24

Отруйні речовини

У зв'язку з розвитком хімії, хімічної та фармацевтичної промисловості з'явились нові речовини і препарати з них (нові лікарські препарати, пестициди, технічні рідини, мийні засоби, предмети; косметики, дезин­фікуючі засоби, препарати для боротьби з гризунами, шкідливими-комахами та деякі інші), значна частина яких виявляє токсичну дію і може бути причиною отруєнь. Об'єктами хіміко-токсикологічного аналізу, які підлягають дослідженню на наявність отруйних речовин, можуть бути органи трупів, сеча і кров трупів, блювотні маси, екскременти, волосся, нігті, промивні води шлунка, залишки їжі, напої, пестициди, частини рослин, вода з водойм, проби повітря промислових підприємств, грунт, предмети домашнього вжитку, одяг тощо.

Отруйні речовини – це небезпечні хімічні речовини та сполуки, індивідуальні за своїм складом, суміші хімічних речовин та сполук, продукти їх розкладу та розпаду, які за сукупністю притаманних їм властивостей створюють або можуть створити небезпеку для довкілля, тварин та здоров'я людей, що може привести до загибелі об'єктів довкілля, тварин та людей, і, які потребують спеціальних методів, умов і засобів поводження з ними.

У токсикологічній хімії отруйні речовини поділяють на 6 груп за способом ізолювання з біологічного матеріалу та інших об'єктів.

1. Речовини, які ізолюють з біологічного матеріалу перегонкою з водяною парою. До цієї групи належать синильна кислота та її солі, деякі спирти, формальдегід, ацетон, фенол, хлорпохідні аліфатичних вуглеводнів, оцтова кислота, етиленгліколь, тетраетилсвинець та ін.

2. Речовини, які ізолюють з біологічного матеріалу настоюванням його з підкисленим етиловим спиртом або з підкисленою водою. До цієї групи належать алкалоїди, їхні синтетичні аналоги, барбітурати та інші органічні сполуки.

3. Речовини, які ізолюють з біологічного матеріалу водою без підкислення. Таким способом з біологічного матеріалу ізолюють луги, мінеральні кислоти та їхні солі.

4. Речовини, які ізолюють з біологічного матеріалу органічними розчинниками, що не змішуються з водою. Такий спосіб застосовують переважно для ізолювання багатьох пестицидів.

5. Речовини, для ізолювання яких здійснюють мінералізацію біологічного матеріалу. До цієї групи токсичних речовин належать солі металів, які в токсикологічній хімії називають «металічними отрутами».

6. Речовини, які виявляють безпосередньо в біологічному матеріалі без виділення їх з досліджуваних об'єктів. Цей метод застосовується для виявлення оксиду вуглецю (II) в крові.

Наведений вище розподіл отруйних та сильнодіючих речовин на групи є умовним. Відомі речовини, які можна ізолювати з біологічного матеріалу кількома способами.

Характеристика отруйних речовин за дією на організм людини

До найбільш небезпечних (надзвичайно і високотоксичних) речовин відносяться:

• деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);

• карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);

• речовини, що мають ціанисту групу (ціановоднева кислота та її солі, бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціанати);

• сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін, фосфідин);

• фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота і її ефіри, фторетанол та інші);

• хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);

• галогени (хлор, бром);

• інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).

До сильно токсичних хімічних речовин відносяться:

• мінеральні і органічні кислоти (сульфатна, нітратна, фосфорна, оцтова, інші);

• луги (амоніак, натронне вапно, їдкий калій та інші);

• сполуки сульфуру (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сірковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сульфуру);

• хлор і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);

• деякі спирти і альдегіди кислот;

• органічні і неорганічні нітро- і аміносполуки (гідроксиламін, гідразин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофенол);

• феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.

До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних речовин, які не представляють собою хімічної небезпеки, відноситься вся основна маса хімічних сполук.

Необхідно відмітити, що особливу групу хімічно небезпечних речовин складають пестициди – препарати, які призначені для боротьби з шкідниками сільськогосподарського виробництва, бур’янами і т.д. Більшість з них дуже токсична для людини.

У класифікації, в основу якої покладені гранично-допустимі концентрації СДОР у повітрі робочої зони, виділяють чотири класи їх токсичності.

Клас токсичності	Основні токсичні речовини	ГДК у повітрі робочої зони, мг/м3
речовини надзвичайно токсичні	3,4-бензпірен, ртуть, свинець, озон, фосген	0,1
високо токсичні	оксиди азоту, бензол, йод, марганець, мідь, сірководень, їдкі луги, хлор	0,1–1
помірно токсичні	ацетон, ксилол, сірчаний ангідрид, метиловий спирт	1–10
мало токсичні	аміак, бензин, скіпідар, етиловий спирт, оксид вуглецю	>10

За класифікацією, яка використовує показник LD₅₀ виділяють 6 класів токсичності СДОР.

Клас токсичності	LD50 (мг/л)
Надзвичайно токсичні	<1
Високотоксичні	1-5
Сильнотоксичні	6-20
Помірнотоксичні	21-80
Малотоксичні	81-160
Практично нетоксичні	>160

До групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) належать хімічні сполуки при поєднанні визначених токсичних і фізико-хімічних властивостей (висока токсичність при дії через органи дихання, шкіряні покрови; велика тоннажність виробництва, використання, зберігання і перевезення, а також можливість легко переходити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження - пар або тонко дисперсний аерозоль, який може стати причиною ураження людей)

Хімічні речовини, які можуть викликати масові ураження населення, при аваріях з викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:

перша група – речовини з переважною дією удушення:

а) з вираженою дією припікання (хлор, трьох хлористий фосфор, фосфору оксихлорид);

б) з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);

До речовин з переважною дією удушення відносяться токсичні сполуки, для яких головним об’єктом дії на організм є дихальні шляхи.

друга група – речовини переважно загальної отруйної дії (окис вуглецю, ціановоднева кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин). До речовин переважно загальної отруйної дії відносяться сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною загибелі ураженого.

Ці речовини можна розділити на:

- отрути крові (гемолітичні отрути, отрути гемоглобіну)

- тканинні отрути:

• інгібітори ферментів дихального ланцюгу (ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил),

• роз’єднувачі окиснення і фосфорилування (динітрофенол, динітроортокрезол,)

• речовини, що виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окиснення (етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин).

третя група – речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:

а) з вираженою дією припікання (акрилонітрил);

б) з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірководень, окисли азоту);

четверта група – нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки);

п’ята група – речовини, що мають дію удушення і нейротропну дію (амоніак);

шоста група – метаболічні отрути (етиленоксид, метилбромід, метилхлорид, диметилсульфат);

сьома група – речовини, що порушують обмін речовин (діоксан, дибензодіоксани і поліхлоровані бензофурани).

Фактором ураження хімічної небезпечної ситуації є токсична дія, що визначається концентрацією сильнодіючої отруйної речовини (СДОР) в навколишньому природному середовищі та щільністю (густиною) хімічного зараження місцевості і об’єктів господарської діяльності.

Хімічні бойові отруйні речовини

Хімічна зброя - це отруйні речовини та засоби їх застосування на полі бою. Основою уражаючої дії хімічної зброї є отруйні речовини. Виробництво, обіг, транспортування необхідно контролювати на рівні держави і на міжнародному рівні.

БОР - це хімічні сполуки, які застосовують для того, щоб завдати шкоди незахищеній живій силі або зменшити її боєздатність. За своїми вражаючими властивостями ОР відрізняються від інших бойових засобів: вони здатні проникати з повітрям у різні споруди, в танки та іншу бойову техніку та уражати людей, що перебувають в них; вони можуть зберігати свою уражаючу дію в повітрі, на місцевості та в різних об’єктах протягом тривалого часу; розповсюджуючись у великих об’ємах повітря та на великі площі, вони уражають всіх людей, що знаходяться у сфері їх діяльності без засобів захисту; пари ОР можуть розповсюджуватись за вітром на великі відстані від районів безпосереднього використання хімічної зброї.

Хімічні боєприпаси розрізняють за такими характеристиками:

• стійкості використовуваної ОР

• характеру фізіологічної дії ОР на організм людини

• засобам та способам використання

• тактичному призначенню

• швидкості дії

За характером дії на організм людини отруйні речовини поділяються на п’ять груп:

• нервово-паралітичної дії (викликають ураження центральної нервової системи)

• шкіряно-наривної дії (завдають шкоди головним чином через шкіряні покрови, а при використанні їх у вигляді аерозолей або пари - також і через органи дихання)

• загальноотруйні (уражають через органи дихання і викликають припинення окислювальних процесів в тканинах організму)

• задушливі (найбільше уражають легені)

• психохімічної дії (впливаючи на центральну нервову систему, здатні тимчасово порушити нормальну психічну діяльність людини або викликати такі психічні недоліки, як тимчасова сліпота, глухота, відчуття страху, обмеження рухових функцій деяких органів)

БОРД можуть бути використані як:

• - ракети

• - авіація

• - артилерія

• - хімічні фугаси.

До основних БОР належать такі хімічні сполуки:

• Зарін, зоман, V-гази - це рідина без кольору та запаху, яка належить до класу нервово-паралітичних отруйних речовин.

• Іпріт - темно-бура масляниста рідина з характерним запахом, що нагадує запах часника чи гірчиці. Належить до класу шкіряно-наривних ОР.

• ціановоднева кислота - рідина без кольору з запахом, що нагадує запах гіркого міндалю, швидко випаровується і діє лише в пароподібному стані. Належить до ОР загальноотруйної дії.

• Фосген - летка рідина без кольору з запахом прілого сіна або гнилих яблук. На організм діє в пароподібному стані. Належить до класу ОР задушливої дії.

• диметиламід лізергінової кислоти є отруйною речовиною психохімічної дії.

• Токсини – хімічні речовини білкової природи рослинного, тваринного, мікробіологічного походження.

В залежності від походження всі токсини поділяють на групи:

- фітотоксини – токсини рослинного походження,

- зоотоксини – токсини тваринного походження, які продукуються деякими видами тварин і входять до скиду отрути цих тварин, який нерідко виділяється в зовнішнє середовище,

- мікробні токсини – виробляються багатьма видами мікроорганізмів і є причиною отруєнь та захворювань.

- синтетичні токсини.

В залежності від ролі токсину в життєдіяльності організму-продуцента (переважно це бактерії) токсини поділяють на:

- ендотоксини – продукти обміну речовин, які функціонують всередині клітини як метаболіти. Вони виділяються в зовнішнє середовище після гибелі клітини. Хімічна природа – комплекси поліпептидів з полісахаридами, ліпідами або ліпополісахаридами.

- екзотоксини (екзотоксини) – виробляються в результаті обміну речовин, але виділяються клітинами-продуцентами в зовнішнє середовище в процесі життєдіяльності. Хімічна природа – білки або високомолекулярні пептиди, які зберігають свою активність поза клітиною.

За дією на уражені органи токсини (переважно це екзотоксини) умовно класифікують на:

• нейротоксини – речовини, які специфічно діють на нервову систему, порушують передачу нервового імпульсу на різних етапах

• цитотоксини – як неспецифічні ефектори здатні порушувати структури різних біологічних мембран (кровоносних капілярів, епітелію кишечнику, лейкоцитів, лімфоцитів, тромбоцитів, макрофагів крові), змінюючи при цьому проникливість і напрямок внутрішньоклітинних процесів.

• токсини-ферменти – здатні розщеплювати окремі структури компонентів клітин: білків, нуклеїнових кислот, полісахаридів, ліпідів

• токсини – інгібітори ферментів здатні порушувати біокаталітичний контроль за багатьма процесами.

Є токсини зі змішаною фармакологічною дією.

Тактична класифікація токсинів:

• токсини смертельної дії,

• токсини, що на деякий час виводять з ладу живі організми.

Більшість токсинів – водорозчинні глобулярні білки. За зовнішнім виглядом - це тверді, здебільша аморфні, порошки від білого до жовто-коричневого кольору. Лише деякі екзотоксини вилучені в кристалічні формі. Всі токсини термічно нестійкі, оскільки білок токсинів денатурує. Порошкоподібні токсини зв’язують воду з утворенням гелів і виков’язких розчинів. Токсинам характерна флюоресценція і тому вони можуть бути виявлені в УФ-області світла. Для виявлення токсинів застосовують кольорові реакції білків. Всі ці реакції неспецифічні.

- ботулінічні токсини – екзотоксини ботулінічних бактерій Clostridium botulinum (нейротропні компоненти). Відомо сім типів ботулотоксинів (A, B, C, D, E, F, G), які входять до складу екзотоксинів ботулінічних бактерій різних штамів. Для людини найнебезпечніші ботуліни типів A, B, E, F, із яких максимальною токсичністю характеризується токсин типу А.

- стафілококові ентеротоксини – токсини неспороутворюючих стафілококів (цитотоксини) – це суміш біополімерів. Стафілококові токсини призводять до розвитку шлунково-кишкових інтоксикацій. Найбільша увага приділяється стафілококовим ентеротоксинам, які продукуються золотистим стафілококом (Staphylococcus aureus) різних штамів. Стафілококи – стійкі аероби (розмножуються в кисневмісному середовищі). Найбільш розповсюджені стафілококи в солодких сиркових масах, кондитерських кремах та ін. Відомо 6 антигенних типів стафілококових токсинів – A, B, C₁, C₂, D, E. Для бойового застосування застосовують ентеротоксин типу В.

Транспортування сильнодіючих отруйних речовин

На короткі відстані сильнодіючі отруйні речовини перевозять автотранспортом в балонах, контейнерах, автоцистернах.

Безпека функціонування хімічно небезпечних об’єктів залежить від багатьох факторів:

• фізико-хімічних властивостей сировини,

• напівпродуктів і продуктів,

• від характеру технологічного процесу і надійності обладнання,

• умов зберігання і транспортування хімічних речовин,

• стану контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматизації,

• ефективності засобів протиаварійного захисту і т.д.

У сучасній медицині використовують велику кількість фармацевтичних препаратів, які належать до різних класів хімічних сполук. Оскільки певна речовина за одних умов може сприяти відновленню життєво важливих функцій організму (тобто бути лікарським засобом), а в інших — викликати їх розлад (тобто бути отрутою), неможливо провести чітку межу між поняттями «лікарський препарат» і «отрута».

Комплекс патологічних змін, які виникають в організмі під впливом лікарських чи інших речовин, називають отруєнням, або інтоксикацією, а речовини, які викликають отруєння, — «екзогенними» отрутами.

У наш час є кілька класифікацій отруєнь, які базуються на врахуванні:

• особливостей клінічного перебігу (гострі і хронічні),

• причин виникнення (випадкові і навмисні),

• умов виникнення (побутові, виробничі тощо),

• шляхів надходження в організм (пероральні, інгаляційні та ін.) тощо.

Отруйні речовини потрапляють в організм різними шляхами: через рот, дихальні шляхи, шкіру, слизові оболонки, плаценту тощо.

Токсичні речовини з навколишнього середовища потрапляють у циркулюючі кров і лімфу. З їх потоком вони переносяться в міжклітинну рідину, а потім у клітини. Вміст отрути в кожному органі залежить від його кровопостачання. Розподіл речовин в організмі залежить й від їх фізичних і хімічних властивостей (розчинності у воді, жирах та інших ліпідах, дисоціації), складу та функціональних особливостей органів і тканин. Добре розчинні в ліпідах токсичні речовини (анестетики, снотворні - барбітурати, седативні речовини, хлоровмісні органічні інсектициди тощо) легко проникають крізь біологічні мембрани, швидко й селективно розподіляються в багатих на ліпіди, добре насичених кров'ю органах і тканинах (переважно в головному та кістковому мозку). Так, у жировій тканині депонуються переважно жиророзчинні отрути (органічні розчинники, хлорпохідні вуглеводнів тощо). У кістковій тканині відкладаються свинець, барій, фтор та ін. Антибіотики тетрациклінового ряду споріднені з зубною і кістковою тканинами, в яких вони накопичуються після надходження в організм. Аміназин (хлорпромазин) локалізується переважно в головному, а бензол — у кістковому мозку. В шкірі відкладаються золото й срібло. Такі елементи, як вісмут, ртуть, арсен, нагромаджуються в органах і тканинах, багатих на білки, що містять сульфгідрильні або інші реакційноздатні функціональні групи. Ртуть накопичується в нирках, спричинюючи в них некротичні зміни. Іони кальцію та деяких інших металів зв'язуються з глікозамінгліканами (мукополісахаридами) і мукопротеїдами, що містяться в міжклітинній рідині. Після розподілу в організмі багато водорозчинних речовин знаходяться як у міжклітинній, так і у внутрішньоклітинній рідині. Місце локалізації деяких токсичних речовин залежить від характеру отруєння. Основними шляхами виведення токсичних речовин та їхніх метаболітів з організму є нирки, печінка, легені, кишки та ін.

Токсичність отруйних речовин залежить від таких факторів: дози або концентрації, фізичних і хімічних властивостей, шляхів і швидкості проникнення отрут в організм, віку і статі, індивідуальної сприйнятливості до отрути тощо.

Для порівняльної оцінки токсичності отрут користуються величиною ЛД₅₀. ЛД₅₀ виражають у міліграмах речовини на кілограм маси тварини (мг/кг).

Ця величина є тією середньою дозою, після надходження якої (в шлунок, черевну порожнину, на шкіру) протягом трьох діб настає загибель 50 % піддослідних тварин. Іноді для визначення ЛД₅₀ за піддослідними тваринами спостерігають протягом не трьох, а 14 діб.

Здоров'я і безпека населення значною мірою залежить від харчування. Україна, як і інші держави світу, приділяє велику увагу безпеці харчування. В Україні прийнято цілу низку нормативних документів щодо забезпечення безпеки харчових продуктів: закони України «Про безпеку і якість харчових продуктів», «Про захист прав споживачів», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», декрети та Постанови Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію», «Про порядок заняття торгівельною діяльністю і правила торговельно­го обслуговування населення», накази міністерств та відомств, державні стандарти України щодо системи сертифікації УкрСЕПРО, СанПіНи, які затверджені Головним державним санітарним лікарем, Правила і нормативи, які затверджені Головним ветеринарним лікарем, й таке інше встановлюють конкретні засоби щодо забезпечення безпеки харчових продуктів в Україні.

Міжнародні стандарти серії ISO 9000, які визначають заходи щодо управління якістю продукції (товарів, послуг) містять вимоги до забезпечення її безпеки. Комплексною системою щодо забезпечення безпечності харчових продуктів «від ниви до столу» є система НАССР, яка передбачає систему контролю за рівнем критеріїв ризику.

Безпека харчового продукту — стан харчового продукту, що є результатом діяльності по виробництву і зверненню, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами і/або технічними регламентами, і забезпечує упевненість в тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров'ю людини, якщо він спожитий за призначенням.

Висновок державної санітарно епідеміологічної експертизи щодо безпеки харчових продуктів — документ встановленої форми, в якому на підставі результатів аналізу ризику і перевірки (розширеного контролю), наданих виробником або постачальником зразка харчового продукту допоміжних засобів і матеріалів для виробництва і звернення харчових продуктів, його виробничої технології і технологічного обладнання використовуваного при його виробництві визначається перелік санітар них заходів і технічних регламентів які повинні дотримувати виробник і постачальник для забезпечення безпеки харчового продукту

Експертний висновок (ветеринарний) — документ виданий державною лабораторією ветеринарної медицини, який засвідчує придатність або непридатність до вживання людиною харчових продуктів підконтрольних ветеринарній службі або подальшій їх переробці або іншому використанню, а також щодо аналізу виробничої технології, яку повинні дотримувати виробник і постачальник для забезпечення безпеки харчового продукту.

Державна санітарно-епідеміологічна експертиза щодо безпеки харчових продуктів — професійна діяльність, яку проводять органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби з метою попередження, зменшення і усунення можливого шкідливого впливу на здоров'я людини харчового продукту і яка полягає в оцінці ризику, визначенні відповідних санітарних заходів і/або технічних регламентів щодо виробництва і/або введення в обіг харчових продуктів і проведення перевірки (розширеного контролю) на відповідність цим заходам і регламентам наданого виробником або постачальником зразка харчового продукту, допоміжних засобів і матеріалів для виробництва і обігу харчових продуктів, а також нових виробничих технологій і технологічного устаткування.

Токсичні речовини у продуктах харчування

А) Радіонукліди

Радиація потрапляє в організ двома шляхами:

1. ззовні – з природного оточнення (сонячне випромінювання, земля, вода, повітря) та із штучних джерел (ренгенівські дослідження та ін)

2. з середини – з їжею, питною водою.

Радіонукліди довгоживучі. Вони здатні мігрувати харчовими ланцюгами, накопичуватися в органах і тканинах, піддавати хронічному опроміненню кістковий мозок, кісткову тканину тощо.

Багато радіонуклідів накопичують гриби (моховик земний, підберезовики, сироїжки, польські гриби, маслюки). Вміст радіонуклідів більший в сухих ягодах в порівнянні зі свіжими (наприклад, чорниця)

Б) Сполуки металів

Токсичні елементи (в тому числі і деякі важкі метали) викликають велику і дуже небезпечну групу речовин: меркурій, плюмбум, кадмій, арсен, стибій, станум, цинк, алюміній, берилій, ферум, купрум, хром, талій. Підвищення концентації того чи іншого елементу вище оптимальної фізіологічної і організмі призводить до інтоксикації.

Токсичні елементи потрапляють у харчові продукти з сировини у процесі технологічної обробки, при порушенні технології, а також під час контакту технологічних мас із обладнанням, виконаним із металів, не дозволених органами санітарного нанляду.

В) Нітрогеновмісні шкідливі речовини

Нітрати – це солі нітратної кислоти. Гранично допустима концентрація (ГДК) у перерахунку на нітрат-іони складає 5 мг/кг маси тіла, у питній воді вона не повинна перевищувати 45 мг/л. Під час споживання у підвищеній кількості нітрати у травному тракті частково відновлюються до нітритів, солей нітратної кислоти. Нітрити взаємодіють з гемоглобіном крові з утворенням метилгемоглобіну, нездатного зв’язувати і переносити кисень.

Систематичний вплив нітритів на організм людини зменшує в організмі кількість вітамінів А, В, С, В₁, В₆. Із нітритів у присутності амінів можуть утворюватися N-нітрозоаміни, які мають канцерогенну активність (сприяють утворенню ракових пухлин).

Джерела надходження нітратів і нітритів: продукти рослинного походження.

Нітратна проблема пов’язана з надмірним використанням мінеральних добрив, хімізацією сільського господарства, погіршенням екології.

Г) Пестициди. У сільському господарстві використовують сотні різних пестицидів хімічного та біологічного походження – фунгіциди, інсектициди, гербіциди тощо. Джерела потрапляння пестицидів у організм людини є їжа, повітря, вода, аерозолі, косметика, одяг. Пестициди здатні провокувати ракові захворювання. Приблизно половина їх, які використовуються в сільському господарстві, є мутагенними.

Д) ДІОКСИНИ ТА ДІОКСИНОПОДІБНІ СПОЛУКИ це високотоксичні сполуки, які проявляють мутагенну, канцерогенну і тератогенну властивості.

Діоксини є побічними продуктами виробництва пластмас, пестицидів, паперу, дефоліантів (хімічні речовини і препарати, які викликають опадання листя, і застосовуються з метою механізації збору урожаю). Група діоксинів об’єднує сотні речовин, кожна з яких містить гетероциклічну структуру з замісниками (атомами хлору чи брому). Сімейства діоксинів включають трициклічні оксигеновмісні ксенобіотики, а також сімейство біфенілів, які не містять атом оксигену. Це 75 поліхлорованих дибензодіоксинів, 135 поліхлорованих дибензофуранів, 210 речовин із броморганічних сімейств, кілька тисяч змішаних бром- і хлоровмісних сполук. Для ТХДД ще існує 22 ізомерів, для ТХДФ - 38 ізомерів.

Е) ПОЛІЦИКЦІЧНІ АРОМАТИЧНІ ВУГЛЕВОДНІ є сильними канцерогенами. Канцерогенні ПАВ утворюються в процесах згоряння нафтопродуктів, вугілля, дерева, сміття, їжі, тютюну. Із полімерних пакувальних матеріалів ПАВ можуть переходити в харчові продукти (наприклад, жир молока екстрагує до 95% бензпирену з парафінопаперових пакетів або стаканчиків). До найбільш активних канцерогенів належать 3,4-бенз(а)пирен, що був ідентифікований в 1933 р. як канцерогенний компонент сажі й смоли, а також холантрен, перилен і дибенз(а)пирен. До малотоксичних ПАВ належать антрацен, фенантрен, пирен, флуорантен.

Ж) Регулятори росту рослин (РРР) - це сполуки різної хімічної природи, що впливають на процеси росту й розвитку рослин. До цієї групи можна віднести й деякі гербіциди (наприклад, 2,4-D), які залежно від концентрації можуть проявляти й стимулюючу дію.

З метою підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин, профілактики захворювань, збереження якості кормів у тваринництві широко застосовуються різні лікарські й хімічні препарати. Це антибактеріальні речовини (антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурани), гормональні препарати, транквілізатори, антиоксиданти тощо.

З) Речовини з відносно невисоким ступенем шкідливого впливу на організм людини. Серед шкідливих речовин зустрічаються такі, які мають відносно невисокий ступінь негативного впливу на організм людини. Такий вплив може здійснюватися через харчові продукти, які пройшли певну технологічну обробку, засоби гігієни, під час споживання алкогольних та тютюнових виробів тощо.

К) Компоненти упаковки. Сучасну упаковку виробляють із паперу, картону, скла, металу, різних полімерних матеріалів. До продуктів із упаковки можуть потрапляти метали, залишки клею, речовини, що переходять із полімерних матеріалів при контакті передусім зі спиртними напоями.