5.Право і норми громадських організацій, норми звичаїв, традицій, ритуалів.

Корпоративні норми — правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулювання відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях.

До корпоративних норм належать:

- норми, Ідо містяться у документах некомерційних, недержавних корпорацій — громадських об'єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, що грунтуються на членстві);

- норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських товариств — повних, командитних, акціонерних товариств — відкритих, закритих тощо).

Норми-звичаї — правила зовнішньої поведінки, які розглядаються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.

Норми-звичаї — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Це основна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві.

Звичаєве право — система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).

Традиції — ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ритуалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування засобів дисциплінарної відповідальності.

103.Передумови правовідносин

Предумовами виникнення правовідносин є : 1)норма права – формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою; 2)правосуб*єктність – можливість бути учасником правовідносин, складається з правоздатності, дієздатності; 3)юридичний факт – підстава виникнення, зміни, припинення правовідносин.

102.Поняття правоправоздатності і дієздатності

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно нести відповідальність за свої дії. 3 види: повна (18р.), неповна (14-18р. - неповнолітні), часткова (до 14р. - малолітні).

101.Причини виникнення держави: теорія насильства

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга — частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського — одного племені іншим)

Теорія насильства — теорія, за якою держава виникає в результаті підкорення одного племені іншим (сильним — кволого). Для закабалення і створюється апарат примусу — держава. Це насилля і відповідна підпорядкованість володарям підлеглих є основою виникнення економічного панування. В результаті завоювання племена перетворюються на касти, стани, класи.

100.Підстави,умови настання та види юридичної відповідальності

Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення – сукупність об*єктивних і суб*єктивних ознак, які характеризують протиправну поведінку.

Умовами настання юридичної відповідальності є такі обставини:

1) факт здійснення протиправного діяння;

2) наявність суспільно – небезпечних наслідків правопорушення;

3) наяність причинно-наслідкового зв”язку між суспільно-небезпечним діянням (правопорушенням) та наслідками, що настали.

4) наявність вини у діях правопорушника.

Види:

1)Кримінальна відповідальність (юридична підстава –Кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси України) - настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в КК кодексі, тобто встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення, реалізується виключно в судовому порядку.

2) Цивільна відповідальність (юридична підстава – Цивільний та Цивільний процесуальний кодекси України) - настає з моменту правопорушення — невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правової проступку) або здоров'ю чи майну особи, її особливість полягає у добровільному виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових заходів

3) Адміністративна відповідальність (юридична підстава — КпАП) - накладається за адміністративні правопорушення органами державного управління (органами так званої адміністративної юрисдикції) до осіб, що не підпорядковані їм по службі

4) Дисциплінарна відповідальність (юридична підстава -КЗпП) — накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчо-дисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень.

5) Матеріальна відповідальність (юридична підстава — КЗпП) - настає за вчинене майнове правопорушення, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації робітниками та службовцями при виконанні ними своїх трудових обов'язків.

99.Співвідношення держави і особи:правове забезпечення поєднання інтересів, взаємної відповідальності

Відносини особи і держави будуються на встановленні такого балансу, при якому:

- особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібності, задовольняти права, свободи і законні інтереси;

- держава одержувала б визнання і підтримку своєї діяльності з боку особи, яка виконує свої обов'язки і несе відповідальність за їх невиконання.

Вся величезна кількість теорій і поглядів, що існували в історії політико-правової думки і стосуються співвідношення «держава — особа», можна звести до двох підходів:

1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-правовий підхід). Цей підхід випливає із розуміння особи як цілі, держави — як засобу для досягнення мети. Його зміст — права належать людині від природи. Вона має їх незалежно від держави. Ці права є невід'ємними. Завдання держави і суспільства полягає в тому, щоб додержуватися цих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їхньої реалізації. Конкретні зміст і обсяг прав змінюються і розширюються в міру розвитку суспільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними;

2) державний, статичний (юридико-позитивістський). Цей підхід випливає із розуміння держави як мети, а особи — як засобу для досягнення мети. Його зміст — свої права людина одержує від суспільства і держави, природа цих прав патерналістична; держава — джерело і гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі; право і закон не мають істотних відмінностей; права особи змінюються залежно від державної доцільності і можливості.

98.Конституція України як нормативно-правовий акт вищої бридичної сили

Конститу́ція Украї́ни — основний закон держави Україна. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України проголосила, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина і держава відповідає перед людиною за свою діяльність, роботу державних органів та посадових осіб. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція окреслила коло питань, які визначаються виключно законами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Ст. 21 Конституції встановила, що норми Конституції є нормами прямої дії, тобто людина має право звернутися в суд за захистом своїх прав і свобод, якщо вони порушені, безпосередньо на основі Конституції, не посилаючись на інші закони. Якщо використані всі національні правові засоби захисту прав і свобод, громадяни мають право звертатися до міжнародних інстанцій. Діюча Конституція України складається з преамбули, 15 розділів де міститься 161 стаття.

97.Поняття їєрархії норматично-правових актів

Вертикальна (ієрархічна) будова відбиває ієрархію, тобто підпорядкування нормативно-правових актів відповідно до їх юридичної сили, яка обумовлена тим, хто є суб'єктом правотворчості. У найбільш загальному вигляді ієрархічну систему нормативно-правових актів України можна представити наступним чином:

• Конституція України;

- закони України;

• укази та розпорядження Президента України;

- постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

• нормативні акти міністерств і відомств.

Особливу групу становлять міжнародні договори України.

61 систематизація нормативно-правових актів. Інкорпорація.

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

— усунення суперечностей між нормативними актами;

— підвищення якості та ефективності законодавства;

— забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами,

громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Кодифікація — спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Результати кодифікації:Правила,Конституція, Положення,Статут,Кодекс,Основи законодавства.

Види:загальна,галузева,міжгалузева,спеціальна.

Інкорпорація — спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тоМУ чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо. (офіційна,неофіційна,хронологічна,систематична).

Консолідація — спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.