37.Сучасна наука про найдавніші витоки антропологічних відмінностей людства.

Аналіз міжгрупового розподілу багатьох одонтологіч­них ознак і папілярних малюнків на пальцях та долоні свідчить про те, що за цими характеристиками негри Африки близькі до євро­пейських популяцій, а монголоїди Азії — до австралійсько-тихооке­анських груп. Це дало змогу висунути гіпотезу про існування в минулому двох вихідних расових стовбурів — західного, або євро- африканського, та східного, або азійсько-океанійського (О. Зубов, М. Чебоксаров).

Коли ж сформувались відмінності між ними?

На думку В. Алексеева, це відбулося ще в добу нижнього палео­літу, коли предки людей сучасного фізичного типу — архантропи й палеоантропи — вже освоїли майже всю територію Старого Світу, за винятком важкодоступних гірських областей і тих ділянок суші Євразії, які були покриті льодовим панцером.

Прихильники цього погляду часто посилаються на археологічні дані, що дають змогу виділити в межах ранньопалеолітичної ойку­

мени дві провінції з певними технологічними традиціями — західну та східну (X. Мовіус, Г. Григор’єв). Перша з них охоплює Європу, Передню й Середню Азію, Індостан, де були поширені ручні рубила з двобічною обробкою, друга — Центральну і Східну Азію, де переважали чопери — грубі кам’яні знаряддя невизначеної форми.

Фрагментарність кісткових решток європейських архантропів, представлених здебільшого черепними кришками, не дає змоги простежити зв’язок цієї групи давніх людей з сучасним расовим поділом людства. Значно краще вивчені морфологічні риси палео­антропів, чи неандертальців, — творців наступної (мустьєрської) культури, або епохи. Особливо важливе значення для висвітлення расотворчих процесів мало відкриття скелетів “сапієнтних” палео­антропів Передньої Азії (групи Схул, Кафзеф).

Дослідження показали, що формування “сапієнтних” рис, за­значених на черепах Схул IV, V, Кафзеф, супроводжувалося появою деяких європеоїдних і негроїдних (австралоїдних) ознак. З огляду на це В. Алексеев розглядає передньоазійських неандертальців як вихідну форму первинного західного осередка расотворення.

З творцями кам’яної індустрії східної провінції хронологічно й територіально пов’язані сінантропи, на зубах яких Ф. Вайденрайх виявив деякі морфологічні структури, властиві сучасним азійським народам, а саме лопатоподібні різці, дистальний гребінь тригоніда, міжкореневий затік емалі. Крім того, він відзначив на одному черепі із печери Котцетанг тенденцію до сплощеності скелета обличчя. Плескате широке обличчя зі сплощеним переніссям властиве також черепу із Люцзяна, що гарно зберігся. Сукупність цих фактів, за

В. Алексєєвим, дає підстави виділити на території Китаю другий первинний осередок расотворчих процесів — східний. Торкаючись цього питання, він писав: “Сучасна людина з’явилася вдвох місцях. Перше з них — Передня Азія, можливо, з прилеглими районами, друге — межиріччя Хуанхе і Янцзи з прилеглими районами. В Передній Азії сформувалися предки європеоїдів і негроїдів, в Китаї

• предки монголоїдів”.

Більшість сучасних вчених (77. Влахович, О. Зубов, В. Харитонов та ін.) відхиляють гіпотези прихильників поліцентризму про формування расових особливостей в кількох центрах земної кулі ще до появи людини сучасного фізичного типу. Вони вважають, що расова диференціація людства розпочалася лише на рубежі нижнього та верхнього палеоліту, коли популяції неоантропів вирушили у важкодоступні регіони май­бутньої ойкумени. Такої ж думки дотримувалися В. Бунак, який обгрунтував тезу про належність неоантропів до одного поліморф­ного антропологічного типу, В. Якимов, М. Чебоксаров та інші авторитетні фахівці-антропологи.