- •Методика зарубіжної літератури «магістратура»
- •4. Репродуктивний метод та прийоми його реалізацій. Методичні вимоги до слова вчителя на уроці зл.
- •5. Шлях аналізу твору «слідом за автором», його різновиди. Методика порівняльного аналізу епізодів, її використання на уроках зарубіжної літератури.
- •10.Специфіка вивчення драматичних творів на уроках зарубіжної літератури у школі, методи та прийоми їх аналізу.
- •Методика зарубіжної літератури «спеціалітет»
- •1.Мета та завдання вивчення предмета «Зарубіжна література» в школі.
- •2. Види переказів, значення кожного з них.
- •3. Метод творчого читання, функції та прийоми.
- •5. Репродуктивний метод та прийоми його реалізації. Методичні вимоги до слова вчителя на уроці зарубіжної літератури.
- •Зарубіжна література «спеціалітет»
- •1.Античний героїчний епос (Гомер, Вергілій): історична та міфологічна основа, образи богів та героїв, риси епічного стилю (твір за вибором студента).
- •2.Поема Данте «Божественна комедія»: жанр, сюжет і композиція, система образів. Символіка та алегорія у творі.
- •3. Трагедія в. Шекспіра «Гамлет»: сюжетні першоджерела, конфлікт, система образів. Образ Гамлета як вічний образ.
- •4. «Фауст» й.-в. Гете. Жанрово-стильова своєрідність, образи, особливості поетики.
- •5. Романтичне двосвіття, гротескне, фантастичне і реальне в повісті-казці е.Т.А. Гофмана «Крихітка Цахес». Протиставлення героя-ентузіаста філістерському світу.
- •6. Роман у віршах о. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Тема «зайвої людини» в художній інтерпретації о.Пушкіна. Образ автора у творі.
- •7.Жанрова своєрідність реалістичного роману хіх століття (соціально-психологічний роман ф. Стендаля «Червоне та чорне» та поліфонічний роман ф.Достоєвського «Злочин і кара»).
- •8.«Нова європейська драма». Ідейно-естетичний аналіз п’єси і.Ібсена «Ляльковий дім» або б.Шоу «Пігмаліон» (за вибором студента).
- •9.Загальна характеристика постмодернізму. Риси постмодернізму в романі п. Зюскінда «Парфуми».
- •10.Проблема поколінь, тема майбутнього у романі д.Коупленда «Покоління Ікс».
- •Зарубіжна література «магістратура»
- •1.Постмодерні стильові тенденції роману Дж.Фаулза «Коханка французького лейтенанта ".
- •2. Жанрова своєрідність роману Дж. Барнса "Історія світу у 10 ½ розділах»
- •3. Проблема поколінь у романі д.Коупленда «Покоління Ікс».
- •4. Роман у. Еко «Ім’я Троянди». Риси постмодерністського роману (світ як текст; «перелицювання» сюжетів та образів; інтелектуальна гра з читачем та ін.).
- •5.Роман «Безсмертя» м.Кундери як синтез метапрози та інтелектуального роману.
- •Українська література «спеціаліст»
- •3. Поетичні здобутки постшістдесятників (а.Кичинського, в.Герасимюка, і.Римарука та ін.)
- •4. Творча індивідуальність г.Пагутяк («Запсики Білого Пташка», «Потрапити в сад» та ін.).
- •5. Творча манера Марії Матіос («Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки, «Москалиця» та ін..)
- •6. Жанровий діапазон і поетика творчості Емми Андієвської.
- •7. Класичний психоаналіз з.Фройда та аналітична психологія к.-г.Юнга.
- •8. Неоміфологізм у літературі та літературознавстві. (Дж.Фрейзер, Дж.Кемпбел, Нортроп Фрай та ін..). Теоретичні витоки архетипної критики.
- •9.Розвиток українського літературознавства в останні десятиліття хіх ст.. (м.Драгоманов, о.Потебня, д.Овсянников-Куликовський, і.Франко).
- •10. Психолінгвістична теорія о.Потебні.
- •Українська література «магістратура»
- •1. Постмодернізм як мистецько-культурний феномен к.Хх – п.Ххі ст.. Причини виникнення постмодернізму. Постмодерна українська література: теми, ідеї, поетика.
- •2. Художньо-естетичні пошуки українських поетів-посмодерністів (в.Неборак, ю.Андрухович, о.Ірванец. Та ін.)
- •4. Особливості композиції та мовна специфіка прози о.Ірванця («Рівне/Ровно», «Очамимря», «Львівська брама» тошо).
- •Українська мова «магістратура»
- •1. Значення як понятійно-номінативна категорія. Типи мовних значень. Лексичні і граматичні значення.
- •2. Мовна система і мовна структура, як об’єкт науки про мову. Найсуттєвіші ознаки мовної системи. Подвійне членування мови.
- •3. Мовознавство к. Хх та п. Ххі с. Сучасні тенденції розвитку традиційних та нових напрямів лінгвістичної науки.
- •5. Текст як семантико-структурна єдність. Відповідність структури тексту темі, відображеній інформації, умовам спілкування, завданням та обраному стилю викладу.
- •1. Загальні поняття української діалектології. Генетична класифікація українських явищ.
- •2. Вокалізм. Загальна характеристика українського діалектного вокалізму. Відмінності у системах голосних фонем у діалектах української мови.
- •3. Стиль. Питання про стилі мови і стилі мовлення. Принципи класифікації та внутрішньої жанрової диференціації стилів. Типологія стилів.
- •4. Художній стиль як різновид мови. Підстилі художнього стилю. Жанри художнього стилю. Колорити художнього стилю.
- •5. Стилістичне навантаження слова і стилістично-функціональна диференціація лексичного складу української мови. Стилістично нейтральна і стилістично забарвлена лексика.
- •4.Функції документа
- •1.Процес документування
- •2.1.Класифікація за фізичною (матеріальною) складовою документа
- •2.2.Класифікація документів по регулярності виходу у світ
- •3.Типологічна класифікація документів
- •1.Вимоги до організації кадрового діловодства
- •2.1.Завдання обліку кадрів
3. Мовознавство к. Хх та п. Ххі с. Сучасні тенденції розвитку традиційних та нових напрямів лінгвістичної науки.
Історія кожної науки має перехідні періоди. У мовознавстві такий період настав у кінці XIX — на початку XX ст. Попередником структурної лінгвістики був напрям, відомий під назвою "молодограматизм". Цей період характеризується зростанням об'єктів вивчення, багатоаспектністю в підході до фактів, індивідуально психологічним їх тлумаченням, домінуванням історичних спостережень і відсутністю єдиних теоретичних поглядів на мову.
Але поступово зростало усвідомлення слабких сторін цього наукового напряму. Російські лінгвісти П.Ф. Фортунатов та І.О. Бодуен де Куртене подолали негативне ставлення молодограматиків до широких теоретичних узагальнень й обґрунтували деякі положення структурної лінгвістики. П.Ф. Фортунатов створив цілісну концепцію мови, яка викладена в його основній праці "Порівняльне мовознавство" (1902). Він дає визначення основних елементів мови (фонема, морфема, слово, речення, словосполучення). Формує визначення мови як системи в цілому. П.Ф. Фортунатов істотно вплинув на формування лінгвістичних поглядів своїх учнів (А.М. Пєпіковсько-го, О.О. Шахматова, Д.М. Ушакова).
У пошуках нових способів загальної теорії мови особливу роль відіграли праці О.О. Потебні (1835—1891). Він виходив з визнання об'єктивних законів мови та прагнув пояснити мовні явища на основі виявлення внутрішніх закономірностей. Фундамент для виникнення структурної лінгвістики безпосередньо підготували видатні мовознавці І.О. Бодуен де Куртене (1845—1929) та Ф. де Соссюр (1857—1913). Головним поняттям у їх лінгвістичній концепції була система та структура мови.
Лінгвістичний структуралізм з самого початку свого існування не був одностайним у розв'язанні низки теоретичних питань, розгалужувався у зв'язку з цим на окремі школи, творчі групи.
Виникнення основних напрямів у структурній лінгвістиці зумовлене тим, що в різних лінгвістичних гуртках акцентувалися різні сторони вчення Ф. де Соссюра і по-різному робилися уточнення його концепції. На передньому плані в мовознавстві аж до XX ст. було вивчення окремих мовних явищ, і воно здавалося несистемним. Завжди, на всіх етапах свого розвитку мовознавство мало переважно системний характер, та лише в XX ст. питання про структуру мовної системи стає центральним серед дослідницьких проблем. Структурний аналіз поглиблюється шляхом розчленування системи — виявляє приховані елементи структурної організації системи.
Структурна лінгвістика — лінгвістика, яка розглядає мову як структуру і кладе це поняття в основу своїх теорій. Поняття структурної лінгвістики, як писав Л. Єльмслєв у 1939 р., стосується більше програми досліджень, а не їх результатів. Опис структури мови — це побудова внутрішніх залежностей у мові. Безумовно, першим із мовознавців, хто у своїх дослідженнях прагнув розглядати мову як чисті відношення між знаками у системі мови, був Ф. де Соссюр.
Утвердження термінів "структура", "структурна лінгвістика" — це нов:ій етап науки про мову. Серед різноманітних течій мовознавства XX ст. вони посідають найголовніше місце.
Структура — це загальнонаукове поняття, яке застосовується н різних галузях знань. Категорія структури включає закономірні знаки, мамині в об'єкті.
Поняття структури тісно пов'язане з поняттям системи. Система — сукупність взаємозв'язків між елементами системи, їх упорядкування, а структура — певна система, яка оперує закономірними зв'язками. Таким чином, система і структура взаємопов'язані, але в методологічному аспекті ці категорії дають змогу вільно оперувати кожною з них окремо.
На сучасному етапі розвитку науки про мову чітко виділяються чотири різновиди лінгвістичного структуралізму: копенгагенська школа (глосематика), дескриптивна (дистрибутивна) школа американського структуралізму, празька (функціональна) і лондонська структуральна школи. Вони, хоч і мають суттєві відмінності, характеризуються і спільними рисами, а саме:
1) усі структуральні школи виступають проти молодогра-матизму;
2) мовознавці всіх структуральних шкіл визнавали об'єктом лінгвістики структуру різних рівнів мови;
3) представники всіх напрямів структуралізму вважали, що основним завданням лінгвістики є синхронне вивчення мов;
4) для всіх шкіл властива формалізація лінгвістичного аналізу;
5) майже всі, за винятком празької школи, розглядають структуру як елемент іманентної системи, тобто такої системи, що існує сама в собі і для себе.
Тривалий час лінгвістичний структуралізм у світовому мовознавстві, а особливо в радянському не сприймався в цілому, крім того, в останньому критика велася диференційовано за напрямами. Найближчими до нього за науковими поглядами і принципами вважалися празькі функціоналісти. Всю американську дескриптивну лінгвістику зводили до її операціональ-ної дослідницької методики, а найбільше діставалося ідеологам абстрактної глосематики за їх відрив від конкретного характеру мови. Безумовно, лінгвістичний структуралізм як реакція на попередню асистемність у мові вирізнявся і формалізмом, і нехтуванням конкретного характеру мови і т. іп. Різні напрями лінгвістичного структуралізму характеризуються фактично різним співвідношенням аспектів вивчення мови.
Названі види уже в структурній лінгвістиці як специфічному аспекті дослідження мови (в одному з багатьох у сучасному світовому мовознавстві) долаються у процесі осмислення теорії лінгвістики і практичного дослідження мови.
Глосематика— напрям структуралізму в мовознавстві, що сформувався у ЗО— 50-х рр. XX ст. Л. Єльмслевим, Х.Й. Ульдалем у Данії в Копенгагені.
Апологети цього напряму виходять з того, що теорія і практика дослідження не визнаються взаємопов'язаними, оскільки, на їх думку, експериментальні дані не підсилюють теорію. Теорія у глосематиків є системою обчислень, а елементи числень не відображають конкретних властивостей обчислюваних об'єктів. Свою теорію Л. Єльмслев і Х.Й. Ульдаль вважали загальною дедуктивною теорією мови стосовно всіх конкретних мов, надавщи їй ознак формалізованих і математичних концепцій. Для обґрунтування запровадження системи обчислень з метою визначення суспільних функцій мови було сформульовано методологічну базу стосовно природи й суспільної сутності мови. І все ж за основу взято вчення Ф. де Соссюра: розрізнення мови як системи знаків, розрізнення у знака позначу-вального і Позначуваного, представлення мови як форми у вигляді розрізнень, надання мові самодостатності. Названі положення була, зрозуміло, модифіковані. У мові розрізняється план змісту і план вираження, а через їх термінологічну невизначеність вони взаємозамінюються. У плані змісту та вираження визначаються форма як визначальна одиниця і субстанція, зумовлена формою.
Незалеясно від субстанції форма конкретизується в успадкованому від Соссюра подані мови як системи чистих відношень, що називаються функціями. Зумовлені функціями-відношеннями: форми елемента мови називаються глосемати-ками функгпивами. Це найістотніший момент у розумінні сутності напряму. Аналіз розпочинається з тексту і здійснюється дедуктивно у напрямі від класу до сегмента і від сегмента до сегмента аяс до виявлення далі нечленованих елеменпгів-фігур у вигляді кенем-фонем у плані змісту та елементарних одиниць змісту плерем. Не вважається при цьому на якісні ознак елементів різних рівнів. Основне в аналізі — виявлення і реєстрація залежностпей-зв'язків між елементами тексту, що визначають природу мови, яка зводиться до іманентної системи положень назв зв'язків із конкретним характером мови.
Безумовно, представлення теорії у вигляді системи обчислень на сьогодні вже не сприймається як ідеалізована спроба математизувати і формалізувати мовознавство як одну з гуманітарних галузей, оскільки воно постає як одна з форм пізнання мови. Безперечно, теорія глосематики не інтерпрета-тивна, а тим більше далека від філософсько-пізнавального спрямування. Але сьогодні погоджуємося, що істинність, адекватність міри співвідношення теорії об'єкта — мови можуть бути замінені взятими у єдності категоріями несуперечності, достатності та максимальної простоти опису об'єкта. Якщо ще донедавна це не сприймалося не лише пуристами-ідеологами — радянськими мовознавцями, а й зарубіжними колегами, то сьогодні відійшло в небуття.
Добре, що й радянські в минулому, а тепер російські вчені уже в 70—80-ті рр. бачили в глосематиці деякі позитивні риси, зокрема поєднання дедуктивної теорії з формальною логікою, що збагатило мовознавство точними прийомами і процедурами, а також утвердження в теорії мовознавства понять схеми (структури), комутації, різних типів функцій.
4. Бакатоаспектність вивчення тексту. Визначення тексту як динамічної комунікативної одиниці вищого рівня, за допомогою якого відбувається спілкування. +