1. Варіанти стратегії автаркії: недоліки і переваги.

Автаркія (від грец. autarkeia - самозабезпечення). Політика господарського відокремлення країни, добровільна чи вимушена ізоляція від світового ринку. Приклад прямування до автаркії – економічна політика фашистських режимів у Німеччині та Італії, де в процесі підготовки до війни ставилося завдання досягти самозабезпечення стратегічними ресурсами. Політика автаркії проводилась і в СРСР сталінським керівництвом.

Перевагами є максимально можливе самозабезпечення й самоізоляції від небезпечних впливів процесів глобалізму, сподівання на власні сили й засоби.

Недоліками є можливе невиправдане сподівання на надмірну самостійність, порушення стійких зв’язків.

Види с. автаркії:

- абсолютна автаркія: будується закрита тоталітарна економіка.

- автаркія експансії (або автаркія нац переваг): вибираються певні напрямки економіки, всі зусилля спрямовуються на розвиток цих напрямків.

- автаркія структурна (визнач ряд галузей, які мають підтримку держави і забезп країні прорив на ринок).

автаркія передбачає захист ек.ки від панування домінуючих країн, захист її природних конкур переваг, захист від шкідливих виробництв і формування конкурентоспроможності країни на окремих напрямках розвитку. Якщо слаборозв. країна або країна, ек.ка якої знаходиться у кризовому стані, не може скорист перевагами відкритості, то вона вдається до стратегії автаркії.

Стратегія автаркії передбачає застосування мобілізаційної моделі розвитку. Стратегією закритості можуть скористатися тільки потужні країни.

Механізми становлення відкритості у межах моделі автаркії.

Керована ек.ка є закритою.

Економічна відкритість в межах цієї моделі - це не скасування кордонів, а застосування механізмів, які не суперечать глобальним стратегіям.

Більшість розвинених країн застосовують різноманітні механізми стосовно закритості.

2. Варіативність міжнародних економічних стратегій розвитку: макроекономічні складові.

На початку третього тисячоліття різко загострилися проблеми соціально-економічного розвитку. Головна суперечність світової економіки дедалі більше проявляється у скороченні й поступовому вичерпуванні традиційних ресурсів господарського зростання за істотного збльшення кількості населення планети. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану, нового типу цивілізації. Розв’язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства і визначає стратегії економічного розвитку.

3. Варіативність планетарної стратегії стійкого розвитку.

Низка фундаментальних принципів формування ефективної економічної стратегії держав в планетарному масштабі.

1. Обгрунтованість - підтримка кожного з положень науковими розрахунками. Ефективна стратегія повинна мати концептуальну визначеність і реагувати на не передбачувані та невідомі чинники.

2. Прозорість - чіткий виклад стратегії, доведення її мети, напрямів та завдань до вертикалі виконавчої влади, громадян, суб’єктів господарювання, іноземних інвесторів і кредиторів та суворе слідування ним

3. Легітимність – сприйняття стратегії переважною більшістю суспільства, політичних та економічних сил. Потрібно створити умови для спрямування діяльності незалежних економічних суб'єктів, кожний з яких керується насамперед власними економічними інтересами, у русло реалізації стратегічної програми.

4. Адекватність - врахування комплексу характеристик поточного стану економічної системи, досягнутих результатів та використання її особливостей як рушіїв економічного оновлення.

5. Контрольованість - наявність визначених критеріїв успішності заходів програми, відстеження своєчасності, повноти їхнього досягнення, орієнтирів оперативного коригування. Індикаторами ефективності трансформаційної стратегії повинні стати ті, що мають комплексний характер та характеризують дійсно довгострокові тенденції. Такими індикаторами є: конкурентоспроможність, вектор структурних зрушень, розвиток підприємництва, зростання зайнятості, зростання доходів підприємств та населення тощо.

6. Логічність - встановлення обмеженої кількості ключових завдань, визначення шляхів їх послідовної реалізації, які б ураховували: сучасний стан проблеми, цілі, засоби реалізації, потенційні загрози реалізації та критерії виконання.

7. Структурна довершеність. Згідно з теорією менеджменту, будь-яка ефективна стратегія повинна містити три складові: основні цілі (завдання діяльності), основні елементи політики, послідовність основних дій.

8. Врахування зовнішніх впливів. Слід відмовитися від спроб будувати економічну стратегію, враховуючи лише суто внутрішні фактори і проблеми та ігноруючи при цьому геоекономічні фактори і процеси глобалізації.