3.Розвизток антропології 18ст. Першій половині19ст.

В середині XVIII ст. окремі розрізнені думки про спорідненість людини з тваринним світом дістали теоретичне обгрунтування. Так, у класифікації біологічних видів, створеній визначним шведським натуралістом К. Ліннеєм (1707— 1778), люди поставлені в один шерег із мавпами, лемурами та кажанами. В десятому виданні своєї "Системи природи" (1758) він запропонував такий поділ роду Homo (людина):

Отже, Лінней розділяв рід Homo на дві групи: людину розумну, або денну, та людину лісову, або нічну, до якої він відносив людино- подібних мавп та неіснуючих істот — "хвостатих" та "нічних" людей. Що стосується останніх — буцімто здичавілих ідіотів та альбіносів, які, не виносячи світла, вдень ховаються в печерах, то про них Лінней міг довідатися з розповідей мандрівників та із народних переказів, котрі ще донедавна широко побутували у Скандинавії.

4.Розвиток антропології у другій половині 19ст.

Протягом 50— 60-х років XIX ст. у багатьох євро- пейських столицях постали антропологічні товариства — перші на- укові осередки, що мали на меті всебічне вивчення людини. Найпомітніший слід в історії антропології залишило Паризьке товариство, засноване 1858 р. французьким анатомом і хірургом П. Броксі (1824— 1880). Брока включав у зміст антропології широкий комплекс природничих і частково гуманітарних наук, а саме: зооло- гічну антропологію, що займається визначенням місця людини в природі; описову антропологію, або етнологію, до завдань якої входить дослідження анатомічних, психологічних та соціальних рис населення земної кулі; загальну антропологію, або біологію людини, котра вивчає вплив зовнішнього середовища, спадковість, краніоло- гічні характеристики тощо. Таке широке трактування антропології.

Виключну увагу Брока приділяв удосконаленню методів дослід- жень. Він розробив систему краніологічних і соматологічних точок, склав перелік найважливіших ознак на черепі й тілі живої людини, створив прилади — прототипи сучасного антропологічного інстру- ментарію, підготував спеціальні таблиці для визначення кольору шкіри, волосся й очей, виготовив муляжі описових характеристик обличчя: носа, губ і т. ін. Методичні рекомендації вченого значно іменшували вплив суб'єктивних чинників у процесі фіксації морфо- логічних ознак, який негативно відбивався на підсумках антропо- логічних досліджень

5.Антропологічна наука 20ст.

На початку XX ст. виникла англійська біометрична школа, керівником якої був К. Пірсон (1857— 1936). Талановитий математик, він прагнув запровадити в біології ефективні статистичні методи аналізу емпіричних даних. Навколо Пірсона й заснованого ним часопису "Біометрика" об'єдналася група вчених, що застосо- вували ці методи в антропології. Один із учнів Пірсона — Дж. Морант — обстежив велику кількість краніологічних колекцій у музеях Великої Британії, Франції, Німеччини й систематизував матеріали, опубліковані різними дослідниками. Застосовуючи запро- понований Пірсоном "коефіцієнт расової схожості", послідовники біометричної школи виділили серед населення земної кулі кілька груп краніологічних типів, надавши їм рангу рас. Згодом їхні схеми були піддані справедливій критиці, оскільки вони абсолютно не враховували історичних умов формування расових комплексів люд- ства.

Ще більший внесок у розвиток методики антропологічних дослід- жень зробив німецький вчений Р. Мартін.У йрго унікальній праці детально описані методи фіксації розмірів черепа та кісток посткраніального скелета, викладені спо- соби визначення антропометричних та антропоскопічних ознак живої людини, наведена бібліографія, яка охоплювала всі головні розділи антропологічних знань. Доробок Мартіна й досі залишається найавторитетнішим джерелом із питань морфології людини та методики антропологічних досліджень.