23. Види і форми відповідальності в міжнародному праві

Міжнародно-правова відповідальність може виражатися у вигляді політичної і матеріальної відповідальності. Кожна з них має свої форми вираження. До форм політичної відповідальності відносяться: сатисфакція, санкції, ресторації, реторсії, репресалії, а також заходи, що здійснюються ООН на підставі статей 41, 42 Статуту ООН, аж до застосування збройних сил.

Сатисфакція являє собою вимушений обов'язок винної сторони принести вибачення, висловити співчуття з приводу того, що трапилося, запевнення в тому, що подібне не повториться, покарати конкретних винуватців. Санкції виражаються у вживанні стосовно винної сторони примусових заходів, спрямованих на те, щоб якось її обмежити або покарати. Ресторації виражаються у примусі винної сторони відновити попередній порушений нею стан. Реторсії виражаються у прийнятті потерпілою стороною дієвих заходів у відповідь на хоча і правомірні, але недружні дії. Репресалії виражаються в прийнятті насильницьких дій, можливо, неправомірних, у відповідь на неправомірні насильницькі дії з метою відшкодування заподіяних збитків.

До форм матеріальної відповідальності відносяться: реституція, репарація, а також абсолютна відповідальність.

Реституція виражається у примусі винної сторони відновити порушений матеріальний стан потерпілої сторони. Репарація виражається в примусовому відшкодуванні заподіяних збитків. Таке відшкодування може здійснюватися в грошовій або натуральній формі. Абсолютна відповідальність виражається в необхідності відшкодування заподіяних збитків незалежно від конкретної наявності провини в завчасно обумовлених розмірах (наприклад, у результаті загибелі багажу пасажирів затонулого судна).

24. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів та їх класифікація.

Чинне міжнародне право не знає немирних (силових) засобів врегулювання міжнародних спорів. Про врегулювання спорів за допомогою сили можна говорити, наприклад, у політичній площині.

Засіб вирішення міжнародного спору — це певна послідовність дій сторін міжнародного спору й інших суб'єктів міжнародного права (процедуру), на яку погодилися сторони спору та реалізація якої покликана привести до врегулювання спору, тобто усунути об'єктивно виражений конфлікт позицій спірних сторін із питань, що становили його предмет.

У міжнародно-правовій доктрині найпоширенішим є поділ мирних засобів вирішення міжнародних спорів на дипломатичні (політичні) та правові (судові). До дипломатичних належать переговори, добрі послуги, посередництво, обслідування та примирення, до правових— арбітраж і судовий порядок.

Основні відмінності цих двох типів засобів вирішення спорів полягають у такому: а) правовим засобам притаманне ухвалення рішення на основі міжнародного права; політичний засіб дозволяє занадто вільне тлумачення міжнародного права або встановлення спірними сторонами нової норми, а тому компроміс сторін є необхідною умовою; б) правовий засіб передбачає прозорі та публічні процедури, третя сторона є незалежною від стороннього впливу, насамперед спірних сторін; для політичних засобів конфіденційність зазвичай є умовою досягнення рішення, оскільки політична воля сторін надзвичайно залежна від суспільної думки; в) рішення, запропоноване в результаті застосування правового засобу, завжди юридично обов'язкове для сторін; рішення, досягнуте в рамках політичного засобу, переважно є рекомендаційним.