10. Культурно-освітня діяльність Герасима Даниловича Смотрицького

Першим ректором Острозької академії був писарз Кам’янця Подільського – Герасим Данилович Смотрицький. (пом. 1594р.). Самотужки він здобув велику освіту. Слава про його вченість поширилась по всій Україні в і 1576 р. він був запрошений до новоствореного гуртка “Навчених мужів” в Острозі. Очевидно, що по приїзді до Острога Г.Смотрицький стає першим ректором Острозької академії. Він очолює всю редакційну роботу по підготовці до друку текстів Острозької Біблії, пише першу і другу передмови до Біблії, а також вірші на герб князя Костянтина-Василя Острозького, які стали першим зразком геральдичної поезії в Україні. У першій передмові до Острозької Біблії, написаної від імені князя К-В. Острозького, Герасим Смотрицький розповідає історію надрукування Острозької Біблії. У другій передмові - “Предсловії к благовірному и православному всякого чина, возраста ж і сана читателеві” Герасим Данилович полемізує з єрессю антитринітаріїв, які не визнавали єдиносутності Святої Трійці. Герасим Смотрицький переконливо доводить, що Ісус Христос був єдиносущним своєму батькові, що у Христа було дві природи: людська (матеріальна, фізична, тілесна), яку ми можемо пізнати “віденієм та осязанієм”, та божественна, яку ми осягаємо “смышленієм і вірою”. “Блажени невидівшиє и увєровавшеи”. У 1587 р. Г.Смотрицький написав видатні полемічні твори “Ключ царства небесного” та “Календар римський новий”, з допомогою яких активно включився в ідеологічну боротьбу того часу.

11. Просвітительська та релігійна діяльність Кирила Лукаріса

Однією з найпомітніших постатей серед діячів Острозької академії був Кирило Лука ріс (1572-1638). Він народився в м. Геракліоні (Кандії) на острові Крит. Був вихований православним священиком. Його дядько Олександрійський патріарх – Мелетій Пігас, будучи сам глибоко освіченою людиною, підтримував молодих талановитих людей. Кирило отримав прекрасну освіту у Падуанському університеті, де вивчав фіолсофію та теологію, та у Грецькій колегії у Венеції. Вільно володів грецькою, латинською та італійською мовами. У 1594 р. приїхав до України як представник (протосинкел) Олександрійського патріарха, щоб прийняти активну участь у боротьбі між уніатами та православними, яка у той час загострюється в Україні. Після смерті Герасима Смотрицького у 1594-1598 роках Кирило Лукаріс очолює Острозьку академію, яка у цей час стає одним з головних осередків боротьби з унією. За ректорства Кирила Лукаріса Острозька академія досягла свого найвищого розквіту. У цей час тут працюють найвидатніші вчені свого часу, друкуються найвідоміші полемічні твори: “Апокрисис” Христофора Філарета, “Перший і другий отписи” на листи єпископа Іпатія Потея. Тоді вперше в Україні в 1598 р. в Острозі було надруковано твір полум’яного письменника-полеміста Івана Вишенського. У жовтні 1596 р. Кирило Лукаріс бере активну участь у роботі православного Берестейського собору, що різко відкинув унію та Ватикан. Після Берестейського синоду був арештований і ув’язнений однин з головних діячів академії – Никифор Кантакузин, якого польські кола звинувалили у шпигунстві на користь Туреччини і заточили у Мальборській тюрмі. Щоб не повторити долю свого товариша Кирило Лукаріс вирішив покинути Острог.

На початку XVII ст. він їде в Західну Європу: Францію, Англію, Бельгію, Женеву, а також у Молдавію, Бесарабію, Валахію. У 1601 р. він повертається до Олександрії. У тому ж році за заповітом Мелетія Пегаса його вибирають Олександрійським патріархом, а у 1620 році – Константинопольським Патріархом ( на п’ять термінів). Перебуваючи на посаді Олександрійського та Константинопольського патріарха Кирило Лукаріс сприяв розвитку православної церкви та освіти в Україні, активно переписувався із львівським братством, у 1631 році благословив створення Петром Могилою Києво-Могилянської колегії. Але ще під час перебування у Західній Європі Кирило Лукаріс зблизився з протестантами. У одному з своїх листів 1618 р. він писав. Що після довгої боротьби “він визнав справу протестантів справедливою”. Проте до своєї смерті він залишався вірним сином православної церкви. Гликоко вивчаючи протестантизм, він сподівався донести до нього світло православного вчення. Але його звинуватили в тому, що під впливом протестантів, особливо кальвіністів, він змінив свої релігійні погляди, що його погляди вже не відповідають ортодоксальній православній церкві. Коли у 1627 р. до Кирила Лукаріса приїхав його учень Мелетій Смотрицький і прочитав твори (катехізис) патріарха, то знайшов там чимало помилок. Позиція православного патріарха при турецькому султані була сумнівною. Він міг бути звільнений султаном із своєї посади. Отже протягом 1620-1638 рр. Кирила Лукаріса чотири рази звільняли з посади патріарха і чотири рази відновлювали на ній. Він сподівався, що Російська та Османська імперія, атакуючи польську дворянську республіку, будуть сприяти зупиненню польсько-католицької експансії на землі України.

У 1629 р. в Женеві (за іншою версією – в Генфі) Кирило Лукаріс видав свій відомий твір “Сповідання віри”, у якому також висловив ідеї, близькі до кальвінізму. Кирило Лукаріс видав книгу латинською та грецькою мовами, розраховуючи на читачів Сходу та Заходу. Книга викликали неабияку сенсацію, і в той же рік була перекладена на англійську, французьку та німецьку мови. Видання цієї книги стало поштовхом до ствердження суспільної думки про “патріарха – єретика”, хоча сам Кирило вважав себе ортодоксальним християнином, і однієї з причин передчасної його смерті у 1638 році. За однією з версій, його вивезли на кораблі в море (або на безлюдний берег) чотири яничари, задушили шовковим шнуром і тіло викинули в воду. За іншою версією, за те, що Кирило Лукаріс допоміг донським козакам оволодіти фортецею Азов, його стратили за наказом турецького султана Мурада IV, тіло його четвертували і викинули у море. Після смерті Кирила Лукаріса на Єрусалимському синоді 1642 р. його твір “Сповідання віри” і він сам були піддані анафемі. У заяві синоду написано: “Кирилу, прозваному Лукарісом, який статтями свого віросповідання знеславив всю східну Христову церкву, оголошується анафема.” Після чого слідують ще 10 анафем, які засуджують окремі думки Кирила Лукаріса.

Анафема була знята через 30 років у 1672 р. Єрусалимським собором. Єрусалимський патріарх Дозітеос використав освячення храму Різдва Христового (Народження Христа) у Віфлеємі для того, щоб знову розібратися у Сповіді Кирила Лукаріса. На цьому синоді на основі цитат із праць та проповідей Кирила Лукаріса було продемонстровано, що висловлювання із Сповіді не відповідають його переконанням, тобто було заперечено авторство Кирила Лукаріса. Крім того Сповідь не заслуговує довіри, тому що не була затверджена синодом. Таким чином синод виправдовував Кирила Лукаріса та православну церкву, яка знаходячись під покровительством Святого Духа, не може помилятися.