17.Способи набуття зміни державної території. Державні кордони.

У теорії міжнародного права під правовими підставами зміни державної території розуміють встановлені міжнародним правом способи надбання чи втрати державою своєї території. Серед правових підстав зміни державної території доктрина міжнародного права виокремлює цесію, акрецію, принцип рівноправ’я і самовизначення народів, ад’юдикацію.

Цесія передбачає добровільну передачу частини державної території іншій державі. Існують 2 види цесії: відплатна і безвідплатна. Наприклад продаж Росією США Аляски в 1867р.

Акреція означає зміну державної території внаслідок дії природних катаклізмів або антропогенної діяльності людини.

Принцип рівноправ’я і самовизначення народів допускає сьогодні можливість для народів утворення самостійної держави або об’єднання з іншою державою, проте, реалізація такого принципу на практиці не є завжди можливою.

Ад’юдикація становить спосіб зміни державної території, що відбувається відповідно до рішення міжнародного арбітражу, Міжнародного суду чи міжн. конференції.

Територія однієї держави відокремлюється від території іншої держави за допомогою державних кордонів.

Державний кордон – це лінія, яка не тільки встановлює просторові межі державної території, але і межі дії державної влади. Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 року визначає державний кордон як лінію і вертикальну поверхню, що проходить по цій лінії, котрі визначають межі території України, — суші, вод, надр, повітряного простору.

18. Поняття, значення і види територій в міжнародному праві.

У міжнародному праві під територією розуміють природні простори земної кулі (сушу, надра, морське дно, водяні простори), повітряний простір в атмосфері Землі, космічний простір, небесні тіла, а також штучні об’єкти та споруди (космічні об’єкти, стаціонарні платформи та ін.).

Немає нічийних територій. Територія або знаходиться під державним суверенітетом, або її статус визначають численні міжнародні договори. Оскільки територія є основною складової держави, котра в свою чергу є основним суб’єктам міжнародного права, то міжнародне право найбільше торкається права держав щодо володіння, користування чи розпорядження нею. (Основні міжнародні принципи, закріплені в Статуті ООН: принцип територіальної недоторканості, принцип мирного вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних, принцип заборони застосування сили та погрози силою.)

Види територій:

1. державна територія — це територія, що належить певній державі, яка здійснює в її межах територіальне верховенство.

2. територія з міжнародним режимом — простір, що знаходиться за межами державної території, що не належать комусь одному, а знаходиться в загальному користуванні всіх держав у відповідності з міжнародним правом. Це — відкрите море, повітряний простір над ним, глибоководне морське дно за межами континентального шельфу, Антарктика і повітряний простір над нею, космічний простір, Місяць та інші небесні тіла

3. території зі змішаним режимом: виключна економічна зона і континентальний шельф. Ці райони не належать до території держав, проте кожна прибережна держава має суверенні права на розробку природних ресурсів континентального шельфу та виключної економічної морської зони, а також на охорону природного середовища цих районів.

19. Поняття суб’єкта міжнародного права: зміст міжн. правосуб’єктності. Класифікація суб’єктів міжнародного права.

Суб’єктом міжнародного права є учасник міжнародних відносин, який має права та обов’язки, передбачені міжнародним правом.

Класифікація суб’єктів міжнародного права:

1)за учасниками міжнародних відносин: індивіди, держави, державоподібні утворення, народи (нації), міжнародні організації.

2)за порядком утворення: первинні (держави), похідні (міжнародні організації).

Міжнародна правосуб’єктність — властивість суб’єкта міжнародних відносин, визнана і визначена нормами міжнародного права. Вона складається з трьох елементів: міжнародної правоздатності, міжнародної дієздатності та міжнародної деліктоздатності.

Особливості суб’єктів міжнародного права можна виявити, якщо виходити з норм міжнародного права, які встановлюють їх виникнення, юридичну природу, обсяг правосуб’єктності. У висновку Міжнародного суду ООН від 11.04.49 р. зафіксовано, „суб’єкти права тієї чи іншої правової системи не є обов’язково ідентичними, оскільки йдеться про їхню природу або обсяг їхніх прав”. І дійсно міжнародні правові відносини можуть складатися як з обмежено дієздатністю (наприклад, такою володіють фізичні особи, народи, нації тощо), спеціальною правоздатністю (такою володіють міжнародні організації), так і з деліктоздатністю з окремих правопорушень (наприклад, до кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів можуть бути притягнені не держави, а конкретні посадові особи), так і з правоздатністю, яка може не забезпечуватися деліктоздатністю тощо.

Єдиним універсальним суб’єктом міжнародного права є держава, тому, що практично не існує таких міжнародних відносин, учасником яких не могла бути держава.