4. Сутність, причини та наслідки інфляції. Антиінфляційна політика.

Інфляція являє собою одну з найтяжчих економічних хвороб ХХ ст. Особливо яскраво вона проявляється в економічній системі ринкового типу, хоча і командно-адміністративна система не захищена від неї.

За своїм походженням інфляція – явище, пов’язане з рухом грошей. Але, зароджуючись на розбалансованому грошовому ринку, віруси інфляції розповсюджуються за межі цієї сфери, зумовлюючи негативні процеси в інших частинах економічного організму: поражають виробництво, споживання тощо.

В класичній політекономії інфляція вивчається як частина теорії грошей. Дж. Кейнс вперше аналізував інфляцію в якості елемента макроекономічної теорії. Монетаризм вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію, але і вбачає тут її найважливішу складову.

Інфляція (в перекладі з лат. –здуття) означає падіння цінності чи купівельної спроможності грошей в результаті підвищення грошових цін на товари та послуги.

Інфляція може бути відкритою або прихованою. Відкрита інфляція проявляється в підвищенні загального рівня цін, а прихована (подавлена) – в товарному дефіциті, в погіршенні якості товарів. У визначенні інфляції ключовими є два слова: безперервний, тобто зростання цін відбувається постійно протягом деякого часового періоду, і загальний, тобто зростання цін охоплює всі ринки і характерне для економіки в цілому. Це означає не що інше, як ввімкнення інфляційних механізмів в результаті підвищення номінального сукупного попиту (AD) над реальною сукупною пропозицією (AS). Подібна ситуація може виникнути, або коли різко зростає сукупний попит, а сукупна пропозиція не змінюється, або у випадку зниження сукупної пропозиції при незмінному сукупному попиті, або коли розширення сукупного попиту перевищує зростання реального випуску.

Інфляцію, викликану змінами сукупного попиту, прийнято називати інфляцією попиту. Мова йде про ситуацію, коли виробничий сектор неспроможний відповісти на надлишковий попит збільшенням реального обсягу виробництва, тому що всі наявні ресурси вже задіяні.

Коли причиною інфляції служить падіння сукпної пропозиції, то її називають інфляцією пропозиції. Вона виникає в результаті зростання витрат виробництва, а значить, і зміни сукупної пропозиції.

Дослідження інфляції попиту потребує аналізу деяких макроекономічних показників. Виходячи з залежності між MV та AD і PY та AS, можна зазначити, що якщо сукупний попит буде зростати досить швидко, або над визначений рівень, то для забезпечення макроекономічної рівноваги сукупна пропозиція може зрости за рахунок цінової складової. Але навіть при цьому темпи зростання грошової маси і темпи зростання цін розвиваються асинхронно.

Лаг, який виникає між динамікою грошової маси і динамікою цін, отримав назву інфляційного розриву. В ході розвитку ціноутворюваного процесу величина інфляційного розриву не залишається постійною. Під впливом внутрішніх саморегуляторів він може зменшуватись, або збільшуватись. Тобто, інфляційний розрив має місце, як правило, на відносно обмеженому проміжку часу. В тривалому періоді встановиться рівноважний темп інфляції, тобто така ситуація, коли темпи зростання грошової маси і динаміка цін врівноважуються. В даному випадку можна говорити про циклічну закономірність розвитку інфляційного процесу. В умовах ринкової економіки зростання цін створює можливості для прибутків. Підприємці розширюють виробництво, залучають додаткову робочу силу. Тиск безробіття зменшується, що сприяє зростанню зарплати, а значить, подальшому зростанню і підвищенню цін.

Інфляція пропозиції формується на принципово іншій факторній базі. Якщо ціни зростають під впливом немонетарних факторів, порушення рівноваги грошового обігу (MV = PY) стає не причиною, а наслідком зростання цін. Воно може бути викликано з одного боку зменшенням пропозиції в результаті зростання витрат виробництва, а з іншого – вимушеною додатковою кредитною емісією, скороченням касових залишків або прискоренням швидкості обігу грошей, що зумовлені знову ж таки чисто виробничими потребами – необхідністю компенсації зростання витрат виробництва.

Сполучення інфляції попиту і інфляції пропозиції формують інфляційну спіраль, в якій інфляційні сподівання економічних агентів виконують роль передавального механізму.

Узагальненим показником вимірювання інфляції є рівень або темп інфляції, який відображає швидкість щорічної зміни рівня цін.

Темп Індекс цін звітного року – Індекс цін базового року

Інфляції = Індекс цін базового року

Кількісно виміряти інфляцію можливо за допомогою так званого “правила величини 70”, яке дозволяє швидко розрахувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін.

Приблизна кількість 70

років, необхідних = -----------------------------------

для подвоєння темпів темп щорічного зростання

інфляції цін (%)

В залежності від темпів інфляції розрізняють три її види:

• повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи зростання, приблизно до 10%;

• галопуюча, яка характеризується темпом зростання цін від 10% до 100%;

• найбільша небезпека пов’язана з гіперінфляцією, за якої темпи приросту цін перевищують 100%. В межах гіперінфляції виділяють дещо звужене поняття – суперінфляція (або супергіперінфляція), за якої темпи зростання цін складають 50% і більше за місяць.

Коли мова йде про гіперінфляцію, то, як правило, приводять приклад Німеччини, де в 1922 р ціни зросли на 5479%, а в 1923 р в 13 * 10¹⁰ разів. У грудні 1923 року фунт масла на німецькому ринку коштував 1,5 млн, а батон –200 тис. марок. Для прикладу можна привести і ситуацію на ринку Угорщини в червні 1946 року, коли 829 октильйонів (одиниця з 22 нулями) угорських форинтів прирівнювались до 1 довоєнного форинта.

Протягом двох останніх десятиліть інфляційні процеси в індустріальних країнах в межах повзучої інфляції. Серед країн, що розвиваються, найвищі темпи інфляції зафіксовані в Заїрі – 3869%, в Бразилії 1037,5%. Серед країн з перехідною економікою рекордсменами є колишні складові Югославії – 15021% та Україна. В 1993 темпи інфляції в Україні склали 10256%. За статистикою МВФ Україна входила в першу п’ятірку країн з найвищими темпами інфляції. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) у 2001 в Україні становив 106,1% тоді як в 2000 – 125,8%. Таким чином темпи зростання інфляції в2001 склали –15,7%.

Протилежний інфляції процес, тобто зниження загального (середнього) рівня цін в економіці країни, називається дефляцією.

Вплив інфляції на рівень реальних доходів є суперечливим. Інфляція по-різному впливає на перерозподіл доходів в залежності від того, чи є вона очікуваною, чи несподіваною. Але в будь-якому випадку наслідками інфляції є:

• зниження реальних доходів населення;

• посилення майнової і соціальної диференціації суспільства;

• знецінення заощаджень населення;

• втрата у виробників зацікавленності у створенні якісних товарів;

• посилення диспропорцій між виробництвом промислової і сільськогосподарської продукції тощо.

Негативні наслідки інфляції вимагають втручання держави з метою обгрунтування антиінфляційних заходів. Вони, головним чином, зводяться до двох напрямків:

1. індексації доходів, державного контролю за зростанням цін, компенсації втрат за рахунок державного бюджету;

2. боротьба з некерованою інфляцією.