28.Підзаконні нормативні акти,їх види.

Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.

В Україні, по суб'єкті прийняття (видання) серед підзаконних нормативно-правових актів розрізняють:

-постанови Верховної Ради України;

-акти Президента України (укази, розпорядження);

-акти органів виконавчої влади:

а) Уряду України( постанови, розпорядження);

б) центральних органів виконавчої влади ( наприклад, акти міністерств);

в)місцевих органів виконавчої влади ( наприклад, розпорядження глав місцевих державних адміністрацій);

-контрольно-наглядових органів (наприклад, акти Генерального прокурора України);

-акти органів місцевого самоврядування ( рішення );

По характеру компетенції органа, що видав підзаконний акт, а також сфері його дії, звичайно розрізняють акти:

-загальні ( видаються органами загальної компетенції , діють у межах країни ): наприклад, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (Уряду України);

-місцеві (видаються місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, діють у межах відповідної території ,наприклад, області, району);

-відомчі ( видаються органами спеціальної компетенції - відомствами, поширюються на структурні підрозділи, особи, що перебувають у системі адміністративного, службового, дисциплінарного підпорядкування даного відомства, тобто мають внутрішньовідомче значення ) : наприклад, акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

-локальні (корпоративні) - видаються органами керування корпорації (підприємства, установи, організації), мають внутрішньо корпоративну дію, тобто діють у межах даного підприємства, установи, організації; серед них є акти прийняті керівником, загальними зборами, виконавчими органом( наприклад, радою директорів) корпорації , акти матеріально-правові й процесуально-правові, прийняті самостійно (у рамках закону) або на основі типових нормативних документів ( у порядку їхнього розвитку, доповнення).

29.Психологічна школа права.

Психологічна школа права, один з напрямів буржуазної правової науки, що склалося на рубежі 20 ст одночасно з появою психологічних напрямів в соціології і ін. соціальних науках. З точки зору представників П. ш. п., причини, обумовлююче існування і дія права, кореняться не в соціально-економічних і класово-політичних умовах державно-організованого суспільства, а в психології особи або соціальною групи. Право розглядається ними як продукт різного роду психологічних установок, інстинктів (наприклад, владарювання і підпорядкування), емоцій. Один з родоначальників П. ш. п. — французький соціолог і правознавець Р. Тард, що вважав, що в основі всіх соціальних цінностей і норм, у тому числі і правових, лежить інстинкт наслідування. Найбільш глибоким і оригінальним представником П. ш. п. був російський юрист Л. І. Петражіцкий . В німецькій літературі під впливом фрейдизму і бергсоніанства склалася концепція «правового відчуття» (Рюмелін, Ріцлер, Ізай і ін.), згідно якої головними в праві є не норми, а судові рішення, в основі яких лежать інтуїція, підсвідомі переживання, глибинні психологічні установки судді. У 30-х рр. ця концепція, що безмежно розширює порушуючи принцип законності т.з. «вільний суддівський розсуд», була сприйнята в США реалістичною школою права . Після 2-ої світової війни 1939—45 в буржуазній літературі зберігали значення такі різновиди П. ш. і., як т.з. скандінавська школа права Хагерстрема-роса, концепції Р. Весту, П. А. Сорокина і Н. С. Тімашева, які, модернізуючи окремі положення Петражіцкого, основою права вважали психологію соціальної групи, а не окремого індивіда.