56. Джерела міжнародного морського права.

Джерелами міжнародного морського права є Статут ООН, Женевські конвенції 1958 р. (Про територіальне море і зону, яка прилягає до нього; Про відкрите море; Про континентальний шельф; Про рибальство і охорону живих ресурсів). Брюссельська конвенція 1910 р., Лондонська конвенція 1954 р. (з поправками 1962, 1969, 1972, 1973 рр.), Конвенція охорони людського життя на морі 1960 р. Особливе значення має Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка була підписана 159 державами. Вона охоплює питання, пов’язані з мореплавством і перельотами, розвідкою і розробленням ресурсів, рибальством і судноплавством та ін. Конвенція визнане морські зони, правила проведення морських кордонів, права, обов’язки та відповідальність держав, механізм урегулювання спорів тощо.

54.Правовий режим економічної зони і континентального шельфу

Конвенція з морського права 1982 р. визначає виключну економічну зону як «район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього”, шириною не більше «200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря». Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не повний суверенітет над виключною економічною зоною, а «а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих - у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і у відношенні інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки вказаної зони, таких як виробництво енергії шляхом використання енергії води, течії та вітру; б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях цієї Конвенції, у відношенні: і) створення і використання штучних островів, установок і споруд; іі) морських наукових досліджень; ііі) захисту та збереження морського середовища; в) інші права й обов'язки, передбачені в цій Конвенції».

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. континентальний шельф — це морське дно та надра підводних районів, що простягаються за межі територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відліковується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простягається на таку відстань. Підводна окраїна материка доходить до глибоководного дна океану та складається з шельфу, схилу і підйому, а також включає в себе продовження континентального масиву прибережної держави, що знаходиться під водою. Якщо підводна окраїна знаходиться далі 200 миль, зовнішня межа може простягатися на відстань до 350 морських миль від ліній, від яких відліковується територіальне море, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати, яка являє собою лінію, котра єднає глибини у 2500 м. Відстань у 350 миль поширюється також на межу шельфу на підводних хребтах.

55. Поняття, джерела і принципи міжнародного повітряного права.

Міжнародне повітряне право - це галузь міжнародного публічного права, в рамках якої об'єднані спеціальні юридичні принципи і норми, що визначають правове положення повітряного простору різних категорій та перебувають у ньому невійськових літальних апаратів.

У міжнародно-правовій доктрині переважаючим є підхід до оцінки юридичного статусу повітряного простору, згідно з яким цей статус базується на основних загальновизнаних принципах міжнародного права - нормах jus cogens, включаючи принципи суверенної рівності держав, їх територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного вирішення міжнародних суперечок та ін . Поряд з цим до числа імперативних норм відносяться принципи повного і виняткового суверенітету держави над його національним повітряним простором, свободи польотів у міжнародному повітряному просторі і забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації .

Міжнародне повітряне право є досить молодою галуззю сучасного міжнародного права і ще не встигло обрости солідним складом джерел (документів). Разом із тим, серед його джерел, як основні, відзначаються:

- Конвенція про міжнародну цивільну авіацію (Чикаго, 1944 p.);

- Конвенція з уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 1929 р.) і Гаазький протокол (1955 р.) як додаток до неї;

- Монреальська угода 1966 р. як доповнення до Варшавської конвенції 1929 p.;

- Римська конвенція про відшкодування збитків, заподіяних іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні землі 1952 p.;

- Токійська конвенція про правопорушення і деякі інші акти на борту повітряного судна 1963 p.;

- Монреальські протоколи 1975 р. як удосконалення і деякі зміни Варшавської конвенції 1929 p.;

- Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 p.;

- Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, та ін.