14.3. Міжнародна економічна інтеграція. Формування цілісності сучасного світу: глобалізація та її протиріччя

Інтернаціоналізація виробництва й обміну, всього господарського і духовного життя людства набуває всесвітньо-історичного характеру. Проте світове господарство розвивається нерівномірно і деякі країни перебувають на різних етапах інтернаціоналізації. Між деякими групами країн зв’язки стають інтенсивнішими, набувають комплексного характеру, тобто охоплюють всі сфери суспільного життя: економіку, політику, культуру тощо. В надрах інтернаціоналізації починає визрівати регіональна економічна інтеграція як якісно нова, вища її форма.

Інтеграція являє собою процес взаємодії та взаємопроникнення національних господарських комплексів шляхом формування якісно нового середовища в регіональному масштабі.

Розвиток інтеграції переслідує наступні цілі:

• використання переваг економічного масштабу;

• створення сприятливого зовнішньоекономічного середовища;

• вирішення задач торгової політики;

• сприяння структурній перебудові економіки;

• підтримка молодих галузей національної промисловості.

Інтеграційні процеси, як правило, мають наступні передумови:

1. НТР, що зумовлює якісні зміни в продуктивних силах та в самому характері і структурі виробництва, які вступають у протиріччя з обмеженістю національних ринків, наявністю різноманітних міждержавних бар’єрів на шляху руху капіталів, товарів, послуг та робочої сили;

2. Близькість рівнів соціально-економічного розвитку та ступеню зрілості країн, що інтегруються;

3. Наявність досить тривалого періоду та досвіду взаємного економічного співробітництва відповідної групи країн;

4. Географічна близькість, наявність у більшості випадків загального кордону;

5. Демонстраційний ефект, тобто позитивні економічні зрушення, що відбуваються після інтеграції;

6. “ефект доміно” – після того, як більшість країн стали членами того чи іншого інтеграційного угрупування, країни, що залишились за його межами, неминуче відчувають деякі труднощі, пов’язані з переорієнтацією економічних зв’язків країн.

Світовий досвід свідчить про проходження 5 етапів (форм) становлення та розвитку інтеграційних процесів у світовому господарстві:

• зона вільної торгівлі, яка передбачає ліквідацію митних бар’єрів між країнами – учасницями, але при цьому кожна з них зберігає власні тарифи відносно третіх країн;

• митний союз, за якого не лише узгоджується ліквідація тарифів між учасниками, а і вводяться єдині тарифи відносно третіх країн;

• загальний ринок, який передбачає свободу переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили а межах інтеграційного об’єднання. На цьому етапі розпочинається безпосередня інтеграція у сфері виробництва;

• економічний союз характеризується доповненням до попереднього гармонізацією різних аспектів економічної політики;

• повний (політичний) союз доповнює економічний союз єдиною економічною політикою.

Найповніше міжнародна економічна інтеграція розвивається в Західній Європі в межах Європейського союзу (ЄС), який розширивши своє членство від 6 до 15 країн, пройшов всі головні етапи інтеграційного процесу. Найважливішими досягненнями ЄС є тривалий мир між країнами, які протягом віків були у стані війни між собою, та демократичні принципи участі, дякуючи чому країни-учасниці не позбавляються національної специфіки.

Крім ЄС нараховується близько 20 економічних об’єднань, які ставлять перед собою поряд з іншими цілями і цілі інтеграційного зближення.

Одним з таких угрупувань є Співдружність незалежних держав (СНД), що утворилась у 1991 р. на базі Угоди Алма-Атинської Декларації та Протоколу Угоди. Підписання в 1992 р. Статуту СНД (рішення не підписано Молдовою, Туркменістаном та Україною) завершило процес конституювання нового міжнародного політичного та економічного угрупування із штаб-квартирою в столиці Білорусі м. Мінську, підвівши кінцеву риску під періодом існування СРСР.

Характерною рисою сучасного економічного розвитку країн СНД є складне переплетіння процесів взаємодії та розмежування як наслідок формування національних господарських комплексів в умовах неможливості повної ліквідації закладеної раніше взаємозалежності між ними.

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток останньої чверті ХХ ст. відбувався під потужнім впливом глобалізації. Глобальний характер сучасних економічних процесів полягає насамперед в розширенні господарських систем до планетарних масштабів. Тенденція до зростання ролі зовнішніх інтернаціональних чинників у процесі економічного розвитку зумовлена насамперед

• масштабами сучасного виробництва,

• особливостями технологічної революції,

• загостренням проблеми ринків,

• зовнішнім фінансуванням розвитку,

• різкими розбіжностями між окремими країнами в забезпеченні природними та іншими ресурсами.

Зрештою досягнення економічного оптимуму передбачає найширше використання максимального господарського простору: регіонального, континентального, планетарного і навіть космічного.

Найпоширеніше сьогодні визначення явища глобалізації належить Європейській комісії: глобалізація – це процес, за допомогою якого ринки і виробництво в різних країнах світу стають все більше взаємозалежними завдяки рушійним силам торгівлі товарами та послугами і потоків капіталу та технологій. Це не новий феномен, а продовження обставин, які розвивались протягом тривалого часу. Можна сказати, що глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно-космічної цивілізації.

У глобальній світовій економіці головною складовою є сама оновлена глобальна світова економіка, яка характеризується новою структурою економічних відносин. Це економіка, що існує “над” національними економіками і агентами і автономно від них, прямує до них і надає їм специфічних форм та характеру, керується власними цілями та рушійними силами. На авансцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які поряд з традиційними стають сьогодні головними суб’єктами світогосподарських процесів. До них належать:

• міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД, ФАО, МОП, СОТ);

• країни “великої сімки”;

• регіональні організації, яких налічується близько 60;

• багатонаціональні корпорації (майже 50 тис.);

• інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);

• неурядові організації;

• великі міста;

• окремі видатні особистості (науковці – нобелевські лауреати, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Процес глобалізації розгортається в певних, властивих саме їй формах і характеризується специфічними рисами:

1. зростає відкритість економік провідних країн світу, що засвідчує їх активну участь у процесі глобалізації;

2. вибухоподібно зростає роль світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських зв’язків;

3. розвивається багатонаціональне підприємництво на основі значного розширення та диверсифікації діяльності транснаціональних фірм і корпорацій;

4. розширюється використання глобальних джерел розвитку, пов’язане з застосуванням пакету стратегічних заходів, спрямованих на забезпечення довгострокового економічного успіху підприємства;

5. посилюється динамізм та інтенсивність міграційних потоків робочої сили.

Таким чином, глобалізація стає постійно діючим чинником і внутрішнього, і міжнародного економічного життя, вона знаменує завершення першого, початкового етапу формування економічної єдності світу, його господарської цілісності за всієї розмаїтості та гетерогенності складових і підсистем світового господарства.

Розгортання процесу глобалізації характеризується суперечливим впливом на національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарського розвитку.

З одного боку, глобалізація розширює можливості окремих країн щодо використання оптимальної комбінації різноманітних обмежених ресурсів, поглибленої їх участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого боку – глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, формують ґрунт для маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними коштами, що становить реальну загрозу для країн з низькими і середніми доходами.

Таким чином, зважаючи на безперечні переваги, варто враховувати неоднозначність, різноспрямованість впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного виробництва. В процесі глобалізації переваги отримують галузі обробної промисловості та сфера послуг. Сюди ж здійснюється перелив капіталу і кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі та сфери відчувають гострий дефіцит факторів виробництва, що посилює їх депресивний стан. Поряд з цим набирає сили процес деіндустріалізації, який теж має як позитивні, так і негативні наслідки.