50.Демократія і автократія як два типи державності.

Демокра́тія— політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».

Автокра́тія — форма політичного режиму держави, де вища державна влада належить одному суб'єктові. Даний суб'єкт — глава держави — є джерелом і носієм суверенітету державної влади. Суверенний суб'єкт має вищу законодавчу, виконавчу і судову владу. Населення, у тому числі економічно панівний соціальний клас, прямої правової участі в утворенні державних органів не бере, або ця участь носить формальний характер й істотно не впливає на функціонування державних інститутів. Автократичні форми держави характеризуються також міцною централізованою владою, при яких місцеві органи є лише виконавцями волі вищих органів.

Автократія за способом заміщення глави держави можна класифікувати такий:

-спадкоємну автократію (абсолютна монархія);

-легальну автократію, що виникає в результаті виборів осіб (інституцій), яким надаються

необмежені повноваження;

-нелегальну автократію, що виникає внаслідок насильницького захоплення влади.

У залежності від обсягу функцій управління громадським життям (у тому числі її економічною сферою), прийнятих на себе державними органами, автократії поділяються на :

-тоталітарні — засновані на моральній підтримці більшості населення, припускають його формально-демонстраційну участь у формуванні органів державної влади й активне втручання держави в усі сфери громадського життя.

-авторитарні — прояв відносної самостійності держави і його апарату, незалежності останніх від певних соціальних сил.

Втручання авторитарної держави в суспільне життя обмежене, як правило, лише політичною сферою.

До автократій відносять деспотії Давнього сходу, імперії Риму, Візантії, абсолютні монархії.

51.Федерація територіальні і федерація національна:поняття,основні ознаки.

Федерація (пізньолат. foederatio — союз, об'єднання) — це складна держава, що являє собою союз ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність.

Федеративний устрій низки держав обумовлений багатонаціональним складом населення, яке проживає на їх території.

Згідно з принципом побудови:

— національні — федерації побудовані з урахуванням національного складу населення, тобто її суб'єкти відрізняються за складом населення і називаються за основною (титульною) нацією (Бельгія);

— територіальні — федерації побудовані за територіальною ознакою, де всі суб'єкти однонаціональні за національністю або багатонаціональні, але жодна з національностей не має абсолютної більшості, або представники однієї національності проживають на території різних суб'єктів федерації, а в основу об'єднання покладено принцип загальних економічних, політичних, культурних інтересів (Малайзія, Нігерія);

— національно-територіальні — федерації, що поєднують національні і територіальні ознаки. Наприклад, Канада є національно-територіальною, оскільки складається з десяти провінцій, з яких дев'ять заселені англомовним населенням, а одна (Квебек) — франкомовним.

Ознаки територіальної федерації:

1) державні утворення в її складі не є суверенні, вирішення питань зовнішньої і внутрішньої політики залежить від центральних органів влади;

2) юридичне розмежування повноважень між центральними і місцевими органами влади здійснюється на основі конституції;

3) суб'єкти не мають права представництва у міжнародних організаціях;

4) федеративна конституція не передбачає або забороняє односторонній вихід суб'єктів із союзу;

5) збройні сили підпорядковані союзним органам, головнокомандуючий — глава держави. Суб'єктам у мирний час забороняється утримувати професійні збройні сили.

Національна федерація характеризується багатонаціональним складом населення, що компактно проживає на території суб'єктів федерації, та має наступні ознаки:

1) суб'єктами є національні державні утворення, які мають рівний правовий статус;

2) будується на принципі добровільного об'єднання суб'єктів;

3) забезпечує суверенітет великих і малих націй, їх вільний розвиток;

4) суб'єкти мають власні органи державної влади: парламент, президента, судову систему, їх органи виконавчої влади самостійно здійснюють зовнішню політику;

5) вищі органи федерації формуються із представників суб'єктів і лише координують діяльність останніх;

6) право суб'єктів на вільний вихід із союзу.

52.Поняття правового статусу особи.

Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві.

Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї.

1. Усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов'язком держави.

2. Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі.

3. Межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи.

4. Обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві.

Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів:

- правосуб'єктність; - права; - свободи; - обов'язки; - відповідальність;

Види правових статусів особи:

-загальний; -спеціальний; -індивідуальний

Види правових статусів особи за суб'єктами:

• статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;

• статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);

• статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництввх) та ін.