Правова свідомість

“Усвідомлення права розвиває усвідомлення обов‘язку. Всезагальний закон – це свобода, що закінчується там, де починається свобода іншого”.

В.Гюго

Правова свідомість – це така форма свідомості, в якій виражаються знання і оцінки, прийняті в даному суспільстві в якості юридичних законів, нормативів соціально-економічної діяльності різних суб‘єктів права – індивіда, підприємства.

Правова свідомість відображає рівень і якість законодавчої системи, знання законів громадянами, їх відношення до цих законів і готовність дотримуватися правових норм, які існують у суспільстві.

Правосвідомість займає проміжне місце між політичною і моральною свідомістю: на відміну від політичної свідомості вона відноситься до держави не як до суб‘єкта політичної влади, а як до зовнішньої регламентуючої сили, що вимагає підкорення. На відміну від моральних норм у правосвідомості поняття необхідного і справедливого розглядається як державний закон, порушення якого супроводжується правовими санкціями.

Правосвідомість базується на раціонально-моральних оцінках і це положення має історичні причини. У первісному суспільстві закони розглядалися як моральна традиція. З розподілом суспільства на класи і утворенням держави моральна і правова свідомість розділились. Вперше з‘явилась ідея права, що захищає індивіда від держави. Закони перестали розглядатися як божі настанови. Але на різних етапах розвитку суспільства закон діє по-різному. У середньовічному суспільстві станова нерівність санкціонувалась “божим правом”. З розвитком товарно-грошових відносин ідеал соціальної справедливості став пов‘язуватися з природним правом, у відповідності з яким усі громадяни повинні мати рівні права. Отже, будь-яке законодавче право історичне, воно спочатку з‘являється як теоретичний ідеал, а потім функціонує в якості закону у відповідності з соціально-історичними причинами.

Закон визначає ступінь соціальної свободи індивіда, який залежить від способу виробництва, системи економічних відносин власності, ідеологічних цінностей.

Хоча правосвідомість є величина змінна, вона має і певну постійність: будь яка соціальна свідомість обов‘язково містить в собі ідею суспільства, а будь яка ідея суспільства повинна базуватись на певних правових відносинах.

Правосвідомість – це завжди підтримка регламентованих відносин між особистістю і державою, які необхідні для протистояння безпорядкам.

В сучасних умовах правова свідомість основується на принципах міжнародних активів про права людини, де центральним є гуманізація і глобалізація суспільних процесів. Виходячи з цього положення основними у правосвідомості є такі принципи:

• повага до людини;

• свобода особистості;

• соціальна, вікова, расова і національна рівність;

• свобода совісті і віросповідання;

• націленість на вирішення конфліктних ситуацій мирним шляхом;

• захист прав особистості на вільну економічну і культурну діяльність та ін.

Моральна свідомість

“Мораль – це вчення не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя”.

І.Кант

Моральна свідомість – це основна ціннісна форма суспільної свідомості,

в якій знаходять відображення загально прийняті норми і оцінки людської діяльності. Ця свідомість показує відносини між особистостями і ті позиції, з яких людина оцінює своє власне “Я”. Необхідність моральної свідомості визначається необхідністю регулювати міжособові відносини людей в усіх сферах суспільного життя.

Моральна свідомість має свої особливості:

• моральні норми формуються у процесі практичного життя людей, а не розробляються спеціалістами як правові;

• моральні категорії історично замінюються, вони залежать від особливостей розвитку суспільства, рівня цивілізації;

• моральна свідомість тісно пов‘язана з релігійним світоглядом, який часто визначає напрямок основних моральних категорій.

В сучасній науці розрізняють два рівня моральної свідомості: буденно-

практичний і теоретичний.

На буденно-практичному рівні відображаються реальні норми поведінки людей, які зумовлені особливостями розвитку і станом конкретного суспільства. На теоретичному рівні формується суспільством ідеал прагнення людей. В реальному житті ці рівні не співпадають, але можуть досягти більшої чи меншої близькості.

У зв‘язку з тим, що моральні норми юридично не закріплені, існує така моральна категорія як свобода волі, яка відображає право людини самостійно вибирати свою поведінку. Коли самостійно обрана поведінка особистості співпадає із загальноприйнятими нормами моралі, - то такі дії людини вважаються високоморальними. Але досить часто розуміння власної свободи не співпадає з інтересами інших людей, суспільства в цілому, тому людина повинна обмежувати свою свободу волі.

Моральна свідомість має свою структуру:

1. Ціннісні орієнтації, які визначають загальний напрямок, суспільну мету у вихованні людей.

2. Моральні почуття – це емоційні переживання моральних норм, які забезпечують переростання знань моральних категорій в мотиви поведінки, стимулюють особистість жити і діяти у відповідності із загальноприйнятою мораллю.

3. Моральні ідеали – це конкретні образи, в яких втілюються всі принципи етичної поведінки.

4. Моральні судження – це повна оцінка поведінки людини чи суспільства по відношенню до інших людей.

5. Моральні категорії утворюють систему, своєрідний логічний каркас моральної свідомості. Категорії визначають поведінку людини, напрямок її ціннісних орієнтацій.

Історія розвитку моральної свідомості знає кілька етапів.

1. У первіснообщинний період моральні принципи визначаються звичаями, передаються в традиціях, вони не мають теоретичного обгрунтування. Ще спостерігається сильний вплив простих матеріальних потреб, особистих інстинктів. Моральним вважається те, що необхідно для виживання роду, сім‘ї.

2. В період перших цивілізацій, феодальну епоху основними у моральній свідомості виступають поняття честі, справедливості, відваги, гордості, але вони є ознакою певного стану (воїн, рицар, шляхтич). Разом з тим моральні принципи не однакові для всіх. Етична поведінка залежить від того, до якого класу відноситься людина. Морально правильним є панування одних, їх свобода і залежність інших, обмеження їх прав.

3. З розвитком товарно-грошових відносин, підприємницької діяльності, концентрацією капіталу змінюються основні моральні принципи. На перше місце виходить не авторитет стану і гербу сім‘ї, а уміння збагатитися, рівень матеріального достатку особистості. Для свідомості цього періоду характерна ціннісна орієнтація на багатство, яке стає сенсом людського буття.

У ХХ столітті моральні цінності змінюються. На теоретичному рівні на

перше місце виходять такі цінності як свобода особистості, гармонійний розвиток людини. Це століття супроводжувалося протиставленням двох типів моральної свідомості: одна, основана на комуністичній ідеології, інша несе в собі принципи свободи і вільної підприємницької діяльності. У першій моральній свідомості переважали принципи колективізму, інтернаціоналізму, атеїзму, головна мета – спільне щасливе майбутнє і людина є лише засобом досягнення цієї мети. Мораль, що панувала в країнах Західної Європи. США, основувалась на принципі індивідуальної свободи і задоволення власних потреб і потреб сім‘ї в усіх сферах життя, визначальними були основні принципи християнської моралі.

На сучасному етапі світ вступив у нове століття і нове тисячоліття. Після розпаду Радянського Союзу принципи комуністичної моралі втратили свій вплив на значні й території планети. Але світове співтовариство не є однорідним, хоча спостерігається тенденція до пошуку спільних принципів розвитку. Визначальними стають принципи християнської моралі, повага до особистості, її свободи і життя.