника династії Цінь і  заснував нову династію Хань, яка правила Китаєм з 207 р. до н.е. до 220 р. н.е. Серед помічників Лю Бана було багато вчених. За їх порадою, китайський правитель пішов на деякі поступки народу. Спершу він відмінив криваві ціньські закони, припинив великі будівництва, які розорювали країну. Було звільнено безліч людей, яких перетворили у рабів за борги та злочини. Для селян Лю Бан зменшив розмір земельного податку. Народу було роздано заповідні ліси, парки та водоймища ціньських правителів. Правління династії Хань поділяється на два великі періоди: Рання Хань або Західна Хань. Він тривав з 206 до н. е. — до 24 року н.е. В цей час столиця династії знаходилась у місті Чан'ань. Пізня Хань або Східна Хань. Він тривав з 25 — по 220 р.н.е. В цей час столиця династії знаходилась у місті Лояні.

Протягом панування династії Хань, Китай був офіційно проголошений конфуціанською державою. Країни мала чимало здобутків у сільському господарстві, ремеслах і торгівлі. Населення досягло 55 мільйонів мешканців. Водночас, Китай розширив свій політичний і культурний вплив на сусідні країни Маньчжурії, Монголії, Корейського півострова, Японського архіпелагу, В'єтнаму і Центральної Азії. Ханьскі воєначальники вирушали з воєнними експедиціями аж до Каспійського моря, надаючи безпеку торговим караванам по середньоазійським шляхам. Ці шляхи дістали назву «шовкового», оскільки по ним експортувався китайський шовк. Китайські армії спромоглися завоювати північні Корею та В'єтнам на кінець 2 століття до н. е.

Проте загалом, нагляд за завойованими периферійними регіонами був слабким і непостійним. Задля самоствердження та ефективізації контролю над сусідніми країнами династія Хань розробила китаєцентричну систему двосторонніх відносин. Згідно з нею володарі-сусіди мусили сплачувати Китаю данину і визнавати китайського імператора за свого сюзерена, в обмін на що отримували дозвіл на торгівлю з Хань і право правителя власною країною. Майже всі сусідні народи були включені до цієї китаєцентричної дипломатії за виключенням гуннів, з якими китайці поводили себе як з рівними. Занепад династії Хань був пов'язаний із децентралізацією влади, занепадом інституту імператора та економічними негараздами. Останні спричинили повстання жовтих пов'язок, яке спустошило Північний Китай. У результаті ослаблення династії, країна розпалася на три царства.

11.Особливості мікенської цивілізації.

Давня цивілізація з центром у Мікенах була створена прийшлими племенами — ахейцями. Вони з’явилися на Балканському півострові у XXI ст. до н.е. Рівень їхнього економічного і політичного розвитку на той час був нижчим, аніж у місцевого населення. Ахейці одягалися в грубий одяг із вовни, виготовляли простий глиняний посуд і зброю з бронзи. Згодом вони багато чого навчилися у місцевих племен: вирощувати виноград і оливки, будувати кораблі й виготовляти якісну кераміку, зводити будівлі з каменю.

Місто Мікени ахейці заснували у XIX ст. до н.е. Скориставшись катастрофою, вони підкорили о. Крит і вивезли звідти не лише предмети мистецтва, а й найкращих критських майстрів. І вже через 100 років новий палац у Мікенах був прикрашений фресками у критському стилі. На цій підставі, тому, що палац мікенського царя, так само як і критський, був центром, навколо якого зосереджувалось усе життя міста, цивілізацію назвали палацовою.

У XV ст. до н.е. Мікени досягли найвищого розквіту й перетворилися на найбільший політичний, економічний та культурний центр Еллади. Тоді ж ахейці почали активно освоювати простори Середземномор’я та Малої Азії. Під час подорожей вони ознайомилися з фінікійською та єгипетською культурами та багато чого запозичили уцих народів. У цей час виникають десятки нових міст, серед яких Фіви й Афіни. Так само, як і Мікени, вони мали укріплення, акрополі та палаци. Близько XIV ст. до н.е. було засновано Трою. Близько 1270 р. до н.е. царі грецьких міст-держав на чолі з мікенським царем Агамемноном розпочали тривалу війну проти неї. За свідченням Гомера, вона тривала 10 років. Війна закінчилася близько 1260 р. до н.е. Підтверджують це й археологи, які доводять, що в цей час Троя перебувала в тривалій облозі. Війна закінчилася поразкою царя Трої Пріама. Після перемоги над Троєю Мікени починають втрачати свій вплив на ахейські міста-держави їхній союз розпадається. Ослабленням роз’єднаних ахейських держав скористалися дорійці. У середині XII ст. до н.е. вони захопили територію Греції. Племена дорійців не знали, що таке державний устрій, у них не було писемності, але вони вміли обробляти залізо й виготовляти з нього зброю та мали добре організовану армію. На відміну від ахейців, дорійці не переймали культуру завойованих, а нищили її. Захоплені квітучі міста ахейців були зруйновані. Усі досягнення Ахейської палацової цивілізації були втрачені, а розвиток Греції було відкинуто на століття назад.