11.Головні напрями палеоантропологічних досліджень.

Об'єктом таких досліджень є кісткові рештки людей із стародавніх поховань — від палеоліту до середньовіччя. Найчастіше це черепи й зуби (вони найкраще зберігаються в землі), довгі трубчасті й тазові кістки.

Палеоантропологічне дослідження починається з визначення віку і статі похованих на підставі широкого комплексу ознак будови черепа, таза, довгих трубчастих кісток тощо. Ці визначення становлять основу демографічних розрахунків, необхідних для реконструкції соціальної структури давніх суспільств.

Найголовнішим джерелом інформації в палеоантропології є череп, адже в його будові відбиті расові особливості популяцій минулих епох. Краніологічні дані дають змогу простежити межі поширення расових комплексів у різні періоди, генетичні стосунки і шляхи міграцій первісних племен, визначити співвідношення місцевого і прийшлого населення, з'ясувати витоки сучасних етнічних груп. Чим віддаленішою є історична доба, тим важливішу роль у вивченні тривалих етногенетичних процесів відіграють результати краніологічних вимірів.

До програми палеоантропологічних досліджень входить також обстеження посткраніального скелета (до нього належать усі кістки, крім черепа), яке дає можливість дістати уявлення про зріст, масивність будови, пропорції тіла й фізичний розвиток носіїв того чи іншого стародавнього етносу.

На всіх без винятку древніх кістках фіксують сліди переломів, поранень і хвороб. Це необхідно для з'ясування тогочасного рівня медичних знань, загальних умов життя, особливостей харчування тощо. Крім того, відзначаються деякі етнографічні риси, а саме: штучна деформація черепа, підпилювання зубів із ритуальною метою і т. д.

12.Вікові категорії за Р.Маркса.Згідно з пропозиціями Р. Мартіна, прийнятими в сучасній антропології, розрізняють такі вікові категорії:

1. дитячий вік, що ділиться на раннє дитинство — до появи перших постійних зубів (6-8 років) —та пізнє дитинство — до прорізування других постійних корінних зубів, або до початку статевої зрілості (від 6—8 до 12—14 років); юнацький вік - до заростання клиноподібно-потиличного шва, тобто від 12—14 до 17—20 років;

2. вік змужнілості, що характеризується початком прорізування третіх постійних корінних зубів, початком облітерації (заростання) черепних швів, середньою стертістю зубів (від 20—22 до 30—35 років);

3. зрілий вік, котрому властива середня ступінь облітерації черепних швів, сильна стертість зубів (від 30—35 до 50—55 років);

4. старечий вік, в якому спостерігається сильна чи повна облітерація черепних швів, сильна стертість і втрата зубів (від 50 до 55 років).

13. Визначення біологічного віку людини за черепом

Об'єктом таких досліджень є кісткові рештки людей із стародавніх поховань — від палеоліту до середньовіччя. Найчастіше це черепи й зуби (вони найкраще зберігаються в землі), довгі трубчасті й тазові кістки.

Палеоантропологічне дослідження починається з визначення віку і статі похованих на підставі широкого комплексу ознак будови черепа, таза, довгих трубчастих кісток тощо. Ці визначення становлять основу демографічних розрахунків, необхідних для реконструкції соціальної структури давніх суспільств.

Найголовнішим джерелом інформації в палеоантропології є череп, адже в його будові відбиті расові особливості популяцій минулих епох. Краніологічні дані дають змогу простежити межі поширення расових комплексів у різні періоди, генетичні стосунки і шляхи міграцій первісних племен, визначити співвідношення місцевого і прийшлого населення, з'ясувати витоки сучасних етнічних груп. Чим віддаленішою є історична доба, тим важливішу роль у вивченні тривалих етногенетичних процесів відіграють результати краніологічних вимірів.

Облітерація швів, яка спричинюється до нечіткості меж між окремими кістками черепа, починається в 20— О років (у чоловіків дещо раніше, ніж у жінок). Спочатку заростає стріловий, потім — вінцевий останнім — лямбдоподібний, або потиличний шов.