Даосизм

Засновником даосизму був філософ Лао-цзи, що жив у кінці VІ століття до нашої ери. Китайські історики пишуть, що протягом багатьох років Лао-цзи виконував обов’язки головного хранителя архіву царського двору, але, розчарований занепадом моралі, подав у відставку і пішов на захід. Більше його не бачили.

На кордоні Лао-цзи залишив служителям свій твір – Дао-де-цзін. У центрі доктрини мислителя – вчення про велике Дао. Поняття це настільки багатогранне, що неможливо дати йому визначення. Дао – це джерело всього і стоїть над усім. Воно безтілесне, туманне і не визначене, його не можливо пізнать ні зором, ні слухом, ні дотиком. Усе видиме буття безмежно нижче нього. Воно не існує так, як існують гори, дерева, люди. Його реальність стоїть над реальністю земного і чуттєвого.

Дао – це віддалена від світу заборонена сутність. Воно пронизує увесь всесвіт своїми незримими тонами, проявляється як незрима енергія. Піднімаючись над Всесвітом, Дао творить його, регулює вічну гру двох полярних начал космосу: Янь та Інь. Всі істоти наповнені Ці – це життєва сила, першосубстанція, яка робить живим все живе і сущим все суще.

Дао управляє усіма істотами і веде їх до досконалості, яка полягає у досягненні кінцевої мети – Спокою. Пізнання Дао повинне стати головним сенсом людського життя. Осягнути його не можна ні шляхом дослідження, ні зовнішнім спостереженням. Мудрець посягає Дао не виходячи з дому, а через очищення і самозаглиблення.

Люди терзаються жадібністю, заздрощами, честолюбством. Правителі гноблять народ, затівають війни, щоб захопити чужі землі. Вони створюють штучні рамки для людини і тільки ще більше її відводять від святої природності.

Вся людська діяльність, за даосизмом, - безплідна суєта. Люди метушаться, поспішають, а Дао знаходиться в божественній безтурботності. Необхідно утверджувати на землі царство Дао. Все, що ми називаємо прогресом, тільки відвертає увагу від посягнення Дао. Даосизм заперечує знання, науку, соціальні норми цивілізації. Люди повинні віддаватись природному ходу речей, необхідно відійти від пристрастей, від життєвих проблем і радостей. Треба з’єднатися з Дао і знайти спокій ця теза є реакційною, бо заперечує прогрес. Хоча є у мислителя ідеї, до яких варто дослухатися і сьогодні:“Той, хто знає людей – розважливий. Той, хто знає себе – освічений. Той, хто перемагає людей – сильний. Той, що перемагає себе – могутній. Хто діє наполегливо, має волю. Хто не втрачає свою природу – довговічний. Хто помер, але не забутий - безсмертний”. “Благополуччя створюється повагою, а нещастя утворюється від насилля”.¹⁴

В перших віках Лао-цзи був обожнений і почав сприйматись як втілення самого Дао. Він пережив 9 внутрішніх перетворень і являвся на землю і в зовнішніх перевтіленнях (наприклад, у Будді). Сьогодні ця релігія зберігає своїх прихильників у Китаї, Монголії.

Конфуціанство

Найбільш розповсюджена релігія Китаю – конфуціанство – взяла за основу філософсько-етичне вчення Конфуція (Кун-цзи) і його учнів, які розкрили погляди учителя у книзі “Лунь-юй” – “Бесіди і судження” (VІ століття до нашої ери).

Конфуцій жив в епоху, коли Китай займав лише незначну частину сучасної території. Мислитель народився в невеликому царстві Лу на сході Китаю у сім‘ї воїна, він був одинадцятою дитиною, яку народила третя юна дружина сімдесятирічного батька. В 16 років хлопчик став сиротою і поступив на державу службу, паралельно багато вчився, пізнаючи культуру і обряди свого народу. У сорок років став учителем, у ході навчання значну увагу приділяв етиці і правилам життя, визначеним усіх ходом історії народу. В п‘ятдесят років почав управляти провінцією Чжунду, зарекомендував себе як умілий керівник. До шестидесяти років займав різні відповідальні пости, а потім повністю присвятив себе пізнанню мудрості, подорожуючи з учнями по Китаю протягом 13 років. Помер мислитель у 479 році до нашої ери.

Усі проблеми, якими займався Конфуцій стосувались людини і людських відносин. Кожна людина, вважав мислитель, незалежно від її походження повинна прагнути стати благородною і пізнати Дао (за Конфуцієм Дао – це комплекс ідей, принципів і методів, за допомогою яких можна направити людей на шлях істинний). Благородна людина повинна бути наділена началом “вень” – культурність, але цього недостатньо. Конфуцій вперше вводить в практику поняття “жень” – гуманність, яке є центральною у вченні мислителя. Гуманність він зводить до того, що не слід іншому заподіювати того, чого не бажаєш для себе. Людина по природі своїй більше схильна до добра, ніж до зла. Конфуцій збирався перемогти зло силою проповіді. Удосконалюючи себе, людина повинна побороти свої пристрасті і жити у злагоді з принципами Порядку і Середини (чжунюн). Середина – це ідеальний стан суспільства і його членів. Він досягається поміркованістю в усьому, обдуманістю вчинків, неквапливістю і педантичністю при виконанні правил. Щоб існувати разом, зазначав Конфуцій, люди повинні засвоїти спільну для всіх мораль, яку він узагальнив у п‘яти чеснотах: мудрість, гуманність, вірність, повага старших і мужність. Кожна людина повинна вести себе у відповідності з тим становищем, яке вона займає..

Управління суспільством буде успішним тільки тоді, колі воно основане на правилах етикету – “лі”, які включають гуманізм, синівську повагу (сяо), чесність і відвертість, постійне прагнення до внутрішнього удосконалення, ввічливість. І відносини у суспільстві повинні формуватися як у добропорядній сім”ї. Влучні афоризми мислителя лійшли до наших днів:

“Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді і в державі, і в сім‘ї до тебе не будуть відчувати ворожнечі”.

“На зло відповідають справедливістю. На добро відповідають добром”.

“навчатись і не міркувати – марнотратство часу, міркувати і не навчатись - згубно”.¹⁵

Лише у ІІ столітті до нашої ери конфуціанство стало офіційною ідеологією і залишалось такою до 1911 року.

Хоча конфуціанство як релігія має розбіжності із проповідями Конфуція (небо визнається як божество, яке наділене моральною свідомістю і уважно стежить за всім, що відбувається на землі), мислитель з 59 року до нашої ери обожнений, на його честь побудовані храми. Релігійні культи здійснюються главами сімей, старійшинами родів і чиновниками. Кожна сім‘я, рід мають свій храм, в якому, перед символізуючи ми пращурів табличками, здійснюються обряди пожертвування.

Майже вся увага в цій релігії сконцентрована на соціально-етичних проблемах. Основний принцип конфуціанства – чжен мін (виправлення імен) полягає в тому, щоб кожна людина знала своє місце в житті у відповідності з її станово-класовою, сімейною належністю, яка встановлена у відповідності з законами Неба.