13.3. Управління майновими правами суб'єктів промислової власності

'212

Колективне управління майновими правами

212

тів промислової власності в Україні зараз немає. Оскільки управ­ління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності — це своєрідна охорона їх майнових прав і інтересів, то певною мірою ці функції виконує чи виконувала така громадська організація як То­вариство винахідників і раціоналізаторів.

Зазначене Товариство було створене в колишньому СРСР на рівні Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів з від­повідними відділеннями в республіках, областях, містах, районах та окремих підприємствах, організаціях і установах. Це була досить потужна і розгалужена громадська організація. Вона виконувала потрібну і корисну роботу — закликала і організовувала працівни­ків до науково-технічної творчості. Мільйони працівників входили до складу Товариства винахідників і раціоналізаторів.

Зазначене Товариство діяло на підставі статуту, що визначав на­прями його діяльності. Товариство сприяло розвиткові науково-технічної творчості, надавало всіляку допомогу винахідникам і раціоналізаторам. Корисність діяльності цього Товариства ні в ко­го не викликала сумніву.

В Україні збереглися рештки організаційних правових засад діяльності цього Товариства. Безперечно, його корисна діяльність має бути відроджена.

За статутом Товариства винахідників і раціоналізаторів його діяльність спрямовувалася на розвиток передусім науково-технічної творчості. Низові організації були створені на кожному підпри­ємстві, в кожній організації і установі. Вони об'єднували у свої ря­ди майже всіх працівників.

Основним завданням низових організацій Товариства винахід­ників і раціоналізаторів був розвиток масового винахідництва і ра­ціоналізаторства. Нічого дивного немає у тому, що діяльність цих організацій у той час націлювалася на розвиток лише винахідницт­ва та раціоналізаторства, але інші види науково-технічної творчості ще не досягли такого рівня, щоб бути включеними в орбіту масо­вої творчості. Організації винахідників і раціоналізаторів будь-яко­го рівня здійснювали громадський контроль за своєчасним розгля­дом заявок на будь-які технічні пропозиції, розробкою і викорис­танням цих пропозицій у виробництві, своєчасною і правильною

РОЗДІЛ 13

виплатою належної винагороди і премії особам, які тим чи іншим чином сприяли розвитку винахідництва і раціоналізаторства.

До завдань організацій винахідників і раціоналізаторів входив також розвиток колективної творчості, сприяння прискоренню тех­нічного прогресу. Вони брали участь у розробці і здійсненні планів і заходів з нової техніки і організаційно-технічних заходів шодо ви­користання винаходів і раціоналізаторських пропозицій.

Організації винахідників і раціоналізаторів організовували ра­зом з адміністрацією огляди з винахідництва і раціоналізаторства, тематичні конкурси на кращі винаходи та раціоналізаторські про­позиції. Організовували і проводили різного роду конференції, се­мінари, наради з проблем розвитку науково-технічної творчості Створювали комплексні творчі бригади винахідників і раціоналіза­торів, громадських конструкторських бюро, патентних груп та груп зі сприяння використанню винаходів і раціоналізаторських пропо­зицій.

Зазначені організації брали активну участь у створенні на гро­мадських засадах шкіл технічної творчості, технічних клубів тошо.

Одним із основних напрямів роботи організацій винахідників і раціоналізаторів було надання технічної, правової те іншої необхід­ної допомоги винахідникам і раціоналізаторам. Вони всіляко спри­яли підвищенню технічних, економічних, патентних та правових знань винахідників і раціоналізаторів. Представники організацій винахідників і раціоналізаторів брали участь у розгляді заявок на технічних радах, у розгляді конфліктів, шо виникали у зв'язку з ви­користанням винаходів та раціоналізаторських пропозицій, розра­хунку та порядку виплати належної винагороди тошо.

Представники низових організацій Товариства винахідників і раціоналізаторів могли виступати у суді від імені винахідників і ра­ціоналізаторів та в інших організаціях, брали участь у розгляді скарг винахідників і раціоналізаторів у інших державних чи громадських органах, вносили свої пропозиції до тих самих органів з метою ак­тивізації винахідництва і раціоналізації та удосконалення правово­го захисту прав та інтересів винахідників і раціоналізаторів.

Представники організацій винахідників і раціоналізаторів брали активну участь у розгляді питань преміювання активістів науково-476

Колективне управління майновими правами

213

технічної творчості, у підведенні результатів оглядів, конкурсі* га

змагань тощо.

Одним із основних обов'язків низових організацій винахідників і раціоналізаторів був контроль за використанням коштів, передбаче­них на розвиток винахідництва і раціоналізаторства адміністрацією підприємств, організацій і установ. Водночас поширеною формою стимулювання було присвоєння почесного звання «Заслужений ви­нахідник республіки» та «Заслужений раціоналізатор республіки». Представники організацій винахідників і раціоналізаторів брали ак­тивну участь у підготовці цих питань, їх голос часто був вирішаль­ним.

Низові організації винахідників і раціоналізаторів узагальнювали і поширювали кращий досвід організації винахідництва і раціона­лізації. Вони виконували також багато інших функцій на громадсь­ких засадах, сприяючи розвиткові науково-технічної творчості.

13.4. Представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені)

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 2 ст. 5 встановлює, що іноземні особи та особи без громадян­ства, які проживають або мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до закону.

Заявники України також можуть доручати представникам у справах інтелектуальної власності або іншим довіреним особам ве­сти справи з Установою. Різниця у тому, що іноземні особи можуть вести свої справи з Установою України лише через представників інтелектуальної власності. Особи України вести справи з Устано­вою можуть через зазначених представників лише за своїм бажан­ням.

Слід підкреслити й те, що ведення справ з Установою через представника у справах інтелектуальної власності (патентних пові­рених) потребує певних витрат заявника. Разом з тим сам заявник не завжди може кваліфіковано оформити заявочні матеріали та ве­

РОЗДІЛ 13

ного повіреного, який працює за наймом, то відомості про нього надає особа, яка уклала з ним трудовий договір.

Патентний повірений повинен мати особисту печатку із зазна­ченням свого прізвища та реєстраційного номера. Він відкриває в установах банків на території України розрахунковий та інші ра­хунки.

Свої ділові відносини з особами, яких патентний повірений бе­реться представляти, він оформляє письмовим договором, довіре­ністю або іншим документом, що засвідчує його повноваження відповідно до чинного законодавства.

Інколи повноваження патентного повіреного засвідчуються шля­хом зазначення його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, але за умови, що заявка підписана самим заявником.

За загальним правилом Установа не несе відповідальності за зо­бов'язаннями патентного повіреного.

Права патентного повіреного визначаються Положенням, яким він неухильно керується під час виконання своїх професійних обо­в'язків. У своїх діях, пов'язаних з охороною інтелектуальних прав, патентний повірений незалежний і керується лише законом. Він веде всі справи, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуаль­ної власності, має право вступати у відносини з Установою та ін­шими установами, що належать до сфери її управління, судовими органами, кредитними установами та іншими фізичними і юридич­ними особами. Патентний повірений у межах наданих повноважень підписує заяви, клопотання, описи, формули винаходів та інші до­кументи, пов'язані з охороною прав на зазначені об'єкти. Він має право подавати та одержувати матеріали, що стосуються охоронних документів, виконувати платіжні операції від імені заявника, пода­вати доповнення до заявки, заперечення, скарги. Патентний пові­рений має право вживати заходів щодо підтримання чинності охо­ронних документів.

Патентні повірені мають право проводити науково-дослідні ро­боти, частиною яких є патентні дослідження. Така необхідність ви­никає у разі, коли потрібно довести, наприклад, патентну чистоту заявки або, навпаки, порушення патентних прав власника об'єкта.

214

Колективне управління майновими правами

Патентний повірений є представником особи, яку він представ­ляє, в усіх державних і судових органах.

Патентний повірений наділений широким колом прав щодо інформації про справу, яку він веде, у чому б ця інформація не по­лягала. Він має право визначати порядок ознайомлення з інформа­цією, яка є предметом його професійного, ділового та іншого інте­ресу, включаючи віднесення її до категорії конфіденційної. Патент­ний повірений має право вживати необхідних заходів для захисту цієї інформації, якщо інше не обумовлено законодавством та дору­ченням особи, яку він представляє.

За погодженням з особою, яку представляє патентний повіре­ний, він може передавати свої повноваження іншій особі, безпереч­но, патентному повіреному. Про таку передачу патентний повіре­ний зобов'язаний сповістити Установу.

Патентний повірений має право займатися своєю діяльністю індивідуально або разом з іншими патентними повіреними, ство­рювати патентні агентства, фірми, бюро, контори тощо з правами юридичної особи. Патентний повірений має право виконувати свої функції за договором найму.

Обов'язки патентного повіреного. Патентний повірений зобов'я­заний сумлінно виконувати свої обов'язки, у межах і на підставі чинного законодавства захищати інтереси особи, яку він представ­ляє, не розголошувати відомості, що стосуються здійснюваних ним професійних функцій. Положення не обмежує коло інформації, яка не підлягає розголошенню. Це можуть бути будь-які питання, що стосуються охорони прав на об'єкти інтелектуальної діяльності, а також зміст консультацій, порад, роз'яснень тощо. Це правило сто­сується також і питань, що ставила особа, яку він представляє. Ад­же інколи зміст запитання патентному повіреному може розкрити напрям технічних та інших пошуків або хід чи зміст технічної твор­чості тощо.

Патентний повірений не має права вести одночасно справи про­тилежних сторін. Він зобов'язаний відмовитися від надання своїх послуг або припинити їх надання, якщо вони можуть бути викори­стані у справі, в якій він уже представляв або консультував іншу особу з протилежними інтересами і конфлікт не був вирішений.

РОЗДІЛ 13

Набуття та припинення права займатися діяльністю патентного повіреного. Патентний повірений набуває права займатися своєю діяльністю лише з моменту його атестації як такого і одержання ним реєстраційного номера. Зазначені дії здійснює Установа, яка для проведення цієї роботи створює атестацій ну та апеляційну ко­місії. Атестаційна комісія визначає і затверджує порядок проведен­ня кваліфікаційних екзаменів, екзаменаційні завдання, призначає екзаменаторів. Комісія також вирішує питання про допуск канди­датів на патентного повіреного до кваліфікаційних екзаменів та їх атестацію.

Скарги кандидатів у патентні повірені з приводу їх атестації роз­глядаються Апеляційною комісією, яка також здійснює контроль за додержанням патентними повіреними чинного законодавства та положення про патентних повірених. Отже, функції Апеляційної комісії значно ширші від розгляду лише скарг кандидатів. Апеля­ційна комісія має своїм завданням забезпечити законність у діяль­ності патентних повірених, вона, власне, відповідає за кваліфіка­ційний рівень патентних повірених.

Атестація кандидатів у патентні повірені здійснюється на під­ставі заяви, поданої до Установи. До заяви мають бути додані копії документів про освіту, документ про стаж роботи у сфері охорони інтелектуальної власності, документ про внесення плати за атес­тацію, а також (на розсуд кандидата) інші документи, шо характе­ризують рівень професійних знань кандидата у патентні повірені.

У своїх заявочних матеріалах кандидат у патентні повірені має визначити спеціалізацію майбутньої діяльності, яка враховується атестаційиою комісією під час проведення екзамену. Дані про спе­ціалізацію патентного повіреного заносяться до Державного реєстру та свідоцтва представника у справах інтелектуальної влас­ності (патентного повіреного).

У разі успішного складання екзамену кандидат атестується як представник у справах інтелектуальної власності (патентний пові­рений). Рішення атестаційної комісії затверджує голова Державно­го департаменту інтелектуальної власності.

Відмова атестаційної комісії в атестації як патентного повірено­го може бути оскаржена кандидатом у патентні повірені до Апе-

215

_Колективне управління майновими правами

31*4-414

215

ляшйної комісії Установи, яка має прийняти рішення щодо скарги протягом місяця від дати її одержання. Рішення апеляційної комісії

може бути оскаржене голові Департаменту, рішення якого е оста­точним.

Після атестації кандидата як патентного повіреного він подає за­яву до Установи з проханням зареєструвати його в Державному ре­єстрі та про видачу йому свідоцтва представника у справах інтелек­туальної власності (патентного повіреного). Заява має бути подана не пізніше року від дати прийняття рішення атестаційною комісією Установи. Якщо протягом зазначеного року заява не надійшла до Установи, заінтересована особа має пройти атестацію повторно.

Право займатися діяльністю патентного повіреного виникає від дати внесення патентного повіреного до Державного реєстру.

За всі дії, пов'язані з атестацією кандидата у патентні повірені, стягується встановлений збір.

За порушення вимог законодавства України про інтелектуальну власність і Положення про патентних повірених рішенням Устано­ви до патентного повіреного можуть бути вжиті такі заходи:

— попередження;

— зупинення дії свідоцтва представника у справах інтелектуаль­ної власності (патентного повіреного) про право займатися діяль­ністю патентного повіреного на період одного року;

— скасування свідоцтва.

Свідоцтво представника у справах інтелектуальної власності (па­тентного повіреного) може бути скасоване у разі:

— клопотання патентного повіреного;

— втрати патентним повіреним громадянства України;

— виїзду патентного повіреного на постійне місце проживання за межі України;

— засудження патентного повіреного за вчинення злочину (піс­ля набрання вироком чинності);

— обмеження судом дієздатності або визнання патентного повіреного недієздатним;

— систематичного або грубого порушення патентним повіреним вимог чинного законодавства України про інтелектуальну влас­ність.

розділи

Скасування свідоцтва спричиняє припинення права займатися діяльністю патентного повіреного.

13.5. Державні інспектори з питань інтелектуальної власності

У розвиток Указу Президента України «Про заходи шодо охоро­ни інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р. Кабі­нет Міністрів України затвердив Положення про державного ін­спектора з питань інтелектуальної власності від 17 травня 2002 р.¹

Це Положення регламентує діяльність державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, їх права та обов'язки лід час ви­конання функцій державного контролю до покладених завдань. Ос­новним завданням державного інспектора є здійснення державно­го контролю за дотриманням суб'єктами господарювання незалеж­но від форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності, а також у сфері виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування. Державні інспектори є посадови­ми особами Державного департаменту інтелектуальної власності і ним призначаються та звільняються.

Державний інспектор здійснює систематичний державний конт­роль за виконанням вимог чинного законодавства у сфері інтелек­туальної власності. З метою недопущення порушення прав інтелек­туальної власності здійснює постійний контроль (функції постій­них контрольних постів) на підприємствах суб'єктів господарюван­ня, що виробляють диски, де за рішенням Департаменту створено постійний контрольний пост, а також контроль за укладенням угод на виробництво дисків з дотриманням прав інтелектуальної влас­ності.

Таким чином державні інспектори водночас здійснюють захист прав інтелектуальної власності. Згадане Положення чітко визначає права й обов'язки державних інспекторів. Вони наділені досить ши­роким колом прав: перевіряти у суб'єктів господарювання дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності та інших документів щодо їх підприємницької діяльності у сфері інтелекту­альної власності. Державні інспектори мають право перевіряти не

'Інтелектуальна власність. — 2002. — № 7—8. — С. 74_77.

_Колективне управління майновими пранами

216

тільки всю документацію, пов'язану з діяльністю суб'єктів господа­рювання у сфері інтелектуальної власності, а й всю підприємниць­ку діяльність, пов'язану з випуском, виробництвом, експортом, ім­портом дисків для лазерного зчитування.

Державний інспектор здійснює контроль за укладенням відпо­відних угод на виробництво дисків з дотриманням прав інтелекту­альної власності, з нанесенням спеціального ідентифікаційного ко­ду на всі диски, що випускаються, перевірку та реєстрацію обсягів виробництва у спеціальному журналі тощо.

Одним з основних завдань державного інспектора є перевірка дотримання виробниками, експортерами та імпортерами дисків ав­торського права і суміжних прав, застосування спеціального іден­тифікаційного коду, інших вимог законодавства.

При встановленні певних порушень державний інспектор подає суб'єкту господарювання своє рішення про усунення виявлених по­рушень, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання. Він має право застосовувати спеціальні заходи (у межах наданих повнова­жень) щодо суб'єктів господарювання у разі порушення ними зако­нодавства про виробництво дисків.

З метою виконання покладених завдань державний інспектор має право: і) перевіряти у суб'єктів господарювання наявність доз­волу на використання об'єктів права інтелектуальної власності на будь-якій стадії їх виробництва, розповсюдження чи використання;

2) вимагати від суб'єктів господарювання надання будь-якого реєстраційного документа про створення підприємства або ліцензії щодо експлуатації ліцензованих приміщень;

3) вимагати від суб'єктів господарювання пред'явлення будь-якого диску, матриці або документів звітності (у тому числі всієї звітності), зберігання і ведення яких передбачається законодав­ством, у будь-якому форматі або іншій формі, у тому числі будь-якої ліцензії або іншого документа, що підтверджує право суб'єкта господарювання на відтворення на диску або матриці будь-якого матеріалу, захищеного правами інтелектуальної власності;

4) оглядати та вилучати з метою вивчення на необхідний термін, а також досліджувати і копіювати будь-які ліцензії, диски, матриці, книги, документи звітності та інші необхідні документи;

розділи

5) вилучати і затримувати на необхідний термін будь-які диски або матриці, знайдені в ліцензійних приміщеннях, які, на думку державного інспектора, могли бути вироблені або відтворені з по­рушенням вимог законодавства, якщо державний інспектор має обгрунтовані підстави підозрювати вчинення правопорушення, по­в'язаного з порушенням прав на торговельну марку, авторського права або суміжних прав;

6) перевіряти носії об'єктів інтелектуальної власності, техноло­гічні процеси, господарські операції, пов'язані з їх виготовленням та використанням.

Державні інспектори наділені низкою інших прав для здійснен­ня належного контролю підприємницької діяльності суб'єктів гос­подарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерного зчитування.

Рішення державного інспектора про усунення виявлених пору­шень права інтелектуальної власності можуть бути оскаржені до Державного департаменту або до суду в порядку, визначеному за­конодавством.

Отже, однією з основних функцій державних інспекторів е захист права інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерного зчитування.

Питання для контролю

1. Поняття колективного управління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності.

2. Колективне управління майновими правами суб'єктів ав­торського права і суміжних прав.

3. Управління майновими правами суб'єктів промислової влас­ності.

4. Представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені).

217

_{РОЗДІЛИ}

Захист права інтелектуальної власності

14.1. Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності

Незважаючи на окремі недоліки системи охорони прав на інте­лектуальну власність, що склалася в Україні, в цілому можна ствер­джувати, що зазначена система відповідає міжнародним стандартам і може забезпечити належну охорону прав на об'єкти інтелектуаль­ної власності. Але такої оцінки не можна дати системі захисту прав інтелектуальної власності. Більше того, є всі підстави стверджува­ти, що захист прав інтелектуальної власності не відповідає сучас­ним вимогам. Він не забезпечує надійного й ефективного захисту інтелектуальної власності. Засоби масової інформації буквально пе­реповнені повідомленнями про порушення патентних чи авторсь­ких прав. Масштаби порушення прав інтелектуальної власності в Україні настільки зросли, що до нашої держави починають засто­совувати економічні санкції.

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність більш вдалою склалася система захисту авторських і суміжних прав. Щодо захисту прав промислової власності, то її не можна визнати задовільною. Виходячи з реального стану речей, система захисту прав інтелектуальної власності, що склалася в Україні, потребує ра­дикального і невідкладного перегляду й удосконалення. Не можна стверджувати, що наша держава у цій сфері нічого не робить. Але існуючі правові засоби захисту інтелектуальної власності не досяга­ють мети, не забезпечують надійного та ефективного захисту права

217

РОЗДІЛ 14

інтелектуальної власності. Ці проблеми потребують спеціального дослідження.

Проте на сьогодні маємо систему захисту права інтелектуальної власності за чинним законодавством України про інтелектуальну власність та загальними засадами захисту прав. У світовій практиці захист права інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види — юрисдикційний і неюрисдикційний. Юрисдикційний за­хист права інтелектуальної власності здійснюється у судовому по­рядку судами та іншими уповноваженими на це державними орга­нами. Сутність цього захисту полягає у тому, що суб'єкт права інте­лектуальної власності, право якого порушене, звертається до на­лежного державного органу за захистом, який у разі необхідності і надає такий захист.

У свою чергу юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуаль­ної власності поділяється на окремі види — цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, ци­вільно-правовий спосіб також поділяється на загальні і спеціальні засоби.

Юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності здійснюється судами та іншими уповноваженими на це державни­ми органами. Переважна більшість спорів з приводу авторського права і суміжних та патентних прав розглядаються судами загальної компетенції. Спеціалізованих судів Україна поки що не має.

За згодою сторін спір може бути розглянутий третейським су­дом. У разі, коли сторонами у спорі виступають юридичні особи, спір розглядається господарським судом.

Позивач на свій розсуд може звернутися за захистом свого по­рушеного права не тільки до суду, а й до відповідного державного органу управління або громадської організації. Він може звернути­ся до вищої організації відповідача, до творчої спілки, до якої вхо­дить відповідач, до антимонопольного органу. Такі спори частіше розв'язуються в адміністративному порядку.

Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної влас­ності характеризується тим, що це позасудовий захист, який здійс­нюється особою, право якої порушене,самостійно, але в межах за­кону. Такі засоби захисту застосовуються досить рідко. Особа, пра-488

Захист права інтелектуальної вл.к нос 11

во якої порушене, може відмовитися від виконання певних дій, на­приклад, відмовитися внести певні зміни до твору, що не були передбачені договором, або відмовитися від виконання договору в

цілому.

Особливістю захисту права промислової власності є те, що за­значена система передбачає процедури ©протестування видачі па­тентів чи інших неправомірних дій. Такі процедури передбачені за­конодавством багатьох країн і здійснюються самими патентними відомствами, які розглядають протести і приймають щодо них рі­шення. Найчастіше опротестовуються видачі патентів. Помилкова видача патенту може зачіпати інтереси інших патентоволодільців, які й подають протести на видані патенти. У деяких країнах допу­скається подання протесту ще до видачі патенту. Але є країни, за­конодавство яких взагалі не допускає опротестування видачі па­тентів.

В останні десятиліття зростає актуальність посилення захисту авторського права і суміжних прав. Це зумовлюється двома основ­ними чинниками. Перший чинник полягає у тому, що інтенсивно зростає вартість об'єктів авторського права і суміжних прав, непра­вомірним відтворенням яких можна одержати значні доходи. Дру­гий чинник зумовлений появою нових технологій відтворення і ви­користання охоронюваних законом об'єктів. Особливо привабли­вим стає неправомірне відтворення і використання зазначених об'єктів. Ця проблема ускладнюється тим. що такі неправомірні дії часто залишаються поза контролем відповідних органів. Великі прибутки, одержувані від неправомірного відтворення і викорис­тання об'єктів авторських і суміжних прав шляхом хабарництва, сприяють уникненню державного контролю за зазначеними проце­сами.

Як уже зазначалося, цільної системи захисту права інтелектуаль­ної власності в Україні ще немає. Є лише розрізнені, часто неузго-джені між собою правові норми, що містять чинні закони України про інтелектуальну власність.

Найбільш досконалою, хоча далеко Щ бездоганною, є система захисту авторського права і суміжних прав. Вона викладена в Зако­ні України «Про авторське право Изуміжні права». Ця система да­

218

РОЗДІЛ 14

лека від зразкової, але вона країна від системи захисту права про­мислової власності. її характерними рисами є відшкодування запо­діяної шкоди, у тому числі втраченої вигоди. Вона також передба­чає обов'язок порушника відшкодувати витрати на адвоката, чого раніше чинне законодавство не знало, а також відшкодування моральної шкоди, що раніше не було властивим нашому законо­давству.

Новим для нашого законодавства про авторське право є поло­ження, за яким автору чи іншій особі, якій належать авторські пра­ва, при відшкодуванні заподіяних збитків надається право вибору — вимагати від порушника відшкодування заподіяної шкоди, повер­нення позивачеві одержаних від неправомірного використання тво­ру доходів, грошової компенсації замість відшкодування збитків чи стягнення доходу. Крім цього, зазначений Закон передбачає накла­дення на порушника штрафу в розмірі 10 відсотків від присудженої позивачеві суми. Сума штрафу передається в установленому поряд­ку до Державного бюджету України.

Ще однією важливою особливістю захисту авторського права чи суміжних прав є обов'язок порушника відшкодувати моральну (не-майнову) шкоду в розмірі, що визначається судом. Але, як уже під­креслювалося, ця система захисту авторського права і суміжних прав не є бездоганною. Вона містить у собі суперечливі положен­ня, нелогічність деяких норм. Проте її більш повний аналіз буде наведено нижче при розгляді захисту авторського права і суміжних прав.

Щодо захисту права промислової власності, то його оцінки ско­ріше негативні, ніж позитивні. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» дуже стисло визначає дії, що вважа­ються порушенням патентних прав, передбачає можливість стяг­нення з порушника завданих збитків, включаючи неодержані дохо­ди та відшкодування моральної шкоди.

Статтею 35 цього Закону від 1 червня 2000 р. перелік спорів, шо розглядаються судом, доповнений новими видами спорів. За новою редакцією суду підлягають усі спори з приводу визнання патенту недійсним, а також про надання примусової ліцензц.

Зміни і доповнення, внесені Законом України від 21 грудня 2000 р. до Закону України «Про охорону прав на промислові зраз-

218

_ Захист права інтелектуальної власності

49

ки», питань захисту прав власників патентів на промислові зразки

не торкнулися.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у порівнянні з патентними законами ніякими принциповими особ­ливостями не відзначається. Зміни, внесені до Закону законодав­цем 21 грудня 2000 р., питань захисту прав власників свідоцтв та­кож не торкнулися. Закон України «Про охорону прав на топогра­фії інтегральних мікросхем» у частині захисту прав наближається до Закону України «Про авторське право і суміжні права». Закон Ук­раїни «Про охорону прав на сорти рослин» у розділі VI «Захист прав на сорт» питанню захисту прав присвячує три статті. Стаття 53 містить припис, за яким спори розглядаються в порядку, передба­ченому законодавством. Стаття 54 зазначає спори, шо розв'язують­ся у судовому порядку, а ст. 55 встановлює відповідальність за по­рушення прав на сорти. Більш детально викладені норми про за­хист прав на зазначення походження товарів у Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», але й він не ви­значає конкретних санкцій за порушення цих прав.

Отже, можна констатувати, що кожний закон з охорони промис­лової власності має свою систему норм щодо захисту даного об'єкта промислової власності. Вони в основному передбачають лише дії, що визнаються порушенням того чи іншого патентного закону. За­значені закони занадто в загальній формі визначають ці дії, без на­лежної конкретизації.

У зазначених законах наводиться загальний перелік спорів, що розглядаються у судовому порядку. Проте цей перелік завершується нормою, що будь-які інші спори з приводу порушення того чи ін­шого патентного закону можуть розглядатися у судовому порядку.

Деякі закони як конкретні санкції за те чи інше порушення за­кону передбачають загальні цивільно-правові санкції — відшкоду­вання заподіяних збитків та припинення порушення, інколи від­новлення порушених прав. Інші патентні закони взагалі відсилають до норм цивільного права про відповідальність.

Таке розмаїття норм про захист права промислової власності не виправдане специфікою того чи іншого об'єкта промислової влас­ності, хоча особливості, безперечно, є і вони враховуються.

РОЗДІЛ 14

Отже, цільної взаємоузгодженої системи норм про захист права інтелектуальної власності чинне законодавство України не містить. Істотним недоліком системи захисту інтелектуальної власності є та­кож її занадто низька ефективність. Порушники права інтелекту­альної власності не дуже бояться застосування до них встановлених чинним законодавством санкцій. Інколи доходи від неправомірно­го використання чужого твору чи об'єкта промислової власності перевищують встановлені санкції у сотні раз і з лихвою перекрива­ють понесені витрати.

Потрібна більш жорстка система захисту прав інтелектуальної власності, застосування якої має назавжди відбити у порушника ба­жання використати неправомірно твір чи об'єкт промислової влас­ності.

Недоліками існуючої системи захисту права інтелектуальної влас­ної є також відсутність спеціалізованих судів і суддів, що зумовлює досить тривалі строки розгляду навіть не дуже складних справ з приводу порушення права інтелектуальної власності. Ще однією причиною недостатньої ефективності захисту права інтелектуальної власності є численні можливості уникнути відповідальності поруш­ника за невиконання уже прийнятого судом рішення у справі на користь позивача, що дає йому можливість зволікати з виконанням довгі роки.

ЦК України передбачає дві групи норм шодо захисту права інте­лектуальної власності — загальні цивільно-правові норми і спеці­альні, передбачені законами України про інтелектуальну власність.

ЦК України передбачає захист цивільних прав у судовому по-рядкуС&>жна особа має право звернутися до суду за захистом сво­го особистого чи майнового права або інтересу (ст. 161 ЦК Ук­раїни). Суд здійснює захист шляхом:

— визнання права;

— визнання правочину недійсним;

— припинення дій, що порушують право;

— відновлення становища, що існувало до порушення;

— примусового виконання обов'язків боржником у натурі;

— зміни правовідносин;

— припинення правовідношення;

219

_Захист права інтелектуальної власності

219

— відшкодування збитків та інші майнові способи відшкодуван -

ня;

— відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

— визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності держав­ного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або орга­ну місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Суд здійснює захист цивільних прав та інтересів і іншими спо­собами, передбаченими законом.

У випадках, передбачених законом, захист цивільних прав може здійснюватися відповідними державними органами або органами місцевого самоврядування. Державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав шляхом скасу­вання актів державних органів чи органів місцевого самоврядуван­ня нижчого рівня, а також іншими способами, визначеними за­коном.

Стаття 19 ЦК України передбачає самозахист цивільних прав. Особа має право на самозахист своїх прав від порушень і проти­правних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самоза­хисту мають відповідати змістові права, шо порушене, та характе­рові дій, якими ці права порушені, і не можуть суперечити вимо­гам закону. Способи самозахисту можуть обиратися особою або визначатися законом, іншими правовими актами чи договором.

Основним із способів судового захисту цивільних прав є відшко­дування збитків, заподіяних протиправними діями порушника. За загальним правилом будь-яка особа, якій завдано збитків внаслідок порушення її цивільних прав, має право на їх відшкодування. Збит­ками визнаються:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошко­дженням речі, а також витрати, які особа зробила або вимушена зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних об­ставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачене відшкодування у меншому або більшому

РОЗДІЛИ

розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, що відшкодовуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав порушник права.

ЦК України передбачає також компенсацію моральної шкоди. У випадках, передбачених законом або договором, особа має право на компенсацію моральної шкоди, завданої їй у зв'язку з порушен­ням її права. Моральна шкода полягає у:

1) фізичному болю, якого фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою як щодо неї самої, так і до членів її сім'ї та близьких родичів;