Зороастризм

Зороастризм – релігійне вчення іранського пророка Заратустри – можливо найдавніше із світових релігійних откровеній. Точно його вік встановити важко. Протягом багатьох віків тексти Авести – головної священної книги зороастрійців – передавалися в усній формі. Записали їх лише в перших віках нашої ери. Головний пророк релігії – Заратустра родом з мідійського міста Рагі, скоріше всього він жив в VІІІ – VІІ ст. до нашої ери. Він є автором невеликих поем “Гати”, які і дають нам відомості про релігію і його пророка.

В релігії возвеличується бог Ахурамазда (порядку і справедливості).

Його проголосив Заратустра несотворенним Богом, що існує вічно і є творцем всього благого: світла, правди, доброти, знання, святості і доброчинності. Джерелом зла у всесвіті оголосив Ангро-Майньою (злого духа), який також несотворим і є носієм зла. Ці дві протилежності буття Заратустра бачив у вічному зіткненні: “Воістину, - говорив він, - є два первинних духа, близнята, що славляться своєю протилежністю в думці, в слові і в дії – вони обидва, добрий і злий. Коли ці два духа зійшлися вперше, то вони сотворили буття і небуття, і те, що чекає, врешті решт, тих, хто іде шляхом брехні, - це найгірше, а тих, хто йде шляхом добра, чекає найкраще. І ось із цих двох духів один, що слідує брехні, вибрав зло, а другий – Дух Найсвятіший, обряджений в найміцніший камінь (в небесну твердь) увібрав праведність”.¹¹

Отже, царство Ахурамазди уособлює позитивну сторону буття, а царство Ангро-Маньою – негативну. Ахурамазда знаходиться в ніким не створеній стихії світла, Ангро-Маньою – у вічному мороці. Протягом довгого часу ці області, розділені пустотою, ніяк не стикались. І лише створення Всесвіту зіткнуло їх і породило постійну боротьбу, змішавши нашому світі добро і зло.

Спочатку Ахурамазда створив шість вищих божеств:

• Воху Мана (“Благий помисел”);

• Аша Вахішта (“Краща праведність”) – божество, що втілює закон істини;

• Спента Армайті (“Святе благочестя”), втілює те, що добре і праведне;

• Хшатра Вайр”я (“Бажана влада”) – це сила, яку кожна людина повинна проявляти, прагнучи до праведного життя;

• Хаурватат (“Цілісність”);

• Амертат (“Безсмертя”).

Усі разом вони були відомі як Амеша Спента (Безсмертні Святі). Кожне божество було пов’язане і володарювало якимось явищем: небесами із каміння, землею, вогнем, водою, рослинами. Воху Мана покровительству вав корові, а людина з її розумом і правом вибору належала самому Ахурамазді.

Ангро-Маньою – це тьма, брехня, зло і незнання. Він також має шість могутніх богів: Злий Розум, Хвороба, Руйнування, Смерть і т.п. Під його покровительством також знаходяться злі боги – деви, а також багато злих духів. Щоб захиститись від зла, людина повинна щоденно молотися, очищатися, приносити жертву.

Війна між Ахурамаздою і Ангро-Манью розгорілася в момент світо творення. Спочатку Ахурамазда створив всіх вільними від тілесної оболонки, потім надав разом з помічниками матеріальну форму. Та в той же час, коли творіння стало матеріальним, воно стало доступним злу.

Напад Ангро-Манью ознаменував початок нової космічної ери – “Зміщення”; протягом якої цей світ – це суміш добра і зла, а людина знаходиться під постійною небезпекою зійти зі шляху доброчинності.

Основна ідея Заратустри в тому, що добро може перемогти лише за допомогою чистих, світлих сил і дякуючи участі людини. Людина створена союзником Бога і працює разом з ним для досягнення перемоги над злом. Фізична смерть не припиняє людське існування. Кожна душа, розставшись із тілом, буде судима за те, що сотворила в житті. На вагах правосуддя будуть зважуватися думки, слова і справи кожної душі: добрі – на одній чаші, злі – на іншій. Якщо переважать добрі – то душа потрапить в рай; злі – в пекло.

В кінці світу і на початку ери “Розподілу” відбудеться загальне воскресіння мертвих. Тоді праведники отримають “майбутнє тіло”, а земля віддасть кістки померлих. Після воскресіння буде Останній Суд. Люди повинні будуть пройти через річку розплавленого металу, яка для праведних буде парним молоком, а для злих – пекельним металом, який знищить їх назавжди. Для праведних людей настане час вічного життя в царстві Бога на землі.

Це вчення, що знайшло своє місце в Ірані, мало вплив і на Індію, і на народи південної Європи. Поєднуючись з іудаїзмом і християнством, зороастризм сприяв появі різних вчень та єресей в середні віки.

Іудаїзм

Ця релігія почала утворюватись ще в ІІ тисячолітті до нашої ери і розповсюджена в основному серед євреїв. Історія її розвитку пов’язана із завоюванням давніми євреями Палестини, а далі підкорення іудейської держави римлянами, що привело до розсіювання іудеїв по світу, утворення релігійних общин – синагог, які очолювали равини. Вони давали знання, регулювали відносини між віруючими. Давньоіудейська Біблія це книги Старого заповіту, які складались протягом ХІІІ - ІІ ст. до нашої ери. Складання Талмуда – другого за значенням після Біблії джерела іудейського віровчення – завершено равинами у V ст. нашої ери.

Вчення іудаїзму проголошує культ єдиного бога Яхве; ідею “богообраності” єврейського народу, віру в пришестя месії – небесного спасителя; очікування кінця світу, воскресіння мертвих. Ця релігія має специфічні обряди: обряд обрізання, поважається піст, їжа розпділяєтьсая на дозволену (кошарну) і недозовену (трефну).

Іудаїзм має кілька течій. Так, у Вавілоні у VІІІ столітті виникло караїмство (від давньоєврейського – “караїм” - чтець), яке не визнає Талмуд, а усю увагу концентрує на Старому заповіті.

Досить популярною у стародавні часи була каббала (переказ) – містичне вчення, яке складається з елементів піфагоризму і християнства, суть якого викладена у книзі ХІІІ століття – Зогар – містичному коментарі Тори. У ХVІ - ХVІІ століттях каббала в основному займалась магією і чаклунством та символічним тлумаченням Старого заповіту. Каббалістична містика сприяла появі хасидизму – другої секти іудаїзму.

Хасидизм виник в ХVІІІ столітті серед віруючих Польщі та України як вираження протесту бідних верств єврейського населення. Засновник секти Ізраїль Бешт і його послідовники, використовуючи каббалу і містицизм, виступили проти равинів, відстоюючи вивчення Біблії і Талмуду як істинне служіння богу, і доводили, що головне в житті віруючого – це благочестива поведінка, фанатична молитва, виконання заповітів, які тільки і дозволяють людині знайти спільну мову з богом.