51. Антропологічні особливості стародавнього населення України у мезолітичну епоху.

Уперше скелети мезолітичної доби було знайдено в Криму в гротах Фатьма-Коба та Мурзак-Коба.Дослідження показали що всі вони характеризуються доліхокранією, широким обличчям,різко випнутим носом.Мурзак-кобинець мав східчастий прикус зубів, наслідком чого є випинання нижньої щелепи вперед. Є припущення що це набута ознакаповязана з чинбарним виробництвом:для надання шкіряним ременям міцності й еластичності їх тривалий час жкували, це спричинило стирання верхніх різців і утв неправильного прикусу.Жінкам було властиві гармонійні риси обличчя:високе чоло,тонкий ніс з горбинкою,великі мигдалеподібні очі, гарно окреслений рот,чітке мяке підборіддя.

52.Неолітичне населення України , його антропологічні особливості.

Неолітична доба — остання, завершальна стадія кам’яного віку, яка характеризується переходом від привласнювальних форм господарства (мисливство, рибальство, збиральництво) до відтворювальних (землеробства й тваринництва). У цей історичний період люди доместикували майже всі види теперішніх свійських тварин, винайшли прогресивніші способи обробки каменю (шліфування, розпилювання, свердління), навчилися виготовляти нові знаряддя праці — сокири, тесла, долота, а також глиняний посуд. Усе це викликало такі величезні зрушення в життєдіяльності первісної людини, що їх англійський археологГордон Чайлд назвав неолітичною революцією.

В межах України відомо понад 600 неолітичних місцезнаходжень. На думку багатьох фахівців, вони належать принаймні до семи археологічних культур; а саме: бузько-дністровської, тиської, лінійно-стрічкової кераміки, носії яких вже перейшли до землеробства й скотарства; ямково-гребінчастої кераміки, людність котрої займалася традиційними промислами — мисливством, рибальством і збиральництвом; сурсько-дніпровської, дніпровсько-донецької та кримської, що їм були характерні як традиційні, так і нові форми господарювання.

53.Антропологічний склад енеолітичного населення України.

Наприкінці V — на початку IV тис. до н. е. деякі племінні групи, які жили на території України, освоїли мідь, усвідомивши її переваги перед традиційними матеріалами. Поява металевих виробів, що мали сталі форми, ознаменувала початок нової, перехідної історичної епохи — енеоліту, або мідно-кам’яного віку. На думку вчених, визначальними рисами енеоліту є подальший розвиток ранніх форм відтворювального господарства — землеробства та скотарства, підвищення продуктивності праці, створення умов для регулярного міжплемінного обміну. Починається розклад первіснообщинного ладу, спостерігається майнове розшарування, виділяється родоплемінна знать. Змінюються вірування, поховальні обряди та звичаї, виникають нові форми первісного мистецтва.

У IV — на початку III тис. до н. е. у Дніпровському Правобережжі та в деяких лівобережних районах Середньої Наддніпрянщини мешкали землеробсько-скотарські племена трипільської культури, у лісостеповій і, частково, степовій зонах Лівобережжя — середньо-стогівської культури, у степовому Причорномор’ї та в Криму — кемі-обинської культури.

Трипільська культура, яка сформувалася на початку IV тис. до н. е., проіснувала близько 1500 років. В її розвитку простежують три основних етапи: ранній (4 — 3,6 тис. до н. е.), середній (3,6 — 3,1 тис. до н. е.) та пізній (3,1 — 2,5 тис. до н. е.).

Ранній та середній етапи трипільської культури представлені лише поодинокими похованнями в межах поселень (Лука-Устинська, Солончени II, Верем’є, Незвіско, Ліпкани), з яких походять здебільшого фрагментарні матеріали. За даними Г. Дебеця та М. Герасимова, черепи із Незвіско та Солонченів II характеризуються рисами протоєвропеоїдного типу — масивною будовою мозкового відділу, широким обличчям тощо.