4. Репродуктивний метод та прийоми його реалізацій. Методичні вимоги до слова вчителя на уроці зл.

Сутність його в отриманні знань у готовому вигляді в слові, лекції вчителя, підручнику, посібнику, науково-популярних книгах, статтях. Це не догматичний метод. Елемент творчості тут значний: все залежить від якості подачі. Думка учня теж розвивається при застосуванні репродуктивного методу: - вчитель читає проблемну лекцію, а учень слідкує за логікою викладу, складає тезисний план; - вчитель дає різні точки зору на проблеми і пропонує шляхи до вирішення. Використовуючи цей метод, вчитель може не тільки давати ті чи інші знання, але й конкретно показати, як можна оволодіти певними вміннями. Наприклад, провести аналіз невеликого твору, при тому звернути увагу на метод аналізу, прийоми, а потім доручити виконати аналогічну роботу самостійно на іншому матеріалі. Значення репродуктивного методу – не тільки в повідомленні нових знань, але і в розкритті перспектив розвитку мистецтва і науки.

Прийоми: - розповідь вчителя про життя і творчість письменника;- лекція;- оглядова лекція (із складанням плана-конспекта);- завдання за підручником, навчальним посібником Види діяльності- запис планів, конспектування лекцій;- складання тез прочитаних статей;- підготовка усних відповідей за матеріалами лекції;- складання хронометричних таблиць.

Цей метод забезпечує свідомість і міцність знань.

5. Шлях аналізу твору «слідом за автором», його різновиди. Методика порівняльного аналізу епізодів, її використання на уроках зарубіжної літератури.

Вчити учнів аналізувати художній твір – означає виокремлювати його складові, досліджувати їх, робити аргументовані висновки; синтезивати окремі частини, щоб побачити твір у цілому: відчути його естетичну цінність, усвідомити зміст, дати самостійну, критичну, обгрунтовану оцінку.

В сучасній методиці існує декілька класифікацій видів аналізу літературного твору. Ми зупинимось на схемі канд. пед. наук з м. Запоріжжя К.П.Бабенка, тому що вона найповніше охоплює висновки різних науковців.

Шляхи аналізу літературного твору Традиційні: «слідом за автором» (цілісний, сюжетний, послідовний, за розвитком дії), по образний, проблемно-темат. (Є.Пасічник). Види нетрадиційного аналізу твору: Культурологічний ,Лінгвістичний аналіз, Стилістичний аналіз , філологічний, контекстуальний, інтертекстуальний, компоративний (порівняльний), психологічний, міфологічний, структуралістський,герменевтичний .

Шлях аналізу слідом за автором використовується частіше всього при вивченні ліричних, драматичних, і в останню чергу епічних творів. Його призначення полягає у вивченні художнього тексту в послідовності, заданій самим автором, тобто від 1 розділу до останнього. (епізод - проблема - епізод- висновок) = події по горизонталі – ми бачимо основні моменти аналізу, об’єднуючи їх спільною проблемою. Основою аналізу є епізод. Позитив – глибоке проникнення в текст, бо є можливість організувати його

читання по частинам; недоліки – є загроза «розчинитися в тексті», «заексплуатувати» прийом евристичної бесіди. Щоб цього уникнути, необхідно чітко продумати систему уроків по вивченню твору, розбавити аналіз слідом за автором, наприклад, по образним на заключному уроці, порівняльними характеристиками.

При аналізі слідом за автором корисно використовувати комплекс прийомів та методів: наприклад, складні для розуміння сторінки слід аналізувати за допомогою прийому коментованого читання (істор., лінгв., літературознавчі, етнограф., біогр.)

6. Переваги й недоліки образного шляху аналізу твору. Методика роботи над образом-персонажем на уроках зарубіжної літератури.

Завданням вчителя, який працює із учнями 5-6-х класів, є необхідність навчити учнів основних термінів і понять, вдосконалитинавички їхнього активного практичного застосування, активно заохочуючи до самостійних узагальнень. У початкових класах школярі набувають певних умінь роботи над художнім текстом: - вчаться поділяти його на відносно завершені частини, встановлювати різні змістові зв'язки між подіями; - виявляти різного характеру взаємозв'язки між персонажами (громадянські,родинні, дружні тощо); - розмірковувати над подіями, вчинками й поведінкою дійових осіб, правильно їх розуміти й оцінювати; - відрізняти головне, важливе від другорядного, допоміжного;добирати матеріал для розповіді про дійову особу; - зіставляти персонажів за однією чи двома характерними рисами; знаходити в тексті влучні образні вислови для характеристики героя, оцінки його вчинків, подій; - встановлювати зв’язок між назвою твору та його змістом; виявляти головну думку твору; - практично розрізняти віршовані й прозові твори, деякі літературні жанри (казку, байку, оповідання, вірш) тощо. Тому основним завданням вчителя, який працює з учнями 5-6-х кл. закріпити ці навики, вдосконалити їх на практиці, розширити теоретичні знання школярів та підготувати їх до застосування різних шляхів аналізування тексту, зокрема пообразного.

Найчастіше у шкільній практиці використовується пообразний шлях аналізу. Як правило, він продктивний тоді, коли твір епічний, невеликий за розміром і композиційно стрункий. (Флобер «Пані Боварі», О. де Бальзак «Гобсек»).Це зумовлено тим, що в центрі кожного художнього твору – образ або система образів людей, тварин, речей чи інших істот, створених фантазією автора. В художньому творі все змальовується за допомогою образів: люди, події, предмети, явища, тощо. В зв'язку з цим літературознавці розрізняють образ-колектив, образ-персонаж, образ-подія, образ-предмет, образ-явище, образ-пейзаж, образ-переживання тощо. З усього твору або якоїсь значної частини його перед читачем постає образ епохи, образ нації, образ якоїсь етнічної групи людей тощо Застосування пообразного шляху аналізу художнього твору має і деякі недоліки, адже в шкільній практиці аналіз тексту часто деякими вчителями зводиться до поділу на позитивних і негативних героїв. Саме поєднання серйозного аналізу і захоплюючої гри може сприяти зацікавленню учнями літературою. Приклад: при вивченні твору Астрід Ліндгрен „Пеппі Довгапанчоха” варто неоднозначно підходити до аналізу образу героїні – як малої пустунки, яка не хотіла ходити до школи, але водночас і як доброї, щирої і товариської дівчинки.

Власне розпочинати пообразний аналіз тексту в школі варто вже при вивченні такого жанру літератури як казка. З цікавістю читаються казки, які не тільки розважають, а й змушують юного читача замислитися над проблемами реального життя – вибором чесного шляху, самотністю, вірністю друзів. Вчитель пропонує учням для аналізу таку казку, як „Попелюшка” Шарля Перро. В даному випадку учні легко зможуть відтворити образи Попелюшки, її мачухи і зведених сестер, скласти порівняльну таблицю, в яку запишуть цитати з казки. Таким чином діти на практиці легко відтворять теоретичний матеріал, адже вивчення казки потребує використання на уроках ігрових елементів, а школярі часто саме за допомогою гри краще сприймають матеріал. Учні вчаться складати порівняльну характеристику героїв, її можна здійснювати двома способами. Або спочатку складається характеристика кожною героя окремо, а потім зіставляється, або, керуючись готовимпланом, виявляються особливості одночасно обох дійових осіб. Велику роль у створенні будь-якого образу має художня деталь – характерна риса, подробиця, яка надає образові особливої виразності, життєвості, переконливості. Зображуючи зовнішність персонажа, картини природи, вигляд помешкання тощо, письменник не описує все до найменших дрібниць. Достатньо виділити лише найхарактерніші деталі (дві-три), щоб образ у всій своїй повноті й багатогранності постав перед духовним зором читача. Процес створення типових образів може йти різними шляхами. Переважна більшість типів світової літератури створена, так би мовити, конструктивно. Спостерігаючи багатьох людей певного соціального прошаркучи певної місцевості, письменник поступово виділяє те, що типове для даних великих колективів, і за допомогою художнього домислу створює одиничний характер. Типові риси надають, як правило, образові-характерові соціальної значимості, а індивідуальні допомагають чіткіше окреслити образ, від чого типовість набуває особливої життєвості, переконливості і повноти. Типовістьобставин вимагає історичної, побутової, етнографічної правдивості їх. У високохудожньому творі типовими є не лише дійові особи та події, а також пейзажі, інтер'єри, художні деталі. Старша школа. Роботі над художнім твором, що вивчається текстуально, передують вступні заняття, завдання яких активізувати й збагатити знання учнів певного змісту, відновити відповідні життєві враження, викликати потрібний настрій, збудити інтерес до твору, бажання його прочитати, розібратись у ньому, а також привернути увагу школярів до таких важливих моментів тексту, які під час читання можуть бути не помічені ними.Тільки внаслідок такої підготовки твір буде сприйнятті у процесі першого читання зі жвавою цікавістю, його зміст засвоюватиметься свідомо, збудить відповідні переживання, дасть нові знання, виховуватиме морально й естетично. Учні старших класів мають чітко розрізняти, що пообразний аналіз художніх творів зосереджує увагу на роботі над образами-характерами, проблемно-тематичний на розкритті проблем соціального, філософського, морально-етичного характеру, поставлених письменником; композиційний – на виявленні особливостей побудови твору; мовно-стильовий – на роботі над лексико-стилістичними багатствами твору. Для реалізації пообразного аналізу характерні такі прийоми: - спостереження над текстом з метою добору матеріалу для характеристики образу персонажа, встановлення його структури, зокрема визначення провідних рис вдачі; - з'ясування мотивів поведінки: - виявлення використаних письменником прийомів творення образу тощо; - здійснення індивідуальної, групової, порівняльної характеристики героїв виучуваного твору (усно чи письмово); - зіставлення однотипних і контрастних характерів одного чи різних творів: з'ясування місця й значення дійової особи у виучуваному творі, доробку письменника, в літературному процесі Наприклад, уміння зіставляти два образи-персонажі одного (чи різних) творів складається з таких: - уміння дібрати з художнього тексту матеріал для характеристики кожної з цих дійових осіб; - осмислити його; - скласти план; - відтворити у своїй уяві кожний із образів в єдності їх зовнішніх і внутрішніх рис; - зіставляти характери з метою виявлення спільних і відмінних рис; -виведення висновків.

Досліджувати текст вимагають і завдання такого характеру: відтворити словесний портрет героя і визначити, які деталі цього портрета дані в тексті твору, які домалювала уява учня; в якомусь уривку знайти приказки і пояснити їх зміст; відділити реальне від фантастичного в зображенні якоїсь події, героя, предмета; скласти цитатний план; підготуватися до предмета; скласти цитатний план; підготуватися до переказу близького до тексту тощо. У творах про життя народу в минулі епохи, є факти історичного, соціального, економічного та іншого характеру, що становлять якийсь момент змісту; у таких випадках проводиться коментоване читання. Перечитуючи весь твір або окремі уривки з нього, вчитель робить відповідні пояснення. Так, наприклад, для пояснення образу Родіона Раскольникова з роману Ф.Достоєвського „Злочин і кара” вчитель має розповісти учням про філософські погляди Ніцше, які мали вплив на російського письменника, провести інтегрований урок спільно з вчителем історії, щоб краще передати учням історичні події тієї епохи, коли відбувається дія роману. Такі методи викладання допоможуть учням при аналізі образів твору.

Одним із елементів застосування пообразного аналізу художнього тексту в старших класах є навики складання плану твору. До уміння складати план творів входять такі моменти: - членування тексту на відносно завершені частини; - виділення в кожній частині головного, відділення його від другорядного: - виявлення основного змісту кожної частини: - формулювання пунктів плану в певній синтаксичній формі; - належне оформлення запису плану. Складний план вимагає оволодіння такими операціями: ленування великих частин тексту на дрібніші (подій - на епізоди); добір до них заголовків-пунктів, які детальніше розкривають зміст основного пункту.

Характер – повно і всебічно змальована в художньому творі дійова особа з чітко окресленими, яскраво вираженими рисами вдачі. Завдання аналізу образів-персонажів у школі: посилити їх вплив на учнів; надати зразок для наслідування; возвеличити або засудити персонаж як тип людської поведінки; на прикладах літературних героїв учити школярів розбиратися в людях, уміти виявляти в їх поведінці, вчинках, ставленні до членів сім'ї, знайомих і незнайомих, до своїх обов'язків, до праці тощо. Так, наприклад, в образі Родіона Раскольникова з роману Ф.Достоєвського „Злочин і кара” автор карає заперечення святості людської особистості і всім змістом роману показує, що будь-яка людина священна і недоторкана, і що в цьому відношенні всі люди рівні. Уміння характеризувати образи-персонажі формується поступово. Уже в початкових класах учні усвідомлюють, що кожна з дійових осіб має притаманну їй вдачу, висловлюють про них свої оціночні судження. В 5 класі школярі здійснюють перекази з елементами характеристики, а в наступному – одержують первинне поняття про її складання і вчаться добирати потрібний матеріал з тексту. Як свідчить практика, учні під час першого читання не помічають деталей, які мають певне значення длярозуміння характеру персонажа. мотивів його вчинків і поведінки, а саме: зовнішні вияви внутрішнього стану персонажа (через жести, міміку, інтонацію, добір слів у монологах і репліках тощо); пейзажні зарисовки, опис явищ, окремих предметів, які допомагають письменникові виразніше відтвориш почуття, переживання, настрої персонажів;ставлення автора до свого героя (навіть у тих випадках, коли воно висловлене безпосередньо); ставлення героїв один до одного. Зважаючи на психологічні особливості сприймання художнього твору молодшими учнями, вчителі-словесники виділяють у тексті відповідні місця і проводять над ними спеціальні спостереження. Якщо така робота здійснюється систематично, то в учнів 8-9 класів виробляються навички помічати ці деталі твору, осмислювати їх значення для творення образу персонажа. Формуванню них навичок осмисленого читання сприяє також вищий рівень розвитку інтелекту і почуттєвої сфери учнів.

У старших класах програма передбачає ознайомлення школярів із деякими засобами творення образу – персонажа в художньому творі; відомості про них поповнюються в наступні роки навчання. Знання цих засобів сприяє успішній роботі при доборі матеріалу, що проводиться шляхом спостереження над текстом. Наприклад: перечитайте уривок (від слів ... до слів ... ), подумайте над тим, як автор ставиться до свого героя ( або персонажів один до одного); знайдіть у творі або його розділі портрет, пейзаж, опис явища чи окремого предмета, подумайте над тим, які почуття і настрої персонажів вони допомагають нам краще зрозуміти; перегляньте такий-то розділ твору, виберіть місця, де говориться про вчинки та поведінку героя, уявіть, що він пережив і передумав у зображеній тут ситуації, зробіть відповідні висновки; перечитайте у творі ті епізоди, в яких діє такий-то персонаж, простежте за його вчинками та поведінкою, поясніть їх мотиви; з'ясуйте, які риси характеру героя тут виявилися; прочитайте уривок, з'ясуйте, як різні дійові особи ставляться до одного й того ж явища (події, вчинку іншого персонажа, предмета й т.д.), поясніть, чому це ставлення не однакове; виділіть у тексті висловлювання такого-то персонажа (монологи і репліки), з'ясуйте, як їх зміст допомагає розкрити інтереси, мрії, прагнення цього персонажа, виявіть його ставлення до різних суспільних явищ, праці, інших персонажів. У середніх класах складається проста характеристика, а в старших –образ-персонаж розкривається в чотирьох аспектах: - з’ясовується соціальна сутність героїв, як представників певної епохи і певного народу; - виявляється художньо-естетична цінність їх як витворів мистецтва; - встановлюється відображення в них конкретно-історичнго і загальнолюдського, неминущого; - в уяві учнів дійова особа постає як жива людина, конкретна ндивідуальність. 7. Проблемно-тематичний шлях аналізу твору, його етапи, що використовуються на уроках зарубіжної літератури.

Важливе місце серед шляхів аналізу літературного твору посідає проблемно – тематичний шлях аналізу. Розглянемо деякі способи створення проблемних ситуацій тематичного аналізу літературного твору на уроках зарубіжної літератури. Пропонуємо застосувати ідеї технологізованої пошукової діяльності в проблемно-тематичному аналізі. Вважаю, що пошукова схема проблемно-тематичного аналізу художнього твору має такий вигляд:

1. Демонстрація логічної суперечності, парадоксальних явищ, які становлять життєву основу зображених у творі подій і характерів.

2. Формування проблеми, порушеної письменником.

3. Постановка мети читацького пошуку і завдань, спрямованих на її досягнення учнями.

4. Власне аналіз проблематики твору, формулювання гіпотез щодо її пояснення. Роздуми читачів

5. Творче моделювання учнями можливого розвитку ситуацій, зображених у творі.

6. Критичний аналіз і обґрунтування результатів розв’язання проблеми уроку – висновків з прочитаного.

7. Експериментальна перевірка результатів творчої діяльності читачів – учнів та її практичне впровадження.

Система вивчення літературного твору – проблемне навчання – передбачає такий шлях: Вивчення проблем - Проблемні запитання- Проблемні ситуації - Проблемні завдання - Пошукова робота, спрямована на виявлення напрямів розв’язання визначених проблем.

Отже, значну роль у технології проблемно – тематичного аналізу відіграють проблемні ситуації, що виникають у процесі пошуку відповіді на проблемне запитання, а воно, в свою чергу, спонукає до розв’язання загальних проблем твору, у нього ж означених.

Проблемна ситуація – центральна ланка проблемного навчання, за допомогою якої пробуджується думка, пізнавальна потреба, активізується мислення, створюються умови для формування правильних узагальнень. Створення проблемних ситуацій, що визначають початковий момент мислення, є необхідною умовою організації процесу навчання, який сприяє розвитку справжнього продуктивного мислення дітей, їхніх творчих здібностей.

• Систематичне застосування проблемних ситуацій на уроках спонукає вчителя передбачити суперечності, які можуть виникнути в свідомості учнів у процесі навчання.

• Для того, щоб проблемна ситуація склалася, необхідно виявити і суперечність; це, як правило, пробуджує в учнів інтерес до неї, актуалізує попередні знання, спрямовує на пошук невідомого і тим самим активізує розумову діяльність, даючи учителю можливість управляти нею.

• Саме в проблемній ситуації відбувається усвідомлення суперечностей, навмисне загострених учителем. Тільки усвідомивши їх у результаті аналізу проблемної ситуації, учні можуть прийняти сформульовану вчителем проблему чи самостійно сформулювати її.

У сучасній методиці існує кілька способів створення проблемних ситуацій:

1. Спонукання учнів до теоретичного пояснення явищ, фактів, зовнішньої невідповідності між ними.

2. Використання навчальних і життєвих ситуацій, що виникають під час виконання учнями практичних завдань у школі чи вдома.

3. Постановка навчальних проблемних ситуацій на пояснення явища чи пошук шляхів його практичного застосування.

4. Спонукання учнів до аналізу фактів і явищ дійсності породжують суперечності між емпіричними уявленнями і науковими поняттями про ці факти.

5. Висунення гіпотез, формулювання висновків і їх дослідницька перевірка.

6. Спонукання учнів до порівняння, зіставлення і протиставлення фактів, явищ, правил, дій, в результаті яких виникає проблемна ситуація.

7. Спонукання учнів до попереднього узагальнення нових фактів.

8. Ознайомлення учнів з непояснювальними фактами, які призвели в історії науки до порушення наукової проблеми.

9. Організація міжпредметних зв’язків.

10. Варіювання завдань, переформулювання питань.

Розглянемо окремі способи створення проблемних ситуацій на уроках. Розвиток читацького сприйняття у кожного з нас різний, тим більше у людей різних вікових особливостей. Для учнів ліцею цілком природним є «бажання оригінально самовизначитися». Звернемо увагу на те, що учні старших класів «не стільки вміють, скільки прагнуть узагальнювати, їхні узагальнення часто бувають поспішними і неаргументованими. Тому важливо, щоб у відповіді або в учнівському творі була чітко сформульована і доведена теза, а доведення на уроці літератури – це цитування авторського тексту, бо ж у літературі є один факт – це художній текст, все інше – читацькі судження».

Приклад:Аналізуючи роман «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда, пропоную обрати такий шлях створення проблемної ситуації, при якому перетинаються життєві уявлення учнів з фактами літературного твору. Учні мають висловитися з такого питання: про що мріють вони самі, яким бачать своє життя в майбутньому, що необхідно для щастя. Такий прийом можна назвати «примірюванням на себе». Учні, безумовно, з певною мірою відвертості називатимуть свої цілі: вступити до ВНЗ, здобути освіту, придбати будинок, квартиру, знайти престижну роботу, їздити в закордонні подорожі, купити шикарний автомобіль тощо. Тобто вони вважають, що за таких умов почуватимуться щасливими. Тож і запропонуємо дітям головне проблемне запитання: «Чи був щасливим Доріан Грей?»

Тож коли повертаємося до головного проблемного запитання: «Чи був щасливим Доріан Грей?», учні уже мають достатньо аргументів з тексту, щоб на нього дати відповідь. Герой Уайльда не має друзів, родини, нічого не вміє зробити своїми руками, не має жодних талантів, ніхто про нього не згадує теплим словом. Найкраще на це питання дає відповідь сам Доріан Грей: «Я забагато цікавлюся сам собою і став уже тягарем для себе… Яку користь має людина, здобувши цілий світ, а загубивши… свою власну душу?»

Проблемні ситуації сприяють розвитку розумових здібностей учнів, їхньому вмінню аналізувати, узагальнювати, робити певні висновки. Крім того, старшокласники в процесі їх вирішення набувають навичок не лише вдумливого, повільного читання літературного тексту, а й толерантного ведення дискусії, шляхетного ставлення одне до одного, виділення головного й вилучення несуттєвого. Проблемні ситуації є основною ланкою в ланцюгу послідовних операцій технології проблемно-тематичного аналізу художнього твору. Вирішувати ці ситуації можна за допомогою різних педагогічних прийомів: бесіди, роботи в парах, групової роботи, самостійної роботи учнів. Доцільність їхнього застосування визначає сам викладач .

8. Методика аналізу епічних творів, види робіт над сюжетом і композицією епічного твору на уроках зарубіжної літератури.

Серед епічних творів, які пропонує до вивчення програма, - казка, оповідання, байка, поема, новела, повість, роман. В залежності  від віку та літературного розвитку школярів програма пропонує епічні твори: у 5 класі – казки, у 5 – 8 класах – оповідання, у 9 класі – поеми, в 10 – романи, новели, у 8 – повісті, в 11 – роман у віршах. Отже, з кожним роком в учнів розширюється уявлення про їх жанрові різновиди. Спочатку на уроці учитель з'ясовує , як учні прочитали твір, чи справді всі прочитали, наскільки  докладно опанували текстом. Заради цього можна провести навчальну анкету  , в якій учні запишуть про свої враження від прочитаного епічного твору. Анкета може включати запитання: які проблеми піднімає автор у творі? Чим схвилював вас цей твір? Над чим примусив вас задуматись? Напередодні, готуючись до уроку, учитель продумає схему роботи над твором: 1) з'ясувати, на яких частинах слід зупинитися детально, переказати окремі моменти, а деякі  - зачитати  вголос на уроці; 2) готує орієнтовану систему запитань; 3 ) слідкує , щоб учні, відповідаючи на запитання, зверталися все частіше до тексту;

4) простежує, щоб учні висловлювали власні думки, а не запозичували готові формули з підручника чи критичної статті; 5) вибирає найбільш оптимальний шлях аналізу; підбирає оптимальні методи і прийоми (складання плану до частин; виписування й конспектуванняописів природи, портрету; написання невеликих творів – роздумів; дослідження мовної палітри твору);

6) домашнє завдання формулює

Інша форма роботи на уроці – учитель вивішує саморобний плакат з тезами  основних проблем і образів роману, за якими під його керівництвом працює клас. - Пообразний шлях аналізу  епічного твору передбачає  характеристику персонажів. Але це не обов'язково люди. У художніх творах є образи так званого вищого естетичного гатунку (образ Землі у Е.Золя). Коли йде мова про образ – персонаж, слід схарактеризувати його за головними компонентами образу:

1. Портретна характеристика героя.

2. Аналіз епізодів, в яких розкриваються риси характеру героя.

3. Еволюція образу.

4.Диннаміка подій.

5. Ставлення до інших персонажів.

6. Авторські симпатії до героя та способи їх висловлення. Можна іншим шляхом аналізувати персонаж – за ходом його розкриття в процесі розгортання сюжету. Цілісний аналіз передбачає узагальнений або комплексний погляд на певний художній твір. Якщо це новела, або оповідання, то, певно, цей твір буде прочитаний у класі повністю. Якщо це велика повість чи роман, то учитель заздалегідь подбає про певні частини , фрагменти, які будуть перечитані. Якщо це читання є виразним, інтонаційно багатим і технічно правильним, то сам процес читання вже є цілісним осягненням твору. Основними методами аналізу художнього твору є : художнє читання , коментар, переказ, реферат учня, художня оповідь, лекція, еврестична бесіда, сворення проблемної ситуації. Вибір метду аналізу залежить від багатьох чинників, основними з яких є: 1)вікові особливості учнів; 2)     рівень літературного розвитку учнів ; 3)     особливості конкретної навчальної ситуації; 4)     вид, піджанр епічного твору; 5)     особиті уподобання і майстерність вчителя.

Процес вивчення епічного твору обов'язково передбачає самостійну роботу учнів: а) текстуальне вивчення твору; б) вдумливе прочитання тексту, що вже готує до аналізу твору; в) удоконалення читацької культури учня. Досить поширеним прийомом роботи над епічним твором є складання плану – якщо це роман- то до окремих частин, якщо це повість- можна до всього тексту. Складання плану передбачає гарне знання тексту твору, орієнтації в композиції твору; дана робота привчає учнів стежити ,як рогораються події, як вони між собою пов'зані, учні стежаь за своєрідністю побудови твору, особливостями описів, пейзажів, відступів, портретів, авторських характеристик. Плани бувають різними: 1)     за характером діяльності учнів: комплексними, індивідуальними, груповими; 2)     за характером завдання (за місцем виконання): домашні і класні;3)     за характером мовностилістичних засобів: цитатний, звичайний, змішаний;4)     за побудовою: прості і складні; 5)     за змістом: план  сюжету, план епізоду, план окремої частини, план опису. Найпростіший – план до сюжету, ускладненим є план опису. З метою посилити увагу учнів до тексту використовують такий прийом, як розповідь (переказ), близько до тексту. Розповідь  чи переказування буває: стислим, розповідь - витяг, творчийпереказ. Така робота сприяє розвитку мовлення школярів, збагачує їхній активний словник. Переказуванню передує певна робота: вибір епізоду,складання плану уривка, усний переказ за планом. Основою епічного твору є сюжет, що являє собою подію чи систему подій, покладених в осову художнього твору, споіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій (художньої трансформації фабули), рух характерів у художньому часі й просторі. Сюжет динамічний аспект твору, ланцюг зображуваних подій, у тому числі й переживань, думок. У художньому  творі відбувається розгортання дії у всій її повноті, розвиток характерів та їх взаємовідносин, характерів і обставин, людських переживань, почуттів, психологічних порухів, рух емоційного стану, настрою або внутрішня дія. Сюжет відбиває суперечності змальованого життя, виражає естетичну концепцію дійсності митця, тісно пов'язаний з ідеєю твору і є засобом її розкриття, естетичного вияву. Водночас у сюжеті проявляється фабула, яка зцементовує і пов'язує в єдність різноманітні його елементи. Сюжет та фабула складають нерозривний конструктивний компонент твору, що проявляється відповідно на рівні ціннісно – аксіологічному та предметно – пізнавальному. Фабула – один із невід'ємних чинників сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі, розповідь про події,змальовані в епічних творах , драматичних, ліро – епічних творах, на відміну від самих подій сюжету твору, фабула – розповідь про події, сюжет- самі події твору. Фабула виникає в конкретному сюжеті як продукт творчості митця. Основу її складають події, історії, почерпнуті письменником із реального життя, історії людства, міфології, інших творів мистецтва. Подія – це одиниця фабули. Письменники, звертаючись у різні епохи до тих самих подій, подієвого кістяка, створюють на тій же подієвій канві новий художній світ, в якому відома фабула звучить по – новому (біблійні легенди), тому вчителю слід чітко розрізняти фабулу і сюжет. Фабула відрізняється від сюжету такими ознаками: 1)      послідовністю викладу подій, які в тексті змальовуються не так, як вони відбуваються в житті, з пропусками важливих ланок, з перестановкою, з інверсією

2)     мотивуванням розповіді – як спогад, лист, щоденник ("Робінзон Крузо" Дефо), оповідання в оповіданні; 3)     суб'єктом розповіді – від першої і другої особи, від автора, що не виявляє своєї присутності, від автора, що виявляє свою емоційну настроєність, від імені біографічного автора, оповідача – маски (від імені Рудого Панька – "Вечори на хуторі біля Диканьки"  М.Гоголя,),оповідача – персонажа .

Важлива роль у епічному творі належить і позасюжетним елементам: портретам, пейзажам, описам обстановки, публіцистичним, ліричним відступам тощо. Своєрідність епічного твору усвідомлюється учнями поступово. У 5-6 класах учитель зосереджує увагу учнів на розвиткові сюжету в творі, і на вчинках літературних персонажів. Простежуючи розвиток дії у часі і просторі учні набувають навичок давати оцінку певним життєвим фактам та явищам. Аналізуючи певні частини художнього твору, учні тим амим заглиблюються в розуміння образів – персонажів, бо за їх вчинками можна судити про їх характери, а характери героїв твору проявляються в дії. Шкільна  практика свідчить , що учні легко усвідомлюють сюжетну канву епічного твору, труднощів тут немає ніяких. Але не завжди вони розуміють логіку поведінки літературних персонажів, усвідомлюють зв'язок сюжету з позасюжетними елементами (внутрішні монологи, ліричні відступи, пейзажі), важко часто вдається простежити як виражається ідея, що нею пройнятий твір. Тому Є. Пасічник радить вивчати епічний твір так, щоб  учні зрозуміли тісний взаємозв'язок  усіх його компонентів, які у своїй сукупності створюють цілісну картину людського життя. Тому  і радить вчити їх зіставляти епізоди твору, бачити логічну доцільність у загальній композиційній  побудові, простежувати, як поступово вимальовуються людські характери. Ті епічні твори, які пропонуються до вивчення в старших класах, великі за обсягом. І щоб учні правильно його сприйняли, навчились бачити його художню неповторність, виробили вміння аналізувати художній твір з урахуванням його особливостей, учитель повинен продумати, які частини детально слід розглянути, які розділи докладно переказати, які епізоди ще раз перечити і нехай вони прозвучать на уроці, щоб підсилити емоційний  вплив на учнів , щоб викликати відповідний катарсис, відповідні емоції – гніву, обурення чи осуду; чи емоції радісні,окрилені. Навіть учні старших класів плутають сюжет і композицію. Тому із середніх  класів учителю слід формувати уміння озрізняти ці двапоняття: сюжет – ланцюг подій, переживань, думок, а композиція – це побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо –естетичну єдність, зумовленого логікою зображеного читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, орієнтацією на адресата. Композиція виражає взаємини , взаємозв'язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів зображених подій, розділів твору, способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору (автора, розповідача, оповідача, персонажів). Композиція "дисциплінує" процес реалізації творчого задуму письменника, забезпечує відповідність задумові всіх рівнів структури художнього твору, динамізує читацьке  сприйняття. Під час аналізу слід враховувати, що композиція кожного твору індивідуальна, її типові особливості треба подаватиз урахуванням своєрідності літературних напрямів, стильових течій, жанрових пластів. На тематичному рівні композиція з хаосу , плину подієвого матеріалу вибирає, розташовує окремі епізоди, відводить їм певне місце, чергує реальне з уявним, фантастичим. Існує 2 форми вираження авторської позиції в епічному творі : авторська позиція виражається або безпосередньо, або приховано, у прихованій формі. Через літературних персонажів, або  через  оповідача, письменник знайомить нас із своєю системою поглядів, з власною ієрархією морально – духовних цінностей, переконує читача – учня  від імені оповідача  чи літературного персонажа. Але не завжди система поглядів  на навколишній світ персонажа  збігається з авторською. Тоді учні висловлюють думку, що автор хоче заперечити певні вчинки, дії, якості. На основі загального звучанняхудожнього твору школярі вчаться робити висновки про авторську позицію.

Серед загальномистецьких засад аналізу художнього твору (за Степанишиним) – принцип єдності змісту твору та його автора. Грунтовне знання життєпису , характеру, світогляду письменника, допомагає глибше збагнути зміст його твору, аналіз якого в свою чергу сприяє ліпшому пізнанню особи митця. 9.Особливості вивчення ліричних творів на уроках зарубіжної літератури.

Ліриці шкільна програма відводить багато місця і в середніх , і в старших классах. В центрі лірики не зображення певних об’єктів , подій, явищ природи, а, насамперед, змалювання людських почуттів, переживань, роздумів, які викликані суспільно-політичними подіями, картинами природи, особистими моментами в житті людини, вираження ставлення до них.

Проте, аналіз ліричних творів досить важким. Спочатку діти не можуть осягнути широти художніх узагальнень, які закладені в лір. поезії, тому нехідна система методичних прийомів , яка передбачає планомірне, поступове ускладнення роботи над аналізом ліричного твору: · спочатку розвивають у дітей здатність бачити те коло життєвих явищ, які стали об’єктом зображень; · на перших етапах вивчення ліричних творів творів учитель зосереджує увагу на тому, яким настроєм пройнятий вірш, які почуття і переживання поета є домінуючими і чим вони зумовлені ; · у старших кас необхідно організувати роботу так , щоб діти не лише відчували особливості поетового світосприйняття, а й виокремлювали та аналізували головні мотиви , образи його лірики, авторське бачення світу; · у середніх класах вчителі особливу увагу приділяють навичкам виразного читання у дітей ( у читанні аналізують окремі строфи); · прийоми аналізу диктуються насамперед особливостями його композиції , а також учнівським сприйняттям ; · у 9-11 класах поряд з текстуальним вивченням окремих поезій практикується й оглядове вивчення лірики. Окремі вірші можуть бути проаналізовані детальніше , інші – стисло. Від конкретних картин, намальованих поетом у творі , до розуміння пафосу - такий шлях вивчення лірики у старших классах. Інтерес учнів до ліричних творів необхідно постійно розвивати. якщо у школі організовуються вечори поезії , зустрічі з поетами, конкурси на найкраще читання , колективне прослуховування віршів у виконанні визначних майстрів художнього слова, а у роки відзначаються високою емоційністю , учні можуть бути байдужими до ліричних творів.Ліричні поезії відзначаються підвищеною емоційністю (бо ж змістом є внутрішній світ людини) та метафоричністю (бо в невеликому творі зображально-виражальна місткість кожного слова має бути особливо вагомою, яскравою і неповторною). Крім того, в ліриці питома вага стилістичних засобів експресії вища, ніж в епосі. На підсилення естетичного враження «працюють» також фонічні та версифікаційні засоби. Концентрація однакових голосних чи приголосних є поширеним явищем і в прозі, і в поезії, і в народних піснях. Труднощі сприйняття ліричного твору обумовлені ще й тим, що мова поезії в більшій мірі умовна, ніж мова прози, адже в житті ніхто не говорить віршами. Ліричний герой – це образ такого героя в ліричному творі, переживання, думки і відчуття якого відображені»

Лірика як літературний рід протистоїть епосу, і драматургії, тому при її аналізі слід зважати на родову специфіку. Якщо епос і драма відтворюють людське буття, об'єктивну сторону життя, то лірика – людську свідомість і підсвідомість, суб'єктивний момент. Епос і драма зображають, лірика виражає. Можна навіть сказати, що лірика належить зовсім до іншої групи мистецтв, ніж епос і драматургія – не до образотворчих, а до експресивних. Тому до ліричного твору, особливо що стосується його форми, непридатні багато прийомів аналізу епічних і драматичних творів, і для аналізу лірики літературознавство виробило свої прийоми і підходи. У школі вивчаються ліричні вірші різного характеру. За тематикою, провідними мотивами лірику поділяють на громадянську, або політичну, філософську, інтимну, або особисту, пейзажну. Такий поділ дещо умовний. За структурою і способом організації матеріалу лірику поділяють на рефлексійно-виражальну, розповідну, описову. Крім цього, є такі структури ліричних творів, що мають ознаки всіх типів, їх називають змішаними структурами.

Сприймання і розуміння учнями ліричних творів зумовлюється такими факторами: особливостями ліричної поезії, своєрідністю художньої манери поета, характером ідейного змісту творів, загальним розвитком ідей, життєвим досвідом. Глибина сприймання читачем ліричного твору залежить від широти, культури його почуттів, емоційної чуйності, здатності проникати у внутрішній світ людини, відгукуватися на її радощі й болі. Ліричні вірші відзначаються і особливостями художньої мови, розуміння якої вимагає добре розвиненої уяви, мислення образами, тонкого чуття, вразливості, загального розвитку людини. Тому-то під час вивчення ліричних творів дуже помітна строкатість учнівських вражень. Широта художніх узагальнень у ліричних творах об'єктивно породжує в учнів різні асоціації залежно від їх особистого досвіду.

Щоб сформувати в учнів правильний підхід до вивчення лірики, озброїти їх відповідними науковими критеріями аналізу, потрібна продумана система методичних прийомів, яка передбачає планомірне, поступове ускладнення роботи над аналізом ліричного твору. На перших етапах вивчення ліричних творів учитель зосереджує увагу на тому, яким настроєм пройнятий вірш, які почуття і переживання поета є домінуючими і чим вони зумовлені. Потім учні усвідомлюють, що таке ліричний герой, як конкретне авторське переживання стає типовим і переходить загальнолюдське. Прийоми аналізу ліричного вірша диктуються насамперед особливостями його композиції, а також учнівським сприйняттям. Якщо після першого читання вірша учні вже розуміють у загальних рисах поетичну ідею, можна йти дедуктивним шляхом: спочатку з'ясовується загальний напрям його звучання, потім конкретизується, поглиблюється розуміння учнями художніх образів.

Схема аналізу ліричного твору 1. Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку твору).2. Історія написання і видання твору (у разі потреби).3. Жанр твору (пейзажна, громадянська, інтимна (родинна), релігійна лірика тощо).4. Провідний мотив твору.5. Композиція твору (в ліричному творі сюжет відсутній, натомість увага зосереджується на певному почутті; виділяють такі композиційні етапи почуття: а) вихідний момент у розвитку почуття; б) розвиток почуття; в) кульмінація (можлива); г) резюме, або авторський висновок).6. Ключові образи твору (найчастіше визначальним у ліриці є образ ліричного героя – це умовна дійова особа, думки й почуття якої розкриваються у ліричному творі).7. Мовні засоби, які сприяють емоційному наснаженню твору (йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку).8. Версифікація твору (рими, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), її роль у розкритті провідного мотиву.9. Підсумок.

В ліриці центральним персонажем є сам творець і перш за все виявляється ліричне “я”. Але ліричне “я” не завжди тотожне авторові . Автор художній двійник реальної особистості письменника. Форми вираження авторської свідомості у ліричному творі можуть бути різні: образ автора ,ліричний герой, ліричний персонаж. Образ автора – це персоніфікована в окрему дійову особу ,але відчутна в ставленні до зображуваного та в доборі художніх засобів особистості письменника. Це особистий кут зору ,погляд на змальоване чи виражене. Ліричний герой – друге ліричне “я“ поета ,його художній “двійник”, образ тієї людини ,думки і переживання якої висловлює автор. Ліричний герой є близькою авторові людиною ,це певною мірою і авторська особа ,і разом і з тим – узагальнюючий характер. Ліричний персонаж-або герой рольової лірики – введений у текст ліричного твору персонаж ,від імені якого висловлюються думки ,переживання, почуття автора. Ліричний персонаж явно відмінний від самого автора.

Характер ліричного героя розкривається через внутрішні суб’єктивні події, тобто почуття ,переживання, настрої, думки, що є реакцією ліричного суб’єкта на те ,що відбувається з ним або довкола нього. Про все це розповідає автор і все це становить ніби подієву канву, його сюжет. Дослідники називають сюжет композицією. Вона включає до свого складу не тільки послідовність викладу думок і настроїв ,вираження емоцій і вражень, зміну ,перехід від одного чутливого образу до іншого ,тобто в його динаміку ,а й всю зовнішню і внутрішню організацію твору . Аналізуючи віршотвір, треба розрізняти композицію образно-тематичну й композицію віршову. Почуття, переживання ліричного героя матеріалізуються в образній системі твору. Образом в ліриці є почуття і думки людини (любов, ненависть ,кохання, гнів ,образа ,хвилювання ,радість ). Проте всі ці образи обертаються навколо двох образів – образу-почуття і образу - думки, які прийнято називати тематичними ліричними образами. Предметний ,матеріальний світ ,що нерідко замальовується у поезії не буває самодостатнім образом. Їх треба розглядати як такий, що породжує у поета певні думки, викликає якісь переживання. Тематичний образ може розвиватися трьома способами:1.Зіставлення двох тематичних образів.2.Розвиток і трансформація центрального образу.3.Логічний роздум

Зачин і кінцівка вірша – важливі структурні елементи його образно-тематичної композиції. Головне завдання віршотвору – створити потрібне емоційне тло для сприймання поезії, налаштувати читача на потрібний лад .Не менш важливим композиційним елементом ліричного твору є кінцівка. Вона являє собою висновок ,що постає в результаті роздумів ліричного героя ,завершення розвитку його почуттів.

Аналіз тематичних образів невіддільний від аналізу віршової організації (композиції ). Вона включає до свого складу :- віршовий розмір;- довжину вірша (рядка):а) короткі, середні, довгі рядки;б)однакові чи різні ;в)упорядковане чи вільне чергування рядків;- строфічна організація вірша :а)строфічна чи астрофічна структура ;б)перехідні строфічні форми; нетотожні форми- наявність чи відсутність рим ;способи римування;- інтонаційно-ритмічна організація мови :а)вірш куплетний ,пісенний, романсний ;б)говірний;в)декламований;- специфічний віршовий синтаксис.

Смислове навантаження поетичного слова посилюється ритмом, мелодикою. Звідси слово вірша виразне, більш впливове в естетичному й емоційному плані. Тому для поезії найбільш прийнятним є аналіз «від першого слова до останнього» , оскільки такий підхід дасть можливість виявити внутрішню структуру твору, природу його художньої організації, частину втіленої в тексті художньої інформації.

У ліричному вірші спостерігається композиційна упорядкованість словесного матеріалу і його розчленування. Аналізуючи структуру ліричного твору ,важливо не просто відмітити ,із яких строф він складається, скільки їх ,а установити їх взаємозв’язок ,показати ,як поступово в кожній строчці реалізується авторський задум ,як вони взаємопов’язані тематично, синтаксично і інтонаційно.Композиційна єдність ліричного твору досягається допомогою центрального образу або центральної деталі.

Роботу над порівнянням ліричних творів варто проводити у два етапи: 1)Дослідження своєрідності образно-тематичної композиції, що включає в себе аналіз таких елементів:а)назви(що вона визначає: жанр , тему, головний тематичний образ , обставини ,без яких зміст твору бути не зовсім зрозумілим)б)характер зачину(яка його роль у підготовці читача до сприймання складної специфічної інформації твору)в)особливості розвитку у вірші провідного тематичного образу ,засоби його творення. Розвиток тематичного образу може мати такі типи:- зіставлення двох образів , діалектично взаємопов’язаних;- розвиток і трансформація одного центрального образу;- логічні роздуми;- своєрідність закінчення вірша ;2)Вивчення віршової композиції ,котра включає в себе :- віршовий розмір ,довжину вірша;- співвіднесення синтаксичного і ліричного членування мови: співпадання синтаксичного і метричного членування мови; співпадання синтаксичного відрізка мови чи її розходження, поява внутрішньовіршових пауз і перенесення незакінченої синтагми в наступний рядок;- строфічну організацію вірша ;- специфічний віршовий синтаксис: синтаксичний паралелелізм віршів і строф ,організована система повторів;- наявність чи відсутність рим ,способи римування.- інтонаційно – ритмічну організацію вірша.