Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Всесв_історія,Іст_України_ держ іспит.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
07.08.2022
Размер:
1.29 Mб
Скачать

38.Альбігойські війни: їх причини та етапи.

Церква в боротьбі з єретиками. На межі ХІІ-ХІІІ ст. папство досяг-ло вершини своєї могутності. Особливо сприяв цьому папа Інокентій III (1198-1216). Йому вдалося змусити західноєвропейських монархів визнати, що папа римський є главою християнського світу. Він наказав називати себе не наступником апостола Петра, а намісником Христа. Прекрасно освічений і енергійний Інокентій III вважав, що має право втручатися у всі справи. І дійсно, встигав він чимало: одних лише булл (папських указів, обов'язкових до виконання всіма віруючими) і послань за його підписом збереглося понад шість тисяч. Головною загрозою церкви Інокентій III вважав єретиків і доклав великих зусиль у боротьбі з ними. Основною причиною виникнення єресей - релігійних поглядів, які відрізнялися від церковного вчення, - було невдоволення існуючим у світі порядком. Поширення єресей пов'язане з розвитком міст, де мешкала переважна більшість освічених людей. Вони самостійно вивчали Біблію і приходили до висновків, дуже відмінних від того, що казали священики. «Хіба папи та єпископи дотримуються заповіді Христа й апостолів про бідне життя » - запитували єретики. Виходило, що церква перекручувала справжній зміст Слова Божого і виправдовувала зло. Єретики прагнули відродити євангельську бідність і простоту, вимагали, щоб духовенство відмовилося від земельних володінь і багатств. Найвідомішими серед єресей Х-ХІІІ ст. стали вчення катарів і вальденсів, які виникли в містах Південної Франції і звідти поширилися по всій Європі.

Катари (з грец. - чистий) створили власну «чисту» церкву і протиставили її католицькій. Вони дотримувалися суворого способу життя і були дуже віддані своїй вірі. Якось у Мілані захопили групу катарів. їх вивели на площу, де з одного боку стояв хрест, а з іншого - палало вогнище, і запропонували або повернутися в католицьку віру, або згоріти. Майже всі кинулись у вогонь. Одним із центрів катарів стало місто Альбі, тому їх називають ще альбігойцями. Альбігойці не визнавали влади папи, виступали проти церковного землеволодіння і десятини, заперечували вшанування ікон і хреста. Папство організувало проти них Хрестові походи, відомі під назвою «альбігойські війни» (1209-1229). Хрестоносці, здебільшого рицарі з Північної Франції, обрушилися на квітучий Південь. їхній релігійний запал підігрівався сподіваннями на багату здобич, тому вони нещадно грабували і безжально знищували мирне населення.

Останнім оплотом альбігойців стала фортеця Монсепор. Тут у велетенському вогнищі, спорудженому на крутому схилі, загинуло понад двісті єретиків. Легенда розповідає, що в момент падіння Монсегюра його господиня Есклар-монда перетворилася на білу голубку - символ надії і продовження життя - і  полетіла туди, де сходить сонце.Засновник єресі вальденсів, багатий ліонський купець П'єр Вальдо, роздав своє майно бідним і з групою однодумців вирушив проповідувати Євангеліє. Вальденси вороже ставилися до священиків і монахів, вважали, що через свої багатства римська церква втратила святість. Вони відмовилися від католицьких богослужінь і створили власну церкву з виборними єпископами. Папство докладало чимало зусиль, аби протистояти поширенню «хибних учень». Усім мирянам було заборонено мати і читати Біблію, право її тлумачення зберігалося лише за служителями церкви. У результаті головна книга християн стала для більшості з них недоступною. Папа також видав наказ доручити розслідування пов'язаних з єрессю справ спеціальним постійно діючим комісіям. Так виникла інквізиція (з лат. - розслідування) - грізна зброя проти єретиків. Папа віддав її в руки ордену домініканців і сам призначав інквізиторів. Слідство було таємним і проводилося із застосуванням жахливих тортур, під якими нещасні жертви обмовляли і себе, й інших. Вирватися з катівень інквізиції вдавалося дуже рідко, зазвичай осуджені закінчували життя на вогнищі. Спалення відбувалося у святкові дні на головній площі міста при великому скупченні народу, а присутність на ньому вважалася виявом благочестя.До кінця XV ст. число жертв інквізиції залишалося порівняно невеликим.