5. Текст як семантико-структурна єдність. Відповідність структури тексту темі, відображеній інформації, умовам спілкування, завданням та обраному стилю викладу.

Лінгвістика тексту активно розвивається в декількох напрямках відповідно з основними науковими парадигмами сучасного мовознавства. У різний час дослідженням тексту займалися такі вчені як: М.М. Бахтін, А. Вежбицкая, Х. Ізенберг, В.І. Карасик та ін Виділяються структурний, комунікативний і лінгвокультурологічний підходи до вивчення тексту, його характеристик і категорій. Лінгвісти підійшли до осмислення тексту з кількох сторін.

З позицій стилістики знадобилося узагальнити великий теоретичний матеріал, що стосується, перш за все, функціональних стилів та інтерпретації тексту. Основні положення, до яких можна звести теоретичну базу стилістики тексту, складаються, на думку В.І. Карасика, в наступному:

1) текст є результат, а не процес мовлення і зазвичай зафіксовано у письмовій формі,

2) текст - це інтенціональних твір автора, звернене до адресата,

3) існують різні типи і жанри текстів,

4) існують фундаментальні характеристики, властиві всім текстам, - текстові категорії. Виникнення лінгвістики тексту стало наслідком дослідження текстових категорій.

Протягом 90-х рр.. співвідношення понять текст і дискурс у російському мовознавстві було більш ніж дискусійне. Одні вчені відкидали перше, інші друге, треті використовували їх як синоніми, четверті розмежовували, проте взаємовиключним чином. Так, наприклад, А.А. Ворожбітова визначає дискурс як окремий випадок тексту, а текст як одиницю дискурсу .

Як підкреслюють І.А. Щірова і З.Я. Тураєва, текст є одним з ключових понять ХХ століття. У розгалуженій етимології слова "текст" вони виділяють три основних значення:

те, що створено, зроблено людиною (лат. textum - тканина, одяг, зв'язок, з'єднання, будова, склад, стиль);

зв'язність елементів усередині зробленого (лат. textus - сплетіння, структура, зв'язний виклад);

майстерність цього зробленого (лат. tex о - ткати, сплітати, складати, переплітати, поєднувати).

О.Г. Почепцов розуміє під текстом "мовне будова надпредложенческого рівня". На його думку, "текстом мінімального обсягу є текст, що складається з двох пропозицій".

Сьогодні поняття "текст" має як вузьке, так і широке значення. Як зазначає Н.В. Петрова, при вузькому або традиційному розумінні під текстом розуміється будь-яке мовне висловлювання незалежно від обсягу, але неодмінно має ознакою завершеного смислового єдності та комунікативної значимістю. Широке розуміння терміна "текст" утвердилось, на думку автора, порівняно недавно. Воно пов'язане із загальною тенденцією трактування культури як складного семіотичного освіти.

У працях О.І. Москальської текст постає як варіативний мовної продукт, який піддається тим не менш системного опису.

Перший етап систематизації текстів дослідник бачить у розмежуванні мікро - і глобальних, або цільних текстів. Перші характеризуються нею як тематико-комунікативні та семантико-граматичні єдності. Другі реалізують у розумінні дослідника інші принципи цілісності, такі як модально-темпоральна і референційна структура, просторово-часова вісь, поєднання видів мовлення. Принциповість цього розмежування, на думку О.А. Костровий, полягає в тому, що в сучасній лінгвістиці обидва види тексту досліджуються різними напрямками: мікротекст у різних його формах (зокрема як "текстотіп") становить предмет вивчення стилістики та граматики; теорія цілісного тексту "переросла" в теорію дискурсу.

С.В. Піскунова розглядає текст як рівноправну і вищу одиницю мовної системи, як елемент системи текстів, через яку в мовлення реалізується комунікативна сутність мови. Текст, за її словами, представляє собою унікальне поєднання статики мови і динаміки мови, точку їх перетину. На думку ж Ж.Е. Фомічова, текст - це одночасно і результат мовленнєвої діяльності, і його продукт, і сам процес створення цього тексту, внаслідок чого він за своєю природою процессуаль і динамічний .

Однією з актуальних проблем є, на думку багатьох дослідників, спроба єдиного визначення "текст", так як цей термін відображає, на думку С.В. Піскунової, різні аспекти філології, філософії, психології, культурології, інформатики і т.п. Довгий час текстом вважали тільки письмове літературний твір, документ або відрізок з них, що викликало пізніше дискусію, оскільки деякі різновиди тексту представлені в усній формі (фольклор, поліфонічна мова на стадіонах, мітингах, у громадському транспорті, спонтанна мова на радіо і телебаченні і т . д.), багато хто припускає обов'язкове поєднання усній та письмовій форм (лекції, професійні бесіди, доповіді тощо). Як вважає С.В. Піскунова, ведучим і визначальним властивістю тексту є його комунікативна сутність і можливість об'єднати для участі в даному процесі всі одиниці мови. Лінгвістика все більш наближається до визнання тексту своїм головним об'єктом, де засоби мови всіх рівнів існують тільки як елементи, частини цілого - тексту.

У "Короткому словнику термінів лінгвістики тексту" Т.М. Миколаєва наводить різні значення цього поняття, основними з яких можна вважати наступні: "1) текст як зв'язкова послідовність, закінчена і правильно оформлена;

2) деяка загальна модель для групи текстів;

3) послідовність висловлювань, що належать одному учаснику комунікації;

4) письмове за формою мовленнєвий твір.

Характеризуючи текст в останньому з наведених вище значень, тобто як ціле мовленнєвий твір або макротекст, більшість дослідників вказують на такі його ознаки:

лінійність, яка знаходить своє вираження в композиційному плані тексту, послідовності розташування його конституентов;

цілісність (цілісність), часто розуміється як єдиний "сумарний" сенс чи глобальне семантична єдність зв'язного тексту, який "є результатом застосування до лінійної смисловій структурі тексту серії відображень," згортають "цю смислову структуру в макроструктуру, яка служить коротким виразом змісту тексту";

зв'язність (когезія, когерентність);

завершеність щодо вихідного авторського задуму, що досягається "самим поступальним рухом теми, її розгортанням";

членімость (дискретність), що реалізується в розбитті тексту на дискретні одиниці (наприклад, частини, глави, главки, відбиття, абзаци, СФЕ);

впорядкованість (системність, структурність, ієрархічність), в ідеалі означає пряме і взаємно-однозначна відповідність внутрішньої, смислової структури тексту його зовнішньої, поверхневій структурі.

При визначенні структури тексту одним з основних ознак, за свідченням С.В. Піскунової, вважалося наявність декількох речень у складі даного цілого (Н. Ю. Шведова, Г. Ейгер, В. Юхт), послідовність пов'язаних між собою пропозицій (А. І. Новиков), з допустимостью пропусків, "смислових свердловин" (Н. І. Жинкін), а потім як ланцюг зв'язків, безліч висловлювань (З. Шмідт), складне утворення, що включає мовні, логічні, мовні, розумові, стилістичні, експресивні і інші компоненти (А. І. Новиков), в тому числі обумовлені навичками , умовами, індивідуальністю мовного спілкування, що підготувало подання про комунікативної значущості тексту як нового знакового побудови, обумовленого лексичної і граматичної зв'язком, створенням спрямованої інформації [Піскунова 2002: 14]. І.Ю. Мостовська відзначає, що вихідною точкою інтерпретації як когнітивного процесу встановлення сенсу тексту є не ізольований текст, а багатовимірний простір текстів (текстове простір), що знаходяться у відносинах взаємозалежності, починаючи від тяжіння до тотожності і закінчуючи абсолютним расподобленія / протиставлення.

За визначенням, яке С.В. Піскунової, "текст - це комунікативно-значуща одиниця, що володіє багатоаспектним динамічним змістом різних інформаційних різновидів у межах творчості, мовної ситуації та відповідною формою його вираження, зумовленої взаємодією складових компонентів в єдиній текстової функції, кожен з яких актуалізується в залежності від участі у структурі та семантиці твору ".

Як вважає М.М. Лейкина, поява лінгвістики тексту було закономірним з точки зору процесів історичного розвитку науки про мову. Серед передумов лінгвістики тексту та необхідних умов у період її виникнення дослідник називає такі:

усвідомлення неможливості задовільного пояснення "сверхфразовом проблематики" в межах традиційної "граматики пропозиції";

розвиток так званого комунікативного синтаксису або актуального членування речення, в рамках якого всі більш явно виявлялася тенденція розглядати пропозицію як мовної вчинок, комунікативний акт;

негативна реакція на антіменталізм дескріптівістов і розвиток семантичної орієнтації лінгвістичної теорії (породжує семантика, семантичний синтаксис, теорія номінації і т.д.);

відродження інтересу до співпраці між мовознавством і психологією, що виразилося, перш за все, в оформленні психолінгвістики або теорії мовленнєвої діяльності, що орієнтуються на екстралінгвістичні фактори вживання мовних одиниць, що раніше з "системного" аналізу звичайно виключалося.

Для лінгвістики тексту суттєвим є питання про текст як процесі, тут виникає необхідність врахування обставин спілкування і характеристик комунікантів, тобто потрібен перехід до комунікативної моделі представлення тексту. Такий перехід здійснюється в наступних напрямках:

освоюються результати досліджень, так чи інакше пов'язаних з цілим текстом, в прагма-, психо-і соціолінгвістики, риториці, літературознавстві, когнітології;

концептуально і термінологічно протиставляються текст, занурений у ситуацію реального спілкування, тобто дискурс, і текст поза таких ситуацій;

на перший план виходять питання, пов'язані з породженням і розумінням тексту, з діалогічної природою спілкування;

досліджуються не ідеальні, правильно побудовані тексти, а текстові стратегії в їх різноманітних реалізаціях.

У рамках лінгвістики тексту О.І. Москальської виділяються два основні розділи:

1) граматика тексту як вчення про надфразовою єдностях (мікротексту) і 2) загальна теорія тексту як вчення про текст в самому широкому сенсі слова - цілому мовному творі (макротекст). Обидва ці напрями об'єднані в єдину наукову дисципліну самим текст.

Підходи до аналізу тексту

Комплексна природа тексту як багаторівневого мовленнєвого твору визначає багатоаспектність його вивчення, опису та моделювання. Тому поряд з традиційним розподілом лінгвістики тексту на граматику тексту і теорію тексту можна говорити, на думку дослідника, про співіснування кількох підходів до аналізу тексту, що сформувалися у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці протягом останніх чотирьох десятиліть. Серед них М.М. Лейкина виділяє наступні:

структурно-граматичний підхід, транспонуючу категорії і методи "граматики пропозиції" на рівень мікротексту;

семіотичний підхід, що виявляє знакову природу і семіотичну складність тексту;

стилістичний підхід, що ставить своєю основною метою інвентаризацію та систематизацію виразних засобів і прийомів, що підсилюють виразність тексту і забезпечують його зв'язність;

семантичний підхід, при якому дослідник не обмежується розглядом особливостей поверхневої структури тексту, а намагається визначити закономірності "глибинних" змістовних відносин у тексті;

логічний підхід, який розглядає одиниці і відносини змістової структури тексту як "певні логічні форми думки, що мають обсяг і зміст": поняття, судження, умовиводи та ін;

психолінгвістичний підхід, який досліджує процеси і механізми породження і сприйняття мовних творів у мовній свідомості "людини мовця";

функціонально-прагматичний підхід, в рамках якого текст розглядається як "структурно-організована сукупність мовленнєвих актів", а мовні структури цікавлять дослідника в першу чергу як інструмент реалізації конкретних намірів мовця; основна увага зосереджена на комунікативних параметрах і прагматичних функціях тексту;

когнітивний підхід, що відбиває погляд на текст як на продукт речемислітельной діяльності, що породжує знання і оперує ними, як на засіб спрямованої передачі знань, як на "безпосередню дійсність знань і самого процесу пізнання".

Класифікація текстів

З моменту зародження лінгвістики тексту виникла ідея про необхідність побудови систематичної загальної класифікації чи типології мовних творів. Проте різні дослідники пропонували різні підстави (критерії) для класифікації (типологізації) текстів - з урахуванням обраного напрямку дослідження.

Так, на підставі семіотичних принципів виявляють типи текстів, співвідносячи різні види знаків з чотирма способами їх вживання: номінатора (описують предметну ситуацію), десігнатори (зміст викладено на рівні узагальнень), прескріптори (носять розпорядчий характер), аппрейзори (тексти оцінює типу).

З точки зору композиційно-структурних особливостей, Х. Ізенберг виділяє наступні типи текстів:

1) тексти, зміст яких будується за більш-менш жорстким, але завжди облігаторними інформаційним моделям, які склалися в даній комунікативній сфері;

2) тексти, зміст яких будується за узуальним інформаційним моделям;

3) тексти нерегламентовані.

Комунікативно-орієнтовані типології виробляються на підставі переважаючих комунікативних інтенцій мовця (наприклад, інформують, що активізують і роз'яснюють тексти у В. Шмідта) або іллокутівних функцій (оголошувати, описувати, інструктувати, робити комплімент і т.п.). Зокрема на підставі таксономії Дж. Серля, що включає 5 класів мовних (іллокутівних) актів, часто виділяють наступні типи текстів:

1. Репрезентативні тексти, основна комунікативна целеустановка яких полягає в тому, щоб повідомити адресату про деяке стан справ у дійсності (наукова стаття, репортаж, звіт про подію);

2. Директивні тексти (спонукання адресата до вчинення / нездійснення певної дії (закон, указ, інструкція, кулінарний рецепт));

3. Коміссівние тексти (метою яких є покладення на адресанта зобов'язання вчинити певну дію (клятва, обіцянка, контракт));

4. Експресивні тексти (передають психологічний стан адресата, викликане станом справ у дійсності (подяку, привітання, співчуття));

5. Декларативні тексти (встановлюють деякий стан справ або вносять до нього зміни (декларація, свідоцтво про шлюб, доручення на володіння майном));

6. Комбіновані (гібридні) тексти - тексти, що реалізують більше однієї комунікативної целеустановка (заповіт поєднує декларативну і коміссівную целеустановка).

УКРАЇНСЬКА МОВА «СПЕЦІАЛІТЕТ»