- •1.Предмет і завдання історії педагогіки. Її зв`язок з історією матеріальної і духової культури.
- •2.Навчальні заклади в системі освіти країн Західної Європи і дореволюційної Росії: коледжи, гімназії, ліцеї, колежи?, колегіуми, колегії (історія і сучасність)
- •3.Джерела і методи історії педагогіки як науки
- •4.Виникнення виховання. Виховання за первіснообщинного ладу.
- •5.Виховання, школа і зародження педагогічної думки в рабовласницькому суспільстві.
- •6.Культура і наука на ранніх етапах розвитку феодалізму. Лицарське виховання.
- •7.Я.А. Коменський – основоположник педагогіки Нового часу
- •8.Принцип природовідповідності виховання в педагогічному досвіді я.А. Коменського
- •9.Вікова періодизація і система шкіл (за Коменським)
- •10.Дидактичні принципи і правила розроблені Коменським
- •11.Обгрунтування Коменським класно-урочної системи навчання
- •12.Нові підручники, створені Коменським замість застарілих середньовічних
- •13.13. Моральне виховання в педагогічних поглядах Коменського
- •14.Коменський про професію вчителя як важливу і найпочеснішу під сонцем
- •15.Значення педагогічної спадщини Коменського в контексті сучасної школи і педагогіки
- •16. 16.Педагогічні погляди стародавніх грецьких і римських філософів (Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт, Квінтіліан)
- •17. 17.Структура і зміст освіти в церковно-монастирських школах Західної Європи
- •18. 18.Виникнення та розвиток середньовічних університетів. Цехові, гільдійські, міські школи.
- •19. 19.Розвиток школи I педагогічної думки в епоху Відродження (14-16 ст); Франсуа Рабле, Мішель Монтень
- •20. 20.Педагогічна думка і педагогічна практика педагогів-гуманістів епохи Відродження: Вітторіно да Фельтре, Франсуа Рабле(19 пит).
- •21. 21.Ранні соціалісти-утопісти – Томас Мор і Томазо Кампанелла про виховання і освіту
- •22. 22.Філософські та соціально-політичні ідеї Джона Локка ??
- •23. 23.Педагогічні ідеї французького просвітителя і філософа 18 ст к. А. Гельвеція
- •24. 24.Проблеми освіти та виховання в творчій спадщині французького філософа 18 ст Дені Дідро
- •25. 25.Педагогічні погляди ж.-ж. Руссо викладені у романі «Еміль, або про виховання»
- •26. 26.Відмінності педагогічних поглядів Коменського і Руссо щодо розуміння принципу природо відповідності виховання
- •27. 27.Руссо про вікову періодизацію і зміст виховання людини
- •28. 28.Школа і педагогічна думка в період буржуазної революції кінця 18 ст. Проект шкільної системи, розроблений ж.А. Кондорсе
- •29. 29.Проект організації народної освіти у Франції, розроблений м. Лепельтьє
- •30. 30.Життя і педагогічна діяльність й.–г. Песталоцці. Принцип елементарного навчання в системі дидактичних поглядів Песталоцці
- •31. 31.Система педагогічних поглядів ф.-а.-в. Дістервега: мета, Завдання і принципи виховання, дидактичні принципи; вимоги до вчителя
- •32. 32.Педагогічна теорія й.-ф. Гербарта
- •33. 33.Освітня діяльність і педагогічні погляди соціалістів-утопістів першої половини 19 ст: р. Оуена, ш. Фур»є, к.А. Сен-Сімона
- •34. 34.Основи педагогіки «вільного» виховання італійського педагога і лікаря Марії Монтесорі
- •35. 35.Особливості організації навчально-педагогічного процесу у вальдорфських школах
27. 27.Руссо про вікову періодизацію і зміст виховання людини
Важливий внесок Руссо у педагогіку полягає i в тому, що він здійснив спробу намітити вікову періодизацію розвитку дитини i відповідні кожному періоду завдання, зміст i методи виховання та навчання. Він називає чотири вікові періоди:
– вік немовляти (0-2 р.), який охоплює період до оволодіння дитиною мови;
– дитинство або “сон розуму“ (2-12 р.), коли переважає чуттєве пізнання дитиною світу;
– отроцтво (12-15 р.) – період розумового розвитку (“формування інтелекту“) та трудового виховання;
– юність (15-18 р.) – період бур i пристрастей, час морального i статевого виховання. З цього періоду починається найголовніше у вихованні – вчити любити людей.
Особливості кожного з виділених вікових періодів Руссо розкриває у перших чотирьох частинах твору “Еміль...“ на прикладі розвитку i виховання головного героя роману Емiля. Остання п’ята частина твору присвячена вихованню нареченої Еміля – Софії.
Головне завдання першого періоду – нормальний фізичний розвиток дитини, її загартування. Дитина у цьому віці повинна якомога більше рухатись, бути на свіжому повітрі.
У період “сну розуму“ головне завдання – розвиток зовнішніх органів чуттів та продовження фізичного розвитку. Способи цього розвитку повинні бути природні, такі, що задовольняють інтереси дитини. Не примушувати дитину у цьому вiцi думати, заучувати вірші, казки, не читати їй ніяких моральних настанов. Відкидається будь-яка систематична освіта. Краще, якби дитина до 12 років взагалі не вміла читати. У такому віці, як стверджує Руссо, дитині недоступні абстрактні i моральні поняття. Але, як виняток, єдино доступною для дитини може бути ідея власності.
Третій період – це здобуття освіти, розвитку самостійного мислення. Відбувається перехід від чуттєвого знання до суджень. Розумовий розвиток, як вважає Руссо, поєднується з трудовим вихованням.
Руссо відкидає систематичні знання. При виборі предметів для навчання необхідно керуватися, на його думку, інтересами дитини. Основу дидактики Руссо вбачає у розвитку в дітей самостійності, уміння спостерігати, кмітливості. Все повинно бути представлене для дитячого сприймання з максимальною наочністю. Руссо проти ілюстрованої наочності (малюнків, картин і т.д.). Предметом вивчення є сама природа, тому більшість занять треба проводити на природі.
У третьому періоді відбувається і трудова підготовка людини. Праця, як стверджує Руссо, – суспільний обов’язок кожного. Щоб зберегти свободу, треба вміти самому працювати. Еміль, герой роману, навчається столярній справі, працює в полі, саду, на городі, в майстерні, в кузні. З іншої сторони, праця виступає у Руссо і як виховний засіб. Вона сприяє формуванню позитивних моральних якостей, які притаманні трудовій людині. Але у цьому віці, на думку Руссо, дитині ще недоступні в повній мірі моральні поняття, не зрозумілі стосунки між людьми.
Повноцінне моральне виховання, а разом з ним i статеве, відбуваються в юнацькому віці і тільки в суспільстві. Еміль переселяється в місто до людей. У цей період його потрібно навчити любити людей i жити серед них. Руссо перед моральним вихованням ставить три завдання: виховання добрих почуттів шляхом реальних справ, прикладів, а не міркувань; виховання добрих суджень через вивчення біографій великих людей, вивчення історії тощо; виховання доброї волі шляхом здійснення добрих справ. При цьому Руссо відкидає моралізування.
Щодо статевого виховання Руссо пропонує усунути від уваги дитини все шкідливе, збуджуюче, зокрема сумнівні книги. Також потрібно вести діяльне життя, багато рухатися, займатися фізичною працею. Вихователю необхідно уникати питань про статеве життя. Але коли дитина все ж запитує, то краще примусити її замовкнути, ніж брехати їй. Якщо ж дитина підготовлена, то потрібно давати правильні відповіді.
Руссо вимагав не здійснювати спеціально релігійного виховання. Він визнавав тільки природну релігію: кожна людина вправі вірити у творця всесвіту по-своєму. Діти самі рано чи пізно прийдуть до розуміння божественного начала i виявлять, що є тільки одна релігія – “релігія серця“.
Щодо виховання жінки Руссо притримувався традиційної точки зору. Це видно з п’ятого розділу згаданого вище роману, де розповідається про виховання Софії – майбутньої супутниці Еміля. Основна функція жінки, на думку Руссо, бути дружиною i матір’ю, потрібно турбуватися про її фізичне здоров’я, естетичне виховання, привчати вести домашнє господарство. Жінці не потрібна широка наукова освіта.
Руссо розробив чітку систему формування особистості, але вона не була позбавлена суперечностей і недоліків.
Він не зміг правильно визначити закони розвитку дитини, недооцінивши її ранній розумовий розвиток. Період “сну розуму“ у його системі визначений штучно. Руссо неправильно розмежовує розвиток певних якостей дитини по роках її виховання. Крім того, він дещо змішує розвиток з вихованням, бiологiзуючи цим сам процес виховання.
Руссо недооцінює систематичність навчання, відкидаючи книжне, словесне навчання. Ті знання, що дитина одержує способом самостійного накопичення досвіду, не тільки малочисельні, а й розірвані, несистематичні, ненаукові.
Але разом з тим педагогіка Руссо виявилась надзвичайно цінною. За 25 років після появи “Еміля...“ у Франції було опубліковано творів на цю тему у 2 рази більше, ніж за попередні 60 років.