73 Процесуальне право та його характеристика.

Юридичний процес - система взаємопов’язаних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, інших суб’єктів, що знаходить свій вираз у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, що викликають відповідні наслідки і врегульвуються процедурно-процесуальними нормами.

Є такі види юридичних процесів : установчий (формує, ліквідовує чи перебудовує органи держави, призначає чи звільнює посад. Осіб); правотворчий (готує, затверджує та офіційно проголошує норм.акти); правозастосувальний (розгляд та вирішення індивідуальних спорів); судовий (здійснює правосуддя); контрольний (спостереження та первірка на відповідність виконання та дотримання).

Процесуальне право покликане обслуговувати потреби ефективної реалізації норма матеріального права. Встановлюючи правові норми держава одночасно визначає форми їх здійснення, тим самим запроваджуючи нові норми - процесуальні, які є формами реалізації та прояву матеріальної норми та за сприянням яких здійснюються приписи матеріальних норм.

Тому процесуальне право регулює суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації норм всіх галузей права, всіма суб’єктами. Отже, процесуальна система права - відносно самостійна від системи матеріального права, об’єктивно зумовлена, збалансована, внутрішньо не суперечлива сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути та процесуальні норми.

Особливості процесуальної норми: визначає порядок; адресована суб’єктам у виді категоричного веління; обслуговує реалізацію матеріальної норми.

74. Теорії походження права.

Різні правові школи по різному трактують походження держави.

Природнича школа (Ціцерн, Русо, Лок, Гольбах) : вважають, що окрім позитивного права, яке створює держава, існує і природниче право (чи то від Бога, чи то від іншого імперативу, що поза свідомістю та волею людей). Позитивне право повинно підкорюватись природничому, так як останнє є первинним.

Історична школа (Севіні, Пухта, Шталь) : вважають, що право склалось поступово, подібно мові, незалежно від суб’єктивних поглядів законодвчої влади і держави. Законодавець лише фіксує те, що склалось як право. Право є продуктом народного духу, народного переконання. Народний дух поступово виявляє норми, що склались в праві.

Реалістична школа (Ієрінг) : визначається одночасністю походження держави та права. Кожна правова норма тотожня інтересу, що її породжує. Держава є свідомим творцем права. Право є захищений державою інтерес, але належить не тому, хто виявляє волю, а тому, хто ним користується.

Соціологічна школа (Ерліх, Гаунд, Дюгі): вважають, що правова норма є зовнішнім виразником суспільного життя, але право стоїть вище держави, держава повинна підпорядковуватись праву, отже, право походить раніше держави.

Нормативіська школа (Штамлер) : вважали, що право та держава - дві сторони одного явища.. Влада є право. Держава і право єдині.

Психологічна школа (Петражицький, Еліот): право є імперативно-атрибутивним відчуттям людини. Восонві його лежать еститичні емоції - етичне долженствование, тобто моральний обов’язок.

Матеріалістична школа (Маркс, Ленін...): право утворюється разом з державою і є виразом економічно пануючого класу. Право - буржуазне, так як воно не передбачає рівності для хворих, тому, що не передбачає рівності по праці.