1.8. Види права інтелектуальної власності

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяль­ності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Не­має такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було про­явити творчості. Творчість — це діяльність, внаслідок якої народ­жується щось якісно нове, шо відрізняється неповторністю, ори­гінальністю і суспільно-історичною унікальністю¹.

Творчість властива лише людині, хоча інколи й природою ство­рюються справжні шедеври, проте то не усвідомлена творчість. Творчість — складний процес, що зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за що він творить, метою, яку він перед собою поставив, та чинниками, які важко передбачити.

Творити — в широкому значенні цього слова — означає створюва­ти щось нове, тобто таке, чого раніше взагалі не було. Однак сло­во «творчість» вживається і в іншому — спеціальному значенні. цьому значенні творчість — це не будь-яка робота, а лише усві­домлена творча діяльність¹.

спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність лю­дини поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. процесі матеріального виробництва виробляються знаряддя пра­ці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результатом іншого виду виробництва твори науки, літератури, мистецтва тощо. Звід­си робиться висновок, що творчість — це сфера духовного вироб­ництва, наділеного певними якостями інтелектуально! діяльності людини². Не вдаючись до глибокої дискусії з цього приводу, заува­жимо лише, шо важко погодитися з тим, ніби творчість — це ви­робництво. Безумовно, якоюсь мірою це так, бо матеріальне вироб­ництво — це виробництво матеріальних цінностей, а духовне ви­робництво — це виробництво духовних цінностей. Саме у цьому криється невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна звичайне виробництво будь-чого прирівнювати до творчого проце­су, а творчий процес називати духовним виробництвом. Навряд чи можна погодитися з тим, шо будь-яке виробництво і творчість — це одне і те саме.

Звичайно, будь-якому виробництву властива творчість, але стверджувати, що виробничий і творчий процеси за своєю суттю адекватні, мало хто наважиться. Вислів «духовне виробництво» вживали, скоріше за все, в образному значенні.

Буде більш правильним розглядати матеріальне виробництво й інтелектуальну діяльність як єдиний духовно-виробничий процес. Сфера матеріального виробництва — це не шо інше, як сфера ре­алізації здобутків інтелектуальної діяльності. Нині дедалі помітні­шою є тенденція зростання ролі і значення інтелектуальної діяль­ності. У XXI ст. саме ця сфера доцільної діяльності людини посяде провідне і вирішальне місце. Безумовно, метою цієї діяльності має стати і, будемо сподіватися, з часом стане забезпечення умов жит­тя, гідного людини. Уся цілеспрямована суспільна діяльність, у то­му числі й інтелектуальна діяльність, має бути підпорядкована інте­ресам людини. Матеріальне виробництво має забезпечити сус­пільство всім необхідним, виходячи із самого високого рівня доб­робуту. Але воно зможе забезпечити такий рівень лише за умови, шо буде продовженням інтелектуальної діяльності. Тобто, найкращі досягнення інтелектуальної діяльності реалізовуватимуться у мате­ріальному виробництві. Чим вищий рівень інтелектуальної діяль­ності, тим вищий науково-технічний рівень матеріального вироб­ництва.

Отже, ці дві сфери доцільної діяльності людини слід розглядатя як єдиний процес, а не протиставляти один одному. Сумнів у тако­му протиставленні висловив ще раніше В. Жуков'.

Разом з тим духовну сферу діяльності людини прийнято розгля­дати окремо. Отже, існують і духовні цінності людини. Проте спро­буйте знайти в будь-якому словнику тлумачення поняття духовних цінностей. Сфера духовного життя людини визначається рівнем відповідності внутрішнього світу людини загальновизнаним людсь­ким цінностям. Внутрішній світ людини охоплює багато аспектів її життя: це — честь, гідність, порядність, чесність, доброзичливість, співчуття до чужої біди: це — світогляд людини, її бачення реаль­ного і духовного світу, світовідчуття тощо: це — духовний світ лю­дини, сфера її духовного життя. Тому, на наш погляд, вважати технічну творчість духовною творчістю не можна. Безперечно, духовність людини впливає на рівень і зміст технічної творчості. Сахаров — міра нашої совісті — сам засудив застосування тих винаходів, які він розробив. Ще раніше так поступив Н. Бор.

Якщо операції мислення, засобами яких знайдено те чи інше технічне рішення, вважати духовною сферою, то тоді технічну твор­чість варто визнати духовною. Але на наш погляд, це не так.

Результати іншої інтелектуальної діяльності (крім науково-до­слідної) поділяються на дві основні групи. Та група результатів творчості, шо охороняється авторським правом, своєї офіційної власної назви в Україні поки що не має. Це, безперечно, не може вважатися нормальним. У міжнародних угодах таку групу результа­тів називають літературною і художньою власністю¹.

Друга група складається із результатів науково-технічної твор­чості і відповідно називається «промислова власність». Назва цієї групи відповідає реальному станові речей — результати промисло­вої власності дійсно використовуються у промисловості, сільському господарстві, в інших галузях господарства та суспільно корисної діяльності.

Оскільки назва «промислова власність» визнається за сферою використання результатів, що її становлять, то було б доцільно за таким самим критерієм визначити назву тієї групи результатів інте­лектуальної творчості, що охороняється авторським правом. Ре­зультати цього виду творчості стосуються духовного життя людини. Вони формують духовний світ людини, її світобачення і світо­сприйняття, ставлення до навколишнього середовища і до іншого собі подібного, норму поведінки і взагалі те, що прийнято нині на­зивати загальнолюдськими цінностями.

Отже, якщо результати інтелектуальної діяльності використову­ються у сфері духовного життя людини чи суспільства, збагачують духовний світ людини, то цю творчість можна назвати духовною творчістю і відповідно духовною власністю. Звичайно, ця теза не безспірна. Ми лише намагаємося підкреслити, що зазначений вид творчої діяльності та її результати взагалі не мають своєї власної спеціальної назви. Термін «авторська діяльність» не сприйнят-ний,аін занадто розпливчатий і не відображає змісту цього виду творчості. Не можна також назвати групу результатів цього виду діяльності термінами «авторські результати» чи «авторське право» тощо. усякому разі назву треба шукати. интеллектуальной собственности: Общая инфор­— С. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня р.

Перелік результатів конкретних видів творчої діяльності, що охороняються авторським правом, наведено у ст. 8 Закону Украї­ни «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р.

Результатами видів науково-технічної творчості за Паризькою конвенцією патенти на винаходи, загальнокорисні моделі, про­мислові рисунки чи зразки, фабричні або товарні знаки, знаки об­слуговування, фірмове найменування, вказівка про місце поход­ження або найменування місця походження, також боротьба з не­добросовісною конкуренцією. Зазначені результати є об'єктами правової охорони й об'єднуються під загальною назвою «Промис­лова власність». поняття розуміється в найширшому значенні і поширюється не тільки на промисловість і торгівлю в самому ши­рокому значенні, а й на сільське господарство, добування корисних копалин і на всі продукти, — як вироблювані, так і природного по­ходження, наприклад вино, зерно, тютюнові вироби, фрукти, худо­ба, корисні копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо.

Під патентами на винаходи також розуміються різні види про­мислових патентів, що визнаються законодавством країн Союзу, наприклад: ввізні патенти, патенти на удосконалення, додаткові па­тенти і посвідчення. радянським законодавством цей перелік був дещо ширший, він включав раціоналізаторські пропозиції, що за­конодавством зарубіжних країн не визнаються об'єктом правової охорони.

Чинний України (розділ VI) передбачає право на винахід, корисну модель.» промисловий зразок, знак для товарів і послуг та раціоналізаторські пропозиції.

Однак структура Книги четвертої ЦК України не ідеальною. Структура першого розділу «Авторське право і суміжні права» заува­жень не викликає. Структура другого розділу «Право промислової власності» видається не дуже вдалою передусім за своїм складом.

Було б доцільним до цього розділу включити також право на всі види науково-технічної інформації. В умовах ринкової економіки будь-яка інформація, у тому числі і науково-технічна, стає товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту, тобто, цивільних прав. Зазна­чені чинники зумовлюють необхідність охорони науково-технічної інформації саме засобами цивільного права. Разом з тим до ЦК

України включена лише комерційна інформація. її місце у ЦК Ук­раїни заперечення не викликає, але охоронятися цивільно-право­вими засобами має не лише комерційна таємниця, а й інші види науково-технічної інформації, тим більше, шо всі вони визнані об'єктами права власності.

З науково-технічною інформацією тісно пов'язаний інститут права на захист від недобросовісної конкуренції. Недобросовісна конкуренція є результатом незаконного використання об'єктів про­мислової власності. Саме цим зумовлюється місце цього інституту в розділі «Право промислової власності».'Міжнародні угоди захист від недобросовісної конкуренції відносять саме до промислової власності¹, і це логічно. Отже, інститут захисту від недобросовісної конкуренції має посісти належне йому місце у розділі «Право про­мислової власності» ЦК України.

Щодо селекційних досягнень то практичні працівники вважа­ють, що оскільки селекційні досягнення захищаються патентом, то їх треба включити до глави «Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки». Видається, що така пропозиція не може бути прийнята. Селекційні досягнення мають свої особливості, що відрізняють їх від інших об'єктів промислової власності. Селекційні досягнення у плані правової охорони прирівняні до об'єктів про­мислової власності, але за своєю сутністю такими не є. Тому є доцільним вирізнити їх в окрему главу, як це зроблено в ЦК Ук­раїни. Але цю главу краще було б назвати «Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення» замість «Право інтелектуаль­ної власності на сорт рослин, породу тварин».

Було б доцільним ці три інститути об'єднати в один, назвавши його «Право на використання найменування місця походження то­вару, географічного зазначення та зазначення походження товару». За юридичною природою вони близькі між собою. Географічне за­значення походження товару — це назва населеного пункту, місце­вості або іншого географічного об'єкта, у виключних випадках на­зва країни, що служать для позначення товару, якість, депутація або інші властивості якого пов'язуються з цим географічним об'єк­том і який виробляється в обмеженому географічному регіоні.

Географічним зазначенням походження товару може бути істо­рична назва географічного об'єкта або традиційна географічна на­зва місця походження товару, якщо вони позначають товар, особ­ливі властивості якого визначаються природними умовами чи іншими чинниками певного географічного об'єкта. Зазначення по­ходження — це -яке позначення, що вказує на країну або гео­графічне місце походження товару. Наведене дає підставу зробити висновок про можливість об'єднання цих позначень в одному ци­вільно-правовому інституті.

'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, не входить наукове відкриття. Законодавець поки що за­лишає відкриття у числі об'єктів, яким надається правова охорона чинним Цивільним кодексом¹.

Питання для контролю

1. Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної влас­ності.

2. Поняття інтелектуальної власності.

3. Поняття права інтелектуальної власності.

4. Види інтелектуальної власності.