36. Рушійні сили антропогенезу

Питання про рушійні сили антропогенезу вперше детально розглянув Ч. Дарвін у книзі “Походження видів та статевий відбір” (1871) та статті “Про вираження емоцій у людини й тварини” (1872). Поширюючи на людину дію біологічних закономірностей, учений дійшов висновку про вирішальну роль природного відбору її переході пращурів людей до гірямоходіння, в удосконаленні руки, розвиткові мозку та членороздільного мовлення. Разом із тим деякі “людські” риси могли виробитись у процесі постійних вправ і закріп­лення корисних властивостей спадковим шляхом. Особини з доскона­лішими морфологічними характеристиками мали більше шансів вижити, ніж інші, і з часом їхній фізичний тип починав домінувати

в колективі. Постійні вправи відігравали особливо важливу роль у розвитку прямоходіння та здатності голосових органів до членороз­дільного мовлення. Ще один важливий чинник процесу антропоге­незу, за Дарвіном, — це статевий відбір, який сприяв розвиткові звукового мовлення і особливо втраті предками людей суцільного волосяного покриву на тілі. Торкаючись цього питання, він писав: “... Чоловік, а скоріше спочатку жінка позбавились волосся заради краси”, тобто в процесі статевого відбору. Цей же чинник, на думку вченого, вплинув також на формування расових особливостей.

Загалом Дарвін значно перебільшував спорідненість людини з твариною, не розуміючи соціальної сутності людей. Він намагався довести, що витоки людської моралі, трудової діяльності, мови, відчуття краси слід шукати виключно в суспільних інстинктах тварин.

На відміну від Дарвіна Ф. Енгельс — один із основоположників марксизму — приділяв винятково велику увагу соціальним чинникам гомінізації. Він створив трудову теорію антропогенезу, викладену в статті “Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину” (вперше опублікована в 1884 р.). Сутність трудової теорії можна виразити словами автора: праця “є першою основною умовою людського існування, — і це в такій мірі, що ми у певному сенсі повинні сказати: праця створила саму людину”. Енгельс послідовно проводив думку про те, що праця стала визначальним чинником переходу до прямоходіння, формування руки, мозку, свідомості, здатності до мовного спілкування, соціальності людей.

Загалом теза про важливу роль трудової діяльності в процесі антропогенезу не викликає істотних заперечень з боку сучасних дослідників. Разом із тим багато з них висловлюють сумніви щодо абсолютизації праці як основного чинника виникнення та еволюції людини. Зауважується, що праця є лише одним із проявів суспільної життєдіяльності людей, складником триєдиної якості, властивої людині (соціальність, трудова діяльність, свідомість) (Г. Горак).

У сучасній науці міцно утвердилася думка про те, що вирі­шальний вплив на “олюднення” мавпи та вдосконалення фізичної подоби гомінідів справили природні умови. Зазначається, що в кінці міоцену — на початку пліоцену (5,5— 5 млн років тому) в глобаль­ному стані природи відбулися значні зміни, пов’язані з загальним похолоданням. У цей час Антарктида вперше була похована під суцільним льодовим куполом, зона похолодання охопила Тихий, Індійський, Північний Льодовитий океани. Внаслідок поширення льодовика рівень Світового океану упав на 70 м (О. Величко). Що ж до Африканського континенту, то тут сталася аридизація клімату (посуха). Це спричинило зменшення площ лісів і збільшення розмірів відкритих трав’янистих обширів, схожих із сучасними сава­нами та степами. Нові природні умови активізували перехід частини

вищих приматів до прямоходіння, з’явилися двоногі мавпи, або мавполюди, — австралопітеки. Значне місце в раціоні частини цих істот посіла м’ясна їжа, потреба в якій стимулювала розвиток полю­вання, поліпшення двоногої ходьби, збільшення маси та вдоскона­лення функцій мозку. Пристосовуючись до нових умов життєдіяль­ності, австралопітеки почали використовувати природні предмети — дрючки, камені, уламки кісток, що стали прообразами штучних знарядь праці. “Предметна” діяльність (іноді її помилково називають “знаряддєвою”) сприяла вдосконаленню верхніх кінцівок, еволюції нервової системи й поведінки безпосередніх попередників людини.

Новий зсув кліматично-природних умов відбувся у пізньому пліоцені (близько 2 млн років тому). Північний Льодовитий океан узявся кригою, і з тих пір обидва полюси Землі вкриті нею. Середня температура січня в Центральній Європі була на 15— 20* нижча, ніж тепер, а липня — на 3— 5°. Повсюдно зменшилася площа лісів, поширилися відкриті степові простори. Ці зміни збіглися в часі з виділенням нової еволюційної лінії, що врешті-решт завершилася появою “людини вмілої”.

Деякі сучасні вчені вважають, що причиною морфологічних змін, пов’язаних з переходом частини вищих приматів до прямоходіння, були мутації. Однією з причин мутацій могло стати різке підвищення рівня радіації в області Східноафриканського рифту, де наприкінці третинного періоду сталися розломи земної кори й часті виверження вулканів. Особливо активно цю тезу обстоює російський археолог Г. Матюшин, який поширює дію мутагенних чинників не лише на ознаки прямоходіння, а й на інші анатомічні зміни перших гомінідів (втрату великих ікол, збільшення маси мозку тощо). Однак, за сло­вами О. Хрисанфової, “палеонтологічні матеріали поки що не дуже узгоджуються з цією гіпотезою, оскільки мозок ранніх ав­стралопітеків мав цілком понгідні розміри, зубна система також характеризується багатьма примітивними рисами, включаючи досить великі ікла, а пропорції кінцівок близькі до типу ... поширеного в попередні епохи”. Зауважимо, що уповільнені темпи морфологіч­ного прогресу і збереження ряду примітивних ознак були властиві не лише австралопітекам, а й першим представникам роду Ното. Та все ж мутагенні чинники відіграли певну роль у процесі антропоге­незу, особливо на ранніх етапах “олюднення” мавп.

Формування фізичного типу Homo sapiens проходило в тісному зв’язку з розвитком людського суспільства. Хоча морфологічні зміни гомінідів мали суто біологічне підгрунтя, втім у процесі еволюції закріплялися передусім ті спадкові ознаки, котрі сприяли трудовій діяльності й утвердженню чимраз довершеніших форм суспільних відносин. Отже, біологічні та соціальні чинники антропогенезу тісно перепліталися між собою, виступаючи в діалектичній єдності.