40.Піднесення та розквіт османської імперії.

Близько 900 р. почався розпад Тюркської держави (каганату) в Центральній Азії. Групи тюрків стали рухатися на Захід. Сельджуки - гілка племен тюрок-огузів, у 40-х- на початку 80-х років X ст. завоювали частину Середньої Азії, більшу частину Ірану, Азербайджану, Курдистану, Іраку, Вірменію, Малу Азію, Грузію та інші території. Найбільшої могутності досягли за Meлікшаха (1072/73-1092pp.). З 40-х років XI ст. єдина держава сельджуків почала розпадатися на окремі султанати. Наприкінці XI ст. Палестину, частину Малої Азії у турків-сельджуків відвоювали хрестоносці, у XII ст. Іран - Хорезмшахи.На своєму шляху на Захід сельджуки швидко завоювали Персію і після цього розпочали наступ на Візантію. У 1071 р. під Манзікертом вони не лише розбили візантійську армію, а й узяли в полон імператора. Проте на той час сельджуки не були підготовлені до захоплення всієї Анатолії в Малій Азії. Імперія сельджуків розпалася під натиском монголів.

На місці сельджуцької держави утворилась низка прикордонних князівств. В одному з них прийшла до влади династія Османів. їхня влада поширювалася на північ від сучасної Анкари до Егейського моря. Приблизно в 1300 р. Осман проголосив свою незалежність і з того часу офіційно фіксується початок Османської держави. Початковим періодом існування Османської держави був час від 1300 року. Осман активно займався розвитком внутрішньої культури та дбайливо ставився до чужої. Тому багато грецьких міст, що знаходилися в Малій Азії, воліли добровільно визнати його верховенство. Таким чином вони "вбивали двох зайців": і отримували захист, і зберігали свої традиції.У 1324 році Осман помер та залишив подальший розвиток країни в руках свого сина Орхана. Орхан почав своє правління як емір захопленням Бурси, в яку було перенесено столицю країни. Багато завоювань сприяли швидкому територіальному розвитку держави, а весілля з Феодорою, дочкою візантійського імператора Іоанна VI Кантакузена, призвело до союзу з Візантією. Після падіння імператора Орхан зайняв Галліпольський півострів, а потім південь Фракії, звідки організовував набіги на європейський континент. Він також реформував ще молоду державу – створив кабінет візира та реформував армію, ввівши постійні війська.

За правління сина Орхана Мурада Османська Туреччина продовжувала розширювати свою територію. Йому вдалося захопити всю Фракію, відрізавши Візантійську імперію від Константинополя (у XX столітті місто змінило назву Стамбул). Він також переніс столицю в Едірне (Адріанополь). Саме він створив перші загони яничарів – піхоту, складену з викрадених християнських дітей. Історія Мурада закінчилася знаменитою битвою в Косово 15 червня 1389, в якій його армія завдала поразки сербам, хоча сам він заплатив за це своїм життям. Він загинув, як перший османський султан. Наступник Мурада Баязид продовжив завоювання. Під його владу потрапила майже вся сьогоднішня Туреччина. Проте внаслідок нападу на державу Тимура – ​​нащадка Чингісхана – Баязид загинув як військовополонений після битви при Анкарі у 1403 році. Країна пережила міжцарство, під час якого чотири сини Баязида виборювали владу. Мехмед вийшов переможцем із цього конфлікту. У першій половині XV століття також спостерігалися внутрішні конфлікти і антитурецькі союзи, що змушували султанів, що змінювали один одного, боротися на двох фронтах. Проте зрештою, перемігши своїх ворогів, султан Мехмед II досяг найважливішої турків мети - 29 серпня 1453 року він захопив Константинополь. Зупинятись на досягнутому турки й не думали. Після загибелі Візантії вони попрямували до Європи, . Незабаром до імперії була приєднана Сербія Афінське герцогство острів, Валахія, Боснія, Албанію, Герцеговину та Кримское ханство. У 1481 Мехмед II помер, і епоха великих завоювань тимчасово припинилася.

Після Мехмеда, відомого як Завойовник, його син Баязід II продовжив свою політику. Він більше не вів стільки битв, орієнтованих завоювання. Він був остаточно повалений своїм сином Селімом у 1512 році. Селіма прозвали Гризним – він був молодшим сином султана, але успішно усунув усі перешкоди на шляху до престолу. Також як правитель він продовжував завоювання, зокрема Мамлюцький султанат. Після нетривалого правління Селіма влада перейшла до рук Сулейман Пишний. За його життя Північна Африка та частково Близький Схід увійшли до складу Османської імперії. Він особисто брав участь більш ніж у десятці воєнних кампаній. Він привів імперію до виходу із ізоляції, накладеної на неї європейськими державами. Він виборював угорську корону, де його головним противником була імперія Габсбургів. Султан Сулейман в 1527 вторгся на територію Австрії та Угорщини і вже через два роки осадив Відень. Взяти її не вдалося – завадила погана погода та масові хвороби.Франція, перебуваючи у конфлікті з Австрією, першою встановила торговельні та дипломатичні контакти з імперією. Історія пам'ятала Сулеймана та з інших причин. Султан дуже цікавився архітектурою, розвиток якої активно підтримував, і навіть культурою - він написав безліч віршів. Більшість їх - любовно-эротические твори, адресовані його наложниці, та був та його дружині - Роксолані. Сулейман загинув під час військової експедиції до Угорщини, під час облоги фортеці Сігетвар у вересні 1566 року. Його смерть була прихована від солдатів 40 днів, звістка була оприлюднена лише на зворотному шляху.

Період стрімких османських завоювань закінчився Сулейманом Пишним. Після цього настав застій, який започаткував повільний занепад імперії. Виявилася адміністративна та економічна неефективність держави, і повстання. Крім того, безмірно віддані правителі яничарів на рубежі XVII і XVIII століть скидали і садили на престол монархів, що змінювали один одного.