93. Ринкова економіка, економічна демократія і стратегії міжнародного економічного розвитку країн з ринковою економікою.

Ринкова економіка – різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що ґрунтується на взаємодії попиту та пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді на такі запитання: що і в якому обсязі виробляти? Як виробляти товар? Які будуть витрати виробництва? Для кого призначена вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленого товару?

Ринкова економіка ґрунтується на могутньому фундаменті матеріальних інтересів. Ринкова економіка – це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва. Вільне підприємництво – це одна з передумов ринкової економіки.

Необхідним інститутом ринкової економіки є гроші, їх конвертованість. Важливе значення мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе.

Ринкова економіка сама під собою має на увазі економічну демократію: невтручання держави, самодостатність ринку, але при цьому, як правило, справедливу конкуренцію, етику.

94. Світові «центри тяжіння» і інтеграційні процеси: варіативність міжнародних економічних стратегій.

Провідне положення у світовому господарстві нині займають сім найбільш промислово розвинених країн: США, Японія, Канада, Німеччина, Франція, Великобританія і Італія.

Сучасна структура світового господарства може також бути передана через поняття "центр", "напівпериферія" і "периферія".

Центр світового господарства включає розвинені країни Заходу.

До напівпериферії можна віднести більшість країн з перехідною економікою. У неї входять і найбільш конкурентоспроможні країни, що розвиваються, - "нові індустріальні країни"(НІК).

У перспективі зона напівпериферії і далі розширюватиметься - в неї може вписатися чи не переважаюча частина Латинської Америки, низка країн Азії. Найближчим часом низка країн напівпериферії може увійти до складу центру світового господарства(Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, а також частина країн з перехідними економіками, передусім Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія).

У міру посилення у світовому господарстві інтеграційних процесів країни напівпериферії і периферії будуть, мабуть, групуватися навкруги тісно взаємодіючих центрів світового господарства(США - Канади, Об'єднаної Європи, Японії/Китаю). Можливо і переростання тріоцентризму в дуоцентризм - Захід(Єдина Європа) - Азіатсько-тихоокеанський регіон(включаючи США). У будь-якому випадку ці центри не залишаться замкнутими угрупуваннями. Вони співпрацюватимуть і взаємодіятимуть, роблячи вплив на напівпериферію і периферію і сприяючи їх модернізації.

Периферія світового господарства включає країни, що розвиваються (за винятком НІК).

Щодо варіативності стратегій. США притаманна ліберальна модель розвитку. Проте низький рівень моральності приводить до соціальної нестабільності, стимулює розвиток індивідуалізму та егоцентризму. Також США провадить яскраво виражену політику економічної (іноді, навіть, військової експансії.

Країни Азії прагнуть знайти свій шлях політичного та економічного розвитку, що відрізняється від західної ліберально-ринкової демократії. Тут зберігаються деякі риси адміністративно-командної планової економіки (значний вплив держави), проте з тяжінням до ринкових принципів.

ЄС тяжіє до соціальних спрямувань, намагається максимально забезпечити власну економічну самобутність (чого варті інвестиції в аграрну сферу останнього часу). Проте, через значні соціальні виплати виникають проблеми безробіття та дефіцити бюджетів країн.