40.Поняття природного і позитивного права.

Природне право (lex naturalis) — термін теорії права, що визначає право, задане самою природою, а, отже, універсальне, однакове для всіх, чинне повсюди й завжди. Природне право протилежне позитивному праву, накладеному в рамках правової системи конкретної держави.

Поняття природного права є теоретично доктриною, яка використовується для критики конкретного позитивного права, визначеного законодавцем.

Поняття природного правав використовували й розвивали Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо.

Позитивне право (від лат. posit - покласти) — термін теорії права, який означає право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи, тобто право, чинне в даному суспільстві. Позитивне право протиставляється теоретичній концепції природного права, як права, визначеного самою природою.

У філософії права існує напрям правового позитивізму, який визнає тільке конкретне позитивне право відповідної епохи та держави, без огляду на його справедливість.

41.Ефективність правового регулювання суспільних відносин.

Характер і «якість» регулятивного впливу права на суспільні відносини відображаються насамперед такими поняттями:

— цінність правового регулювання;

— економність правового регулювання;

— ефективність правового регулювання.

Цінність правового регулювання — це його реальна позитивна (корисна) значущість для існування і розвитку особи, соціальних спільнот, груп, об'єднань, для всього суспільства. За суб'єктним критерієм розрізняють відповідно особистісну, групову, загаль-носоціальну цінність правового регулювання (кожна з яких має специфічні показники й критерії).

Економність правового регулювання — це обсяг соціальних витрат (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських та ін.), потрібних для досягнення мети закону. Йдеться, отже, неначе про «собівартість» досягнення за допомогою закону потрібних результатів, змін.

Ефективність правового регулювання — це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Якщо таку мету і такі результати виразити в однакових показниках, які можуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обраховані, то ефективність правового регулювання можна буде визначити у кількісній формі за допомогою зазначеного співвідношення.

42.Закон.Основні правові ознаки закону.

Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Основні ознаки закону:

-закон являє собою різновид нормативно-правових актів (у їхній системі є закони й підзаконні

акти) і як усякий інший нормативний акт містить норми права (загальні правила поведінки),

адресовані відповідним суб'єктам права;

-закон приймається органом законодавчої влади (вищим представницьким органом державної

влади) - парламентом країни або всенародним голосуванням (референдумом);

-закон приймається органом законодавчої влади в особливому процедурному порядку (стадії

законотворчості), передбаченому Конституцією й регламентом парламенту (див. п.4 ст.82

Конституції України);

-закон у системі нормативно-правових актів (системі законодавства) має вищу юридичну чинність.

Згідно п.2 ст.8 Конституції України (Основного Закону України) - Конституція України має найвищу юридичну чинність. Вища юридична чинність закону вказує на його верховенство в системі правових актів, що також припускає, що підзаконні акти повинні відповідати законам (видаватися на основі й на виконання законів), у випадку невідповідності (або протиріччя) вони у встановленому порядку відміняються.

-закон регулює найбільш важливі (основні, найбільш значимі) суспільні відносини, які становлять предмет компетенції парламенту країни;

-закон у системі законодавства ставиться до числа найбільш стабільних нормативно-правових актів.

43.Поняття правотворчості.Суб’єкти правотворчості.

Правотворчість — це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.

Ознаки правотворчості:

1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами;

2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;

3) набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;

4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;

5) має конкретно-цільову і організаційну спрямованість.

Суб’єктами правотворчості є державні органи, уповноважені недержавні структури (профспілки, органи місцевого самоврядування та ін.)

44.Акти застосування правових норм:поняття,види.

Акт застосування права (правозастосовний акт, індивідуальний акт) - це правовий акт, що містить персоніфіковане (індивідуальне) владне приписання (веління), винесене уповноваженим на те суб'єктом у результаті рішення їм конкретної юридичної справи.

Основні ознаки:

- Являє собою різновид правових актів;

- Фіксує ухвалене рішення щодо справи;

- Має офіційне значення;

-Має державно-владний характер;

- Приймається у встановленому законом порядку;

- Має відповідним, установленим законом форму;

-Виноситься уповноваженим на те суб'єктом;

- Містить персоніфіковане, тобто адресоване конкретному (індивідуально-певному) особі (особам)

приписання;

-Спрямований на індивідуальне регулювання суспільних відносин (регулювання в

індивідуальному, а не нормативному порядку);

- Містить приписання (веління), що є індивідуальним правилом поведінки (правилом поведінки

індивідуального характеру);

-Виконує роль юридичного факту (установлює, змінює, скасовує, підтверджує відповідні права й

обов'язки суб'єктів права).

Види правозастосовних актів:

По предметі правового регулювання (по галузевій приналежності застосовуваних норм) - конституційно-правові, кримінально-правові, адміністративно-правові й ін.;

По суб'єктах прийняття - акти глави держави, органів правосуддя, органів прокуратури й ін.;

За юридичним значенням - основні (містять рішення по юридичній справі - наприклад, вирок, рішення суду), допоміжні (містять приписання, що підготовляють прийняття основних актів);

За формою зовнішнього прояву - акти-документи, акти-дії (словесні, конклюдентні);

По характері дії в часі - акти однократної дії (наприклад, накладення штрафу), що тривають акти (наприклад, призначення пенсії).

По характері приписань - зобов'язуючі, заборонні, уполномочивающие;

По функції в правовому регулюванні - охоронні, регулятивні.

45.Прогалини в праві.

Пробіл у праві - це повна або часткова відсутність норм, необхідність яких обумовлена розвитком суспільних відносин і потребами практичного вирішення справ.

Причини прогалин:

1) невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання (первісна прогалинність);

2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (подальша прогалинність);

3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і у використанні прийомів юридичної техніки.

Невірно вважати прогалинами такі випадки:

• кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норми, відносить вирішення справи за межі законодавства;

• свідоме віднесення питань на розсуд правозастосувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами.

У разі прогалин у цивільно-правових відносинах застосовується аналогія двох видів:

• аналогія закону;

• аналогія права.

Аналогія закону — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. Наприклад, відсутність в Україні спеціального законодавства, яке б регулювало правове забезпечення лізингу (комплекс майново-правових відносин, утворених у зв'язку з передачею майна в тимчасове користування), дозволяє заповнити її договором наймання, який є подібним до договору лізингу.

Аналогія права — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.

Аналогія права застосовується тоді, коли:

• немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;

• немає норми, яка передбачає подібний випадок.