36.Конкіста та реконкіста в іспанії.

Ще за часів подорожей Колумба іспанці організовували укріплені поселення на відкритих ним землях. Численні ідальго — найчастіше молодші сини лицарів, які не мали спадку і вміли лише воювати, аби здобути багатство, організовувалися у загони конкістадорів (іспанською «завойовників»), що вирушали у Новий Світ (так європейці називали Америку). Лідери цих загонів укладали угоди з іспанськими королями, за якими частину захоплених у майбутньому багатств вони мали віддавати до королівської скарбниці, зате на завойованих ними територіях вони ставали пожиттєвими губернаторами, а фактично — їхніми володарями. З 1510 р. розпочався новий етап завоювання Америки — колонізація й освоєння внутрішніх областей континенту. Цей етап має назву конкіста — завоювання. Учасники завойовницьких походів відомі як конкістадори. Початок цьому етапу було покладено вторгненням конкістадорів на Панамський перешийок і зведенням тут перших укріплень. У цей час іспанські мореплавці відкрили культуру майя. Конкістадори були вражені чудовими містами. У храмах і палацах було багато прикрас і статуеток із золота й міді, карбованих золотих дисків із зображенням битв і сцен жертвоприношень. Від місцевих жителів іспанці довідалися, що дорогоцінні метали майя привозять з країни ацтеків. У 1519 р. на завоювання цих земель вирушив іспанський загін на чолі з Ернаном Кортесом (1485-1547).

У квітні 1519 р. кораблі Е. Кортеса пристали до мексиканського берега. У його загоні було майже 500 конкістадорів, із них 16 вершників. Крім іншої зброї, вони мали 13 гармат. Іспанці розпочали відразу ж будувати фортецю Веракрус. Однак ацтеки не виявляли до них найменшої неприязні. Вони урочисто вітали конкістадорів, цілували перед ними землю та обдаровували. Теплий прийом пояснювався тим, що ацтеки прийняли іспанців за посланців таємничого бога Кецалькоатля, якого в давнину вигнали з країни. Ернан Кортес уміло скористався із ситуації й невдовзі ввійшов зі своїми конкістадорами до Теночтітлана. Тут його радо зустрів правитель ацтеків Монтекусома, який поселив іспанців в одному з палаців у центрі столиці й підніс їм щедрі дарунки.

Невдовзі Е. Кортес був змушений поїхати з Теночтітлана. За час його відсутності конкістадори почали грабувати мирних жителів, що призвело до повстання. Коли Е. Кортес повернувся, то став вимагати, аби Монтекусома вгамував свій народ. Однак ацтеки не підкорилися, і конкістадори вбили їхнього правителя. З великими труднощами Е. Кортес зумів вирватися з Теночтітлана. Відновивши сили, Е. Кортес знову вдерся в країну ацтеків і втравні 1521 р. взяв Теночтітлан в облогу, яка тривала 3,5 місяця. Ацтеки вперто боронили свою столицю, але голод, епідемія віспи й облогові механізми іспанців зробили свою справу, і в серпні 1521 р. Е. Кортес заволодів Теночтітланом і зруйнував його. Держава ацтеків припинила своє існування. Поступово завойовуючи землі в Центральній Америці, іспанці прагнули наблизитися до скарбів на півдні материка. Завойовників вабила казково багата країна інків. Один із загонів конкістадорів очолив малоосвічений Франсіско Пісарро (1471-1541), який до свого прибуття в Америку пас свиней у багатих сусідів. У 1524 р. він приїхав на тихоокеанське узбережжя Південної Америки, сподіваючись відшукати багаті на золото землі. Однак тільки в 1531 р. йому вдалося зібрати загін із 120 піхотинців і 36 кіннотників і вирушити до країни інків. Він довідався, що там вирує громадянська війна й становище правителя інків Атавальпи досить хитке. Це підштовхнуло Ф. Пісарро до рішучих дій. Імперія ж Атавальпи виявилася неготовою воювати з дивними білошкірими прибульцями, тіла яких були закуті в залізо. Не менше лякали інків коні й небачена досі вогнепальна зброя. Поміркувавши, Атавальпа зрозумів, що в цій ситуації з конкістадорами краще домовитися. Однак коли в листопаді 1532 р. Атавальпа в супроводі своїх воїнів прибув на офіційні мирні переговори з Ф. Пісарро, планам правителя інків не судилося збутися. Підступний Ф. Пісарро захопив його в полон.

Після перемоги франків у битві при Пуатьє християни розпочали відтісняти мусульман на південь. Французькі вчені XV-XVI ст. назвали цей процес Реконкіста, що означало «відвоювання». Вони мали на увазі, що християни відвойовують землі, котрі належать їм по праву, у «язичників-арабів».

На контрольованих християнами територіях Іберійського півострова виникла низка королівств: Португалія, Леон, Наварра, Арагон та Кастилія. Вирішальна битва Реконкісти відбулася в 1212 р. біля Лас-Навас-де-Толоса, яка закінчилася поразкою арабів. У 40-х рр. XIII ст. під їхньою владою залишилася лише невелика територія Ґранадського емірату. Основні успіхи Реконкісти припали на ХІ-ХІІІ ст. У ній брали участь лицарі не лише з християнських держав Іберії, а й з усієї Європи. Завдяки війні вони мали змогу здобути для себе нові земельні володіння. Вслід за лицарями рушали селяни, яким бракувало наділів у себе на батьківщині. Лицарі привласнювали величезні маєтки й палаци, які раніше належали мусульманам. З подальшим просуванням на південь зводилися нові й нові замки. Звідси пішла назва королівства Кастилії, що перекладається як «країна замків». Було навіть створено духовно-лицарські ордени — Санть-Яго, Алькантара, Калатрава. З кінця XII ст. при королях християнських держав на території Іспанії з’явилися кортеси (від ісп. corte — королівський двір) — зібрання представників лицарства та духівництва регіону або й цілого королівства. Згодом до участі в кортесах стали допускати делегатів від міст. Зазвичай ці державні органи могли обговорювати питання як релігійного, так і світського життя, проте не мали влади самостійно ухвалювати закони, а лише давали поради королю. Наприкінці XV ст. шляхом династичної унії було об'єднано Арагон з Кастилією. Це сталося у 1479 р. завдяки шлюбу двох монархів — Фернандо ІІ Арагонського і Ізабель І Кастильської. Так було зроблено важливий крок до створення іспанської держави. У своїй боротьбі за сильну, єдину монархію Фернандо ІІ та Ізабель І шукали підтримки у католицької церкви.У 1492 р. після тривалої облоги впала Гранада — останнє мусульманське володіння в Іспанії.