Соціально визнані нормативно-ціннісні системи

Еталони соціальної поведінки

Органи управління, що формулюють суспільні цілі і потреби та організують процес їх реалізації

Форми організації соціальних зв’язків людей

Функціональні органи, що забезпечують кодифікацію соціальних нормативів та норм і створюють правила їх реалізації

Органи управління, регулювання і контролю за дотриманням застосування та реалізації соціальних норм та нормативів з встановленням певних санкцій

Рис. 4.1. Соціальні інститути та їх відносно стійкі компоненти суспільного життя

Економічні і соціологічні доктрини інституціоналізму і неоінституціоналізму ґрунтуються на ідейній спадщині класичного економічного лібералізму (А.Смит і Д.Рикардо), регульованої державою ринковій економіці (кейнсианство), філософії позитивізму і солідарності (О.Конт, Э.Дюркгейм), теорії керуючих (бюрократичних) організаційних структур (М.Вебер), теорії прав власності (Р.Коуз, А.Алчиан), теорії суспільного вибору (К.Эрроу, Дж.Бьюкенен), нової економічної теорії (Д.Норт), теорії агентів (Т.Стиглиц), трансакционной організації (О.Уильямсон).

Соціальні інститути у розвинутих, високоінституціалізованих суспільствах досить різноманітні і по мірі розвитку суспільства вони розвиваються та ускладнюються.

До соціальних інститутів у сучасному суспільстві відносяться держава, політичні партії і рухи, інститут родини, освіти, охорони здоров'я, материнства і дитинства, духовного розвитку, дозвілля, відпочинку, забезпечення безпеки членів суспільства і багато інших. Являючи собою систему, соціальні інститути обумовлюють функціонування соціального організму — суспільства. Соціальні інститути в більшості випадків є історично сформованими формами організації спільної діяльності людей, у ході якої набувають певної стійкості економічні, політичні, правові, моральні й інші відносини. Вони забезпечують спадковість у використанні загальнолюдських цінностей у культурі, науці, технічних досягненнях, передачі навичок і норм соціальної поведінки, соціальної інтеграції тощо.

До економічних і соціальних інститутів відносять інститути власності і контрактних відносин (включаючи трудові відносини), заробітної плати і соціального забезпечення. Їхня роль складається у виконанні регулятивних функцій суб'єктів господарювання і трудових відносин, зв'язаних з організацією і управлінням процесами життєдіяльності, матеріального і соціального відтворення.

Зовнішніми атрибутами соціальних інститутів є відповідні організації, установи і підприємства, що функціонують у системі управлінських відносин. Визначальною умовою появи соціальних інститутів є відповідні соціальні потреби.

Соціальні потреби — особливий вид потреб, задоволення яких необхідне для підтримки життєдіяльності соціальної особистості, соціальних груп, суспільства в цілому.

Доцільно виділити наступні соціальні (сектори)області, задоволення потреб у яких забезпечуються нормальні умови відтворення соціальних груп:

• виробництво і розподіл товарів, послуг і інформації, необхідних для виживання членів суспільства;

• охорона навколишнього середовища, нормального психофізіологічного життєзабезпечення, у тому числі для простого (чи розширеного) демографічного відтворення;

• пізнання і саморозвиток;

• комунікація і засоби зв'язку;

• виховання і навчання дітей;

• контроль поведінки членів суспільства в аспекті дотримання норм права;

• забезпечення економічного, соціального екологічного та інших аспектів безпеки суспільства.

Соціальні потреби мають істотні відмінності від особистісних потреб індивіда (запитів індивіда). Задоволення останніх не несе яких-небудь соціальних наслідків у масштабах суспільства.

Соціальні потреби задовольняються організаційними зусиллями членів суспільства за допомогою соціальних інститутів. Задоволення цих потреб забезпечує соціальну стабільність і суспільний прогрес, незадоволення — породжує соціальні конфлікти, що являють загрозу соціальній безпеці.

Соціальні інститути виникають тоді, коли в суспільстві усвідомлюється необхідність задоволення яких-небудь виникаючих соціальних потреб. При виникненні цих потреб розробляються способи задоволення, створюються спочатку основи, а потім і тиражується професійна діяльність, у результаті якої виробляються товари і послуги, що забезпечують задоволення цих потреб, формуються організаційні форми і визначається порядок їхнього функціонування. Так визначається стійка форма практики організації життєдіяльності людей у тій чи іншій сфері громадського життя.

Якщо соціальні інститути не задовольняють соціальні потреби, то вони відмирають, або модернізуються, або реформуються. Реформування соціальних інститутів революційне по своїй суті, оскільки стосується їхньої сутності, принципів функціонування і розвитку. Соціальні інститути, створені поза суспільними орієнтирами й інтересами, а тим більше протестні в сприймані суспільством мають малі шанси на збереження.

Соціальні інститути є провідними компонентами соціальної структури суспільства, що інтегрують і координують безліч дій членів суспільства, соціальних груп, що упорядковують соціальні відносини в різних сферах громадського життя. За допомогою соціальних інститутів члени суспільства задовольняють свої соціальні потреби. Якщо соціальні потреби не задовольняються, у суспільстві виникає соціальна напруженість, що може перерости в соціальний конфлікт і навіть катастрофу.

Проте основною, базовою соціальною потребою, особливо на перехідному та трансформаційному етапах, виступає забезпечення рівня життя не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом(ст. 46 Конституції України), що дуже важливо і необхідно для виживання всіх членів суспільства.