II. За юридичною силою нормативних актів, що вміщають колізуючі норми (вертикальні колізії):

а) колізії норм національного законодавства та норм міжнародного права;

б) колізії норм національного законодавства. 1) між нормами конституції та конституційних законів;2) між нормами конституції та звичайних законів;3) між нормами конституційних та звичайних законів;4) між нормами кодифікаційних та некодифікаційних актів;5) між нормами законодавства федеративної держави та її суб'єктів;6) між нормами законодавства суб'єктів федерації;7) між нормами законів та підзаконних актів;8) між нормами загальних, відомчих, місцевих та локальних підзаконних актів;9) між нормами законів, підзаконних актів та актів місцевого самоврядування;10) між нормами актів місцевого характеру.

III. Колізії, що існують між нормами, які є рівними за юридичною силою (горизонтальні колізії). Вони виявляються між приписами, які:

а) містяться в одній статті нормативного акта;

б) містяться в різних статтях одного нормативного акта;

в) містяться в різних нормативно-правових актах.

VI. За суб'єктами правового регулювання поділяють:

а) колізії юридичного статусу осіб;

б) колізії компетенції юридичних органів;

в) колізії статусу громадських об'єднань;

г) колізії в нормах, що визначають повноваження посадових осіб.

Об'єктивними причинами існування колізій є суперечливість розвитку економічних відносин, недосконалість визначення статусу суб'єктів політичних відносин та невизначеність статусу держави як суб'єкта політичних та правових відносин.

14.Держава і громадські організації.

Громадською організацією є об'єднання громадян, створене з метою здійснення своїх прав і свобод, задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів, удосконалення законодавства, забезпечення урахування інтересів усіх суспільних груп органами державної влади та органами місцевого самоврядування через свою діяльність, а також впливу на вироблення і здійснення політики держави.Діяльність громадських організацій має неприбутковий характер.

1. Політична система суспільства — це сукупність взаємопов'язаних, громадських і інших організацій, покликаних розвивати організаційну самостійність і політичну активність особистостей у процесі реалізації ними політичної влади.

2. Взаємовідносини держави і громадських організацій свідчать, наскільки спільними є їх кінцеві цілі та завдання, єдині принципи побудови і функціонування.

3. Громадські організації не є «філіями» держави. Це — самостійні ланки політичної системи, що мають свої функції та соціальне призначення.

1)Держава забезпечує додержання прав, свобод і законних інтересів, сприяє законній діяльності

громадських організацій, що є легалізованими.

2)Держава гарантує свободу та незалежність діяльності громадських організацій.

3) Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.

15.Предмет і метод правового регулювання.

Правове регулювання — це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів.

ознаки правового регулювання:

- правове регулювання — різновид соціального регулювання;

- за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

- правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

- правове регулювання має цілеспрямований характер - спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

- правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

- правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Предмет правового регулювання — це суспільні відносини, на які звернено правове регулювання.

Методи правового регулювання — це способи, засоби і прийоми, за допомогою яких правове регулювання здійснюється. Виділяють два основних методи правового регулювання:

Перший метод — метод децентралізованого регулювання — автономний. Він побудований на координації цілей та інтересів сторін у суспільних відносинах та застосовується для регламентації рівних за становищем (рівноправних) суб’єктів, які задовольняють свої приватні інтереси. Децентралізований метод правового регулювання, як правило, застосовується у приватно-правових галузях (цивільне, сімейне, трудове право).

Другий метод — метод централізованого, або імперативного, наказового регулювання. Він базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин — вони не є рівними за статусом. За його допомогою регулюються відносини, в яких пріоритет надається загальносоціальному інтересу. В державно-організованому суспільстві загальносоціальні інтереси виражає держава, яка здійснює централізоване управління суспільними процесами та наділена владними повноваженнями. Тому централізований, імперативний метод використовується в публічно-правових галузях (конституційне, адміністративне, кримінальне право).

16.Причини виникнення держави:психологічна теорія.

За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Начебто людській психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л. Петражицький (1867—1931).

17.Зміст правовідносин.

Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Правовідносини мають складну будову і охоплюють:1) суб'єктів; 2) об'єкти; 3) зміст правовідносин.

Зміст правовідносин — це сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників даних правовідносин.

Суб'єктивне юридичне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридичними нормами для задоволення його інтересів і забезпечуються державою

Юридичні обов'язки - закріплена нормами права міра небхідної, найбільш розумної та доцільної, поведінки особи (суб'єкта), спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: здійснювати певні дії; утримуватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; вимагати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

19.Поняття законності.Боротьба з правопорушеннями.

Законність — це багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Принципи законності:

1)єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-

правових актів на всій території їхньої дії та щодо однойменних суб'єктів;

2)верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного

життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та

законам;

3)контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких

порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;

4)неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення

закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку

держави, відповідних органів.

Правопору́шення — протиправне, винне, суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність) деякого спроможного суб'єкта, яке спричиняє шкоду інтересам суспільства, держави або особи i тягне за собою юридичну відповідальність.

20.Тлумачення норм права:офіційне,аутентичне,доктринальне.

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Тлумачення норм складається з двох елементів:

з'ясування- розкриття значення юридичних норм «для себе»

роз'яснення- розкриття значення юридичних норм «для інших»

Розрізняють такі способи (методи) тлумачення:

1) філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення

2) системне тлумачення

3) історико-політичне тлумачення (в тому числі історико-поріяняльне)

4) Логічне тлумачення

5) Спеціально-юридичне тлумачення

1)Офіційне тлумачення- роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в

спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридичне

обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, правом

офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його

тлумачення є загальнообов'язковим, легальним (узаконеним).

Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників.

2)Автентичне тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норми (норм) права тим

органом, що її (їх) установив.

3)Делеговане (легальне) тлумачення - це офіційне роз'яснення втримування норми (норм) права

тим органом, що її (їх) не встановлював, але вповноважений законом давати такого роду

роз'яснення.

Неофіційне тлумачення:

4) повсякденне, тобто роз'яснення втримування норм права неюристами;

5) професійне, тобто роз'яснення втримування норм права юристами-практиками (прокурорами, суддями, адвокатами й т.д.);

6) доктринальне тлумачення— різновид неофіційного тлумачення, що є роз'ясненням змісту правових приписів. Здійснюється юристами: прокур. працівниками, суддями, адвокатами, ін. працівниками юрид. установ та організацій на прийомах гр-н; науковцями, викладачами безпосередньо в результаті теор. аналізу права.

21.типологія держав за теорією цивілізацієї А.Тойнбі.

А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:

• первинні;

• вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави — давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних — держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.

Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).

Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринкововласницького устрою, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвили цю спрямованість європейських держав.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.

Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:

1) сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням,

спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;

2) політика держави — не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу

світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;

3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.

22.Правосвідомість:поняття,структура,роль у суспільному житті.

Правосвідомість — форма суспільної свідомості, що містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням.

Структура:

-Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи,

суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до

права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі

зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно,

спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована

логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової

дійсності.

-Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають

теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність

правових явищ.

-Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення

правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її

напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов.

Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість — елемент правової системи, поєднаний з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо. Основні функції правосвідомості:

-когнітивна (пізнавальна, інформаційна) — припускає знання права, поінформованість про

нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до

нього.

-правостворююча (ціннісна, емоційна) — припускає ціннісне ставлення до законодавства,

співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця

функція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження

правосвідомості суспільства і законодавчих органів держави;

-регулююча (настановча) — припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві

системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої

правом — відповідно до правових дозволень і заборон.