68.Антропологічний склад укр.. Народу за даними дерматогліфічних досліджень

Північна дерматогліфічна зона охоплює деякі райони Рівненщини, Житомирщини, майже всю Чернігівщину та Сумщину, тобто Правобережне та Лівобережне Полісся і частково Південну Волинь. Спільні риси у шкірному рельєфі мешканців цих місць — переважання низьких (у масштабах країни) закінчень ліній радіантів долоні, а отже й відносно низький індекс Камінса — близько 8,3; високий відсоток додаткових міжпальцевих трирадіусів (як правило, вище 20 %), а головне — дуже низький дельтовий індекс, величина котрого в Малинському районі Житомирщини сягає ледве не європейського мінімуму — 11,19.

Зазначений дерматогліфічний варіант містить у собі дуже давні, архаїчні риси. На це вказує порушення міжрасових кореляцій головних елементів шкірного рельєфу долоні та пальців. Наприклад, мала кількість дуг і петель на пальцях однієї людини в пересічній європеоїдній популяції супроводжується високими частотами закінчень головних ліній долоні A, B, C, D. Однак у Поліссі низький дельтовий індекс, зумовлений високим відсотком дуг і петель, часто поєднується з невисоким індексом Камінса, що свідчить про відносно низьку частоту розташування головних ліній долоні.

Наступна дерматогліфічна зона — середньоукраїнська — включає Лівобережжя Середньої Наддніпрянщини, окремі регіони Правобережжя, Південної Волині та Галичини. Людності цих регіонів загалом притаманне типово європеоїдне сполучення ознак, а саме: середній дельтовий індекс (близько 13); високе значення індекса Камінса — приблизно 8,5, яке вказує на високі закінчення ліній A, B, C, D; значний відсоток узорів на гіпотенарі (близько 40 %) і, навпаки, низький — осьових карпальних трирадіусів (близько 55 %).

Схожі дерматогліфічні ознаки властиві також окремим групам росіян — жителів Курської та Воронезької областей.

Остання дерматогліфічна зона — південна — охоплює Нижню Наддніпрянщину, переважно південні райони Правобережжя Середньої Наддніпрянщини, а також Закарпаття, гірські райони Карпат і Буковину. В окреслених регіонах спостерігається дещо вищий, ніж в інших зонах, дельтовий індекс (в основному більше 13). Крім того, тут переважають середній і дещо занижений індекс Камінса (в основному 8,1 — 8,4), низькі частоти узорів на гіпотенарі (23 — 27 %), як правило, низькі відсотки додаткових міжпальцевих трирадіусів (до 20 %). Таке поєднання дерматогліфічних ознак вказує на істотне посилення південноєвропеоїдних особливостей у будові шкірного рельєфу. Так, за багатьма провідними дерматогліфічними маркерами українці південної зони тяжіють до болгар, гагаузів та молдаван півдня Молдови, антропологічний тип яких склався на південноєвропеоїдній основі.

69.Антропологічний склад укр.. Народу за даними одонтологічних досліджень

За підсумками дерматогліфічних досліджень українці загалом належать до типових представників великої європеоїдної раси. Так, сумарна вибірка характеризується середньонизьким дельтовим індексом — 12,77, що свідчить про помірну кількість завитків і переважання дуг на подушечках пальців пересічного українця (особливості, властиві більшості європейських народів); середньовисоким індексом Камінса — 8,37, величина якого вказує на високе розташування головних ліній долоні A, B, C, D; середньонизьким відсотком карпальних осьових трирадіусів — 60,6 %; середньовисокою кількістю узорів на гіпотенарі — 31,1%; середнім відсотком міжпальцевих додаткових трирадіусів — 18,6 %.

Аналіз варіацій дерматогліфічних ознак і попарне зіставлення обстежених популяцій за методом СТВ показують, що відмінності між окремими територіальними групами українського народу є помірними і виражаються у відносно незначних відхиленнях від одного типу. Разом із тим на наших етнічних теренах досить чітко виокремлюються три -зони, мешканцям яких властиве неоднакове поєднання провідних расово-діагностичних ознак шкірного рельєфу, а саме: північна, середньоукраїнська та південна.