Диференціально-діагностичні ознаки початкового карієсу, гіпоплазії емалі та флюорозу

Ознаки	Карієс	Гіпоплазія ема ееемалі	Флюороз
Час виникнення	Після прорізування	До прорізування	До прорізування
Уражені зуби	Однаковою мірою постійні і тимчасові.	Переважно постійні (рідко тимчасові).	Постійні.
Розташування	Борозни та інші заглиблення, контактні та пришиикові поверхні зубів.	Вестибулярна поверхня, ріжучий край, бугри. Переважно вражаються симетричні зуби або групи зубів.	Вестибулярна поверхня, бугри.
Кількість плям	Поодинокі, рідко більше.	Частіше поодинокі.	Множинні.
Проникність для барвника барвника	Значно збільшена.	Не змінена.	Не змінена.
Зміни плям	Може зникати після рем. терапії, частіше на її місці виникає каріозна порожнина.	Не зникає, в динаміці не змінюється	Не зникає.
Зондування.	Гладке.	Гладке.	Гладке.
Залежність від вмісту фтору у питній воді.	Зростання ураженості при низьких концентраціях фтору у питній воді.	Не залежить.	Виникає у місцевостях з підвищеним вмістом фтору у питній воді.

Надзвичайно важко диференціювати гострий початковий фісурний карієс постійних зубів і недостатню мінералізацію борозен премолярів і молярів. Основний клінічний метод дослідження — зондування — не виявляє суттєвих відмінностей, тому що демінералізована і недостатньо мінералізована емаль однаковою мірою пом’якшена і шорстка під час зондування.

У період сформованого кореня постійного зуба борозни найчастіше пігментовані, тому правильна оцінка їх мінералізації та діагностика початкового карієсу — відповідальне завдання для стоматолога-педіатра. При цьому слід ураховувати, що більшість мінералізованих борозен, навіть за наявності в них пігменту, не слід розцінювати як початковий або поверхневий карієс, тому що мінералізована борозна може залишатися стійкою до карієсу увесь період функціонування зуба. Пігментовану борозну, в якій зонд не затримується і не заглиблюється, не слід вважати за початковий карієс. У борознах досить часто спостерігається стабілізація карієсу, що не потребує пломбування.

Поверхневий карієс постійних зубів у дітей виникає на місці білої або пігментованої плями внаслідок прогресування деструктивних змін в емалі. Характеризується розм’якшенням ураженої емалі, яка при незначному зусиллі видаляється екскаватором. У більшості дітей на цій стадії патологічного процесу ніяких скарг не спостерігається. Окремі з них скаржаться на короткочасний біль від хімічних подразників — солодкого, солоного, кислого. Якщо у разі екскавації емалі оголився дентин, тобто зруйноване емалево-дентинне сполучення, то такий карієс слід вважати за середній.

Клінічно поверхневий карієс виявляється під час огляду поверхні зуба (зміни кольору емалі) та під час зондування: різко виражена шорсткість, затримка зонда, дефекти емалі.

Диференційну діагностику гострого поверхневого карієсу слід проводити з гострим початковим та середнім карієсом, комірковою формою системної або місцевої гіпоплазії емалі, а також з ерозивною формою флюорозу. Гострий поверхневий карієс відрізняється від гострого початкового повним руйнуванням поверхневого шару і заглибленням патологічного процесу в емаль. На відміну від гострого, середнього карієсу гострий поверхневий характеризується збереженням цілості емалево-дентинного сполучення, яке при середньому карієсі завжди руйнується. При середньому карієсі порожнина заглиблюється в дентин, зондування емалево-дентинного сполучення у разі гострого перебігу спричиняє біль.

Коміркова форма гіпоплазії емалі відрізняється від початкового карієсу множинністю дефектів і симетричністю їх розташування. Ознак гіперестезії не спостерігається. Гіпопластичний дефект характеризується правильними сферичними контурами, краї яких згладжені. Дно такого дефекту завжди гладеньке і блискуче.

Місцева гіпоплазія емалі (зуб Турнера), на відміну від поверхневого карієсу, характеризується дефектом емалі неправильної форми, досить часто пігментованим, що розташований на горбках премолярів або на різальному краї фронтальних зубів. Дно такого дефекту утворене тонким шаром емалі або склерозованого дентину. Це некаріозне ураження зубів відносно рано ускладнюється карієсом.

Ерозивна форма ендемічного флюорозу, як і поверхневий карієс, характеризується дефектом у межах емалі. Проте при флюорозі дефекти емалі можуть бути розташовані на будь-якій поверхні зуба, в тому числі і на стійкій до карієсу. Каріозний процес у таких дефектах практично не спостерігається. Оскільки ерозивна форма флюорозу виникає у разі вживання питної води з високим вмістом фтору (3 мг/л і більше), то ознаки флюорозу виявлятимуться у більшості дітей, які мешкають у даному регіоні.

Середній карієс постійних зубів у дітей діагностується найчастіше. За цієї форми каріозного процесу порушується цілість емалево-дентинного сполучення, однак над пульповою камерою зберігається досить товстий шар незміненого дентину. У більшості дітей ця форма карієсу постійних зубів скарг не викликає, тому діагностується, як правило, під час санації ротової порожнини або огляду зубів лікарем-стоматологом.

Каріозна порожнина характеризується невеликим вхідним отвором. Інколи в уражену борозну заходить лише зонд, який там за-тримується. Краї емалі, що закривають вхід у каріозну порожнину, можуть бути крейдоподібно змінені, особливо на апроксимальних поверхнях фронтальних зубів. Тому визначити глибину ураження дентину, а таким чином, і форму карієсу можна лише після препарування каріозної порожнини, яке є досить болючим (якщо виконується без знеболювання) через подразнення емалево-дентинного сполучення бором.

У дітей старшого віку, які соматично здорові, у зубах із сформованим коренем діагностується хронічний середній карієс. Характерним для нього є повільне прогресування, дентин на стінках і дні каріозної порожнини досить щільний, коричневого кольору. Як правило, у таких дітей діагностується компенсована форма активності каріозного процесу.

Д и ф е р е н ц і й н а д і а г н о с т и к а. Середній карієс постійних зубів у дітей слід диференціювати насамперед із глибоким карієсом, а також із хронічним періодонтитом. Під час диференціювання гострого середнього і глибокого карієсу слід звертати увагу на глибину каріозної порожнини після її препарування. При цьому слід враховувати, що в постійних зубах із несформованим коренем об’єм пульпи відносно більший, тому каріозна порожнина при відносно меншій її глибині може розташовуватись ближче до пульпи. Гострий глибокий карієс відрізняється більшою чутливістю зуба до термічних і механічних подразників. Від холодного в зубі, ураженому гострим глибоким карієсом, виникає біль, що швидко минає після усунення подразника. Зондування досить тонкого дна каріозної порожнини у разі гострого глибокого карієсу чутливе через близьке розташування пульпи, в той час як при гострому середньому карієсі більш чутливими до зондування є стінки каріозної порожнини.

Хронічний середній карієс у дітей іноді доводиться диференціювати з хронічною формою періодонтиту. Особливістю перебігу періодонтиту у дітей може бути його розвиток при закритій порожнині зуба. Це однаковою мірою стосується і тимчасових, і постійних зубів. При диференціюванні звертають увагу на колір зуба, а також реакцію дитини під час препарування каріозної порожнини (якщо воно проводиться без знеболювання). При хронічному періодонтиті, особливо постійного зуба, колір його змінюється на сіруватий. Препарування емалево-дентинного з’єднання не супроводжується болісними відчуттями. Ці ознаки є підставою для проведення рентгенографії ураженого зуба, яка дозволяє поставити остаточний діагноз.

Рентгенографія використовується інколи для діагностики прихованих каріозних порожнин, розташованих на апроксимальних поверхнях зубів і невидимих під час огляду.

Глибокий карієс постійних зубів у дітей діагностується досить часто. Ця стадія карієсу характеризується тим, що до пульпи залишається тонкий шар дентину. Патоморфологічно виявляються зміни в одонтобластах та основній речовині пульпи, гіперемія та навколосудинні запальні інфільтрати. Каріозна порожнина розташовується у межах припульпового дентину. Тому зондування її дна досить чутливе. Діти можуть скаржитися також на біль від термічних і механічних подразників, який швидко минає після їх усунення.

Д и ф е р е н ц і й н а д і а г н о с т и к а. Диференціювати гострий глибокий карієс постійних зубів слід насамперед із хронічним фіброзним пульпітом, гіперемією пульпи та гострим обмеженим пульпітом, хронічною формою періодонтиту.

Основною відмінністю карієсу від пульпіту є відсутність мимовільних нападів болю. Тому під час збирання анамнезу слід ретельно з’ясовувати, чи мав місце коли-небудь такий біль. Крім того, для пульпіту характерний триваліший біль від подразників. Тому під час проведення термодіагностики слід звертати увагу на тривалість больових відчуттів після усунення подразника. Якщо біль одразу не зникає, а триває певний час, це є ознакою пульпіту. Після препарування каріозної порожнини слід ретельно дослідити її дно. Наявність на дні каріозної порожнини ділянки вираженого розм’якшення дентину, а також різкий біль під час зондування цієї ділянки є ознаками хронічного фіброзного пульпіту. Під час диференційної діагностики глибокого карієсу і хронічного фіброзного пульпіту слід враховувати також стан соматичного здоров’я дитини. Безперечно, у дітей, які хворіють на хронічні хвороби внутрішніх органів, мають суб- або декомпенсовану форму активності карієсу, частіше виправданий діагноз “хронічний фіброзний пульпіт” при значній глибині каріозної порожнини.

Для диференційної діагностики ураження постійних зубів зі сформованим коренем може застосовуватися метод електродонтодіагностики. Показники електрозбуджуваності пульпи в нормі не перевищують 2–6 мкА. У разі розвитку пульпіту цей показник підвищується до 25–40 мкА.